"Джокер" з Хоакіном Феніксом: майбутня класика та сильний претендент на "Оскар" ★★★★☆

Кажуть, що люди тепер відвідують кінотеатри тільки для того, щоб подивитися багатомільйонну голлівудську продукцію, де всі співають і танцюють. Кажуть, що на серйозній, реалістичній драмі тепер грошей не заробиш, що для цього є серіали на стрімінгових платформах. Кажуть, що золоті дні кінематографу минули. Багато чого кажуть.

Але ті, хто так каже, не бачили "Джокера", де розповідається оригінальна історія про затятого ворога Бетмена, написана і реалізована ​​Тоддом Філліпсом. Звичайно, можна подумати, що це просто черговий напханий спецефектами фентезі-бойовик. Ймовірно, саме цього і чекають багато з тих, хто зараз йде в кінотеатри на цей фільм.

Однак спільного у "Джокера" з типовим супергероєм стільки ж, скільки у Диво-жінки з героєм дитячого коміксу Деннісом-мучителем.

"Джокер" - це свого роду троянський кінь: похмурий артхаусний фільм, що проник в освітлені неоновими вогнями мультиплекси під виглядом бойовика з франшизи DC Comic Universe.

Це цікавий крок з боку кінокомпанії Warner Brothers. Там знають, що публіка любить сиквели на кшталт "Бум! Бах!", що глядачі чекають дотепного діалогу, жартів, само собою зрозуміло, CGI-анімації.

Попереджую: у "Джокері" нічого цього немає.

Замість цього є Хоакін Фенікс, який в дусі Деніела Дей-Льюїса повністю перевтілюється, розкриваючи настільки потужний і дивний образ, що до моменту роздачі "Оскарів" Американська кіноакадемія або замуркоче від щастя, або старанно обійде його увагою.

Я був вражений.

Фенікс грає невдаху Артура Флека, людину, якій не те що одного разу не пощастило - йому взагалі ніколи не щастило.

З раннього дитинства Артур страждає від неврологічного захворювання, через яке в найбільш невдалі моменти він починає сміятися, як гієна. Ні, не заразливим сміхом, а саме сухим надривним сміхом, що викликає у нього позиви до блювоти, а всіх оточуючих від цього нудить.

І ще в нього є мати (Френсіс Конрой), яку він любить і яка любить його, але... загалом, я вже сказав, що йому у житті не пощастило.

Артур Флек - невдаха в жорстокому, нетолерантному світі, у якого немає часу на турботу про вразливих людей.

Живе він в Готем-сіті, який котиться під три чорти. Гори сміття, яке ніхто не вивозить, зростають як чорні смердючі хмарочоси. Соціальна допомога зменшена; ще один найменший привід - і в місті почнуться народні протести.

Якби Артур був трохи практичним, він би влаштувався адміністратором у бібліотеку і намагався б не висовуватися. Але Артур - людина не практична, у нього манія величі, і тому він робить такі вчинки, які нічого доброго не приносять ані йому, ані іншим людям.

Він хоче, щоб люди посміхалися, і тому вдень починає працювати клоуном за викликом, а ввечері - гумористом стенд-ап шоу.

Жоден консультант з працевлаштування йому такого б не порадив.

Фенікс показує трагедію Артура так, щоб ми співпереживали головному герою, але одночасно робить все, щоб цього не сталося: ми чудово розуміємо, що це не той, з ким нам хотілося б познайомитися ближче. В його очах помітна застрашлива пітьма божевільного.

Єдине, що приносить йому задоволення, - це ток-шоу Мюррея Франкліна, на яке він мріє колись бути запрошеним.

Ведучого ток-шоу грає Роберт де Ніро, що для нього є свого роду зворотним боком образу Руперта Пупкіна, якого він зіграв у фільмі "Король комедії" [режисера Мартіна Скорсезе, 1982 рік] - фільму, який вочевидь надихнув творців "Джокера" (разом з "Психо" Хічкока і "Таксистом" Скорсезе).

У цьому фільмі все похмуро. У Готем-сіті ніколи не світить сонце.

Соціальне невдоволення потихеньку закипає, а засоби масової інформації лише розпалюють пристрасті вибухонебезпечними заголовками і безвідповідальними телешоу, надаючи час в ефірі не тим, кому треба, і не для того, для чого він потрібен.

Еліта існує без жодних турбот у своєму власному маленькому світі, вперто не бажаючи знати про страждання народу. За сценарієм дія відбувається на початку 1980-х, однак цілком очевидно, що тут є пряма паралель з сьогоденням.

"Джокер" - дуже потужний фільм.

Він космічно далекий від звичного легкого розважального "кіно" з його карикатурним насильством і продуманими дотепами. У цій казці про людину, яка хоче бути смішною, немає над чим сміятися.

Це важке, серйозне і часом тягуче дійство у стилі Беккета.

Фільм не бездоганний.

Кілька другорядних персонажів занадто спрощені - настільки, що підходять лише для шаблонних типажів. І можна посперечатися щодо деяких узагальнень і висновків, які висловлюються щодо психічного здоров'я, аж до головного питання: що перетворює таку людину, як Артур, в "Джокера"?

Сцени насильства вельми криваві і їх важко дивитися, але вони виправдані - і за перебігом подій, і за настроєм.

Я згадую про це тому, що "Джокер" - це фільм, який не тільки підіймає питання про культуру, в якій широко доступно вогнепальна зброя, а й сам є частиною розважальної франшизи, яка за трагічним збігом обставин стала асоціюватися з реальними наслідками злочинів із застосуванням зброї.

У 2012 році Джеймс Голмс вбив 12 людей і поранив десятки інших під час нічної прем'єри фільму "Темний лицар: Відродження легенди" в місті Аврора, штат Колорадо.

Дискусія про взаємозв'язок мистецтва і життя і їх взаємопроникнення і сучасна, і стара як світ, і вона триватиме.

Мені особисто не здається, що "Джокер" - фільм порожній або просто потурання. І я не думаю, що він підштовхує або підбурює до насильства.

Він розмірковує про це, як це і личить твору мистецтва.

Єдиним застереженням для мене став віковий рейтинг фільму "15" [в Британії]: тут є натуралістичні сцени насильства, чого батьки від цього жанру не очікують.

Я за своє життя переглянув багатьох жовтозубих "джокерів" - від Сесара Ромеро (1966) до Хіта Леджера (2008). Всі вони привнесли щось своє в цей образ, але ніхто не надав цьому герою той відчай і відчайдушний смуток, які втілює Джокер Хоакіна Фенікса.

Гадаю, що він стане класикою.