Повернення політв'язнів: чому Зеленському вдалося, а Порошенку - ні?

Президенту Володимиру Зеленському вдалося зробити те, чого не домігся його попередник, Петро Порошенко, - повернути додому українців, котрі були засуджені чи перебували у СІЗО за політичними звинуваченнями.

Експерти, з якими спілкувалася BBC News Україна, впевнені, що причини криються у готовності Зеленського йти на поступки, а також у зміні зовнішньої кон'юнктури.

Окрім того, аналітики переконані, що обмін ув'язненими - це лише частина домовленостей, яких досягли Київ і Москва.

Звільнення заручників - "елемент великої змови"

Керівник Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик вважає, що звільнення українців є лише одним із елементів набагато ширших домовленостей, які він називає "змовою".

"Я не виключаю, що в кейсі, окрім звільнення українців, наступним кроком передбачене внесення до Верховної Ради пакета проєктів законів про амністію для бойовиків і конституційне закріплення особливого статусу окупованих територій. Фактично, обмін - це елемент великої змови.

Чому Зеленському вдалося те, що не зміг зробити Петро Порошенко? Бо Зеленський демонструє готовність до поступок, він абсолютизував і навіть фетишизував ідею особистих переговорів із Путіним і самого звільнення українських заручників.

Готовність до поступок - це позиція не стріляти, це позиція асиметричного, а не дзеркального, як було за попередників, виконання зобов'язань щодо розведення військ, процесів в демілітаризованих зонах. Тобто Зеленський заплющує очі на невиконання зобов'язань іншою стороною і бере більше зобов'язань, аніж інша сторона. Це те, чого не могло бути за часів президента Порошенка, бо на Банковій розуміли ризики таких дій.

До того ж, Порошенко був обмежений у своїх рішеннях, передусім, через спротив у владній коаліції.

Окрім того, Порошенко експлуатував ідею "Путін - особистий ворог", особливо в останні два роки своєї каденції. Ну і ще одна особливість - на мілітаристській риториці експрезидент намагався утриматися при владі.

Окрім того, за часів Порошенка не було й зовнішніх обставин, які би свідчили про готовність Заходу до таких поступок. Тепер, як виглядає, ситуація змінюється. Та й Росія не була тоді готова віддавати українців, бо не все витиснула з України".

У зоні відповідальності української влади - ті люди, яких кинуть за ґрати вже завтра

Голова Центру громадянських свобод і ініціаторка кампаній LetMyPeopleGo та SaveOlegSentsov Олександра Матвійчук застерігає, що "вже завтра" за ґратами в Росії можуть опинитися інші українці.

"Процес перемовин триває досить давно. Він проходить у закритому режимі, і, в принципі, це виправдано. Тому досить важко сказати точно, що на цей раз спрацювало. Ми направду не знаємо, чи існує прихована від широкого загалу частина домовленостей.

Але фактор "Цемаха" (Володимира Цемаха вважають ключовим свідком у справі MH17. - Ред.) ще раз підтверджує, що брати українців в заручники вигідно.

Якщо Цемах опиниться в Росії, то ніхто із причетних до воєнних злочинів, що могли дати покази та розкрутити ланцюг наказів до Путіна та його оточення, не будуть цього робити за жодних умов. Адже Путін може їх виміняти на українців. А він має, де розгулятися: тільки на окупованих територіях проживає більше як п'ять з половиною мільйонів людей.

Президенту Зеленському та його радникам, які ведуть перемовини та визначають "bargaining zone" (анг. "межі переговорів" - Ред.), варто зрозуміти, що вони відповідають не тільки за усіх незаконно ув'язнених людей. В їхній зоні відповідальності і ті люди, яких кинуть за ґрати вже завтра.

А ціна невдалих рішень та стратегічних поступок може визначити майбутнє країни на десятиліття".

"Ми є свідками зміни акцентів у європейській політиці стосовно Росії"

Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський вважає, що одним із факторів, що вплинув на обмін ув'язненими, є зміна політичної кон'юнктури на Заході.

"По-перше, це пов'язано із певною надією Путіна на те, що з новою владою в Україні можна буде просуватися у реалізації Мінських домовленостей. Перебуваючи у Парижі, він сказав, що у нього є обережний оптимізм щодо президента Зеленського. Думаю, ці його слова були сигналом президентові України. Те, що із-за ґрат вийшов журналіст Кирило Вишинський, могло бути відповіддю Путіну української влади про готовність домовлятися.

По-друге, ми є свідками зміни акцентів у європейській політиці стосовно Росії. З одного боку, Путін хоче зняття чи послаблення санкцій. З іншого, змінюється риторика західних лідерів.

Президент Франції Емманюель Макрон минулого тижня говорив про доцільність якісно нових відносин між Європою і Росією.

Також варто звернути увагу на заяви радника президента США Джона Болтона, який нещодавно був у Києві. Фактично, він підтримав Зеленського у доцільності переговорів із Путіним та активізації "нормандського формату".

Усе це разом підштовхує Москву до компромісів.

Путін починає стосунки з новою владою із" жесту з барського плеча"

Політолог Костянтин Бондаренко вважає, що цим обміном Володимир Путін демонструє, що хоче будувати нові стосунки із новою владою в Україні.

"Раніше обмін не був можливий через специфічні стосунки Петра Порошенка і Володимира Путіна. Вони не довіряли один одному. До того ж, Путін не хотів йти на поступки Порошенкові, не хотів, щоб він залишався при владі, а тому не робив йому такий подарунок.

А з новим керівництвом України російський президент хоче почати стосунки із такого собі жесту з барського плеча: забирайте своїх полонених, ми забираємо своїх і після цього починаємо працювати у новому режимі.

Окрім того, Росія хоче продемонструвати світові, що насправді вона не є тим коренем зла, яким її виставляв Київ. І що вона готова до конструктивних дій.

Але водночас керівництво Росії хотіло б "застовпити" свої інтереси. Звісно, Росія не збирається приєднувати ці території і не хотіла би і надалі витрачати на Донбас значні кошти бюджету (За різними оцінками, близько чотирьох мільярдів доларів щороку). Але вона хоче повернути Донбас Україні на своїх умовах. А це автономні права, особливий статус.

Щодо її інтересів у зовнішній політиці, то вони лишаються незмінними - позаблоковий статус України. І це, на мою думку, єдина поступка, на яку Україна могла би погодитися. Принаймні, зараз.

Тому обмін - це лише прелюдія до основних торгів, і вони - попереду".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!