Як це - розлучитися до тридцяти… і чому це не завжди погано

У холодному блакитному світлі від екрану ноутбука, Рейчел раптом розплакалася. У квартирі навколо неї темно і тихо - зовсім не так, як у тому затишному будинку, де вона ще недавно мешкала із чоловіком. Рейчел наливає собі ще один бокал вина і всідається за кухонний стіл.

Це початок 2018 року, їй лише 28.

"Я переїхала до подруги, бо більше не мала куди, - розповідає вона. - Подруга рідко бувала вдома. Тепер я бачу, що так було навіть краще: я мала достатньо простору, аби розібратися в собі. Втім, цей час на самоті дався мені непросто. Думки ніби рухалися по замкненому колу".

У той самий час за 300 кілометрів від неї Роб (якому тоді було 26) проглядав урядовий вебсайт у пошуках порад щодо своєї ситуації.

"Нагорі у спальні спали діти, - пригадує він. - Я знав, що мушу триматися заради них".

Колишня дружина Роба пішла від них майже за рік до того: "У неї були психологічні проблеми, і вона вирішила, що потребує часу для себе. Я її не звинувачував, та й зараз не звинувачую. Втім, коли вона пішла, це все одно мене підкосило. Я шкодував не лише себе, а й наших двох дітей. Я почав добиватися розлучення, бо мені вже просто хотілося рухатися далі, задля блага усіх".

За останніми даними (вересень 2018 р.), в Англії та Уельсі у 2017 р. зареєстровано трохи понад 102 тисячі розлучень. Хоча найчастіше розпадалися різностатеві пари віком 40-49 років, майже 12 тисяч осіб розлучилися у віці до 30 років - як Роб і Рейчел.

Одним із факторів ризику, коли йдеться про розлучення, є вік укладення шлюбу.

Вважається, що серед тих, хто одружився у віці до двадцяти або трохи за двадцять, відсоток розлучень більший.

В одному дослідженні відстежено долю жінок, які вперше вийшли заміж в 1976 р. - більше половини з тих, хто вийшли заміж до двадцяти років, до тридцяти вже були розлучені.

А у нинішню епоху онлайн-знайомств і "мікрозрад", ймовірно, стало як ніколи важко бути одночасно молодими і одруженими.

"Мені було так боляче, - каже Рейчел. - Два роки я не могла нормально жити. Мене душили важкі почуття. Може здатися, що я занадто драматизую, та насправді я ніколи не переживала нічого подібного. Від самої думки про те, що мої стосунки - які я вважала вічними - раптом обірвалися, я відчувала фізичний біль".

Окрім страждань від того, що шлюб завершується, ледь почавшись, Рейчел і Роб мусили продиратися через хащі юридичних нюансів розлучення.

"Через два роки після одруження я дізналася, що чоловік мені зраджує. Це було жахливо, але я не хотіла розлучатися, - каже Рейчел. - Отже, ми ще півроку приховували свою проблему, прикидалися, що все добре, і намагалися налагодити стосунки".

Втім, підірвану довіру відновити не вдалося, й подружжя вирішило розірвати шлюб.

"Коли ми врешті-решт дійшли до розлучення, півроку попередніх зусиль лише ускладнили ситуацію, - пояснює Рейчел. - Як виявилось, подружня зрада не може слугувати юридичною підставою для розлучення у разі, якщо партнери прожили разом ще півроку після розкриття факту. Після усіх моїх страждань мене ще ніби карали за спробу зберегти шлюб!"

Хоча дружина Роба пішла від нього, офіційно подати на розлучення на підставі того, що вона "пішла з сім'ї" він зміг лише через рік.

"Я не міг вільно жити далі, як захочу. А в мене на руках було двоє дітей. Понад три місяці я лише збирав гроші на послуги юриста. Я хотів якнайскоріше запустити юридичний процес, бо невизначеність погано впливала на мою психіку".

Щоби не чекати цілий рік, він домовився з дружиною, що вони скористаються підставою "нераціональної поведінки". Для цього слід було перерахувати низку причин, чому подружнє життя стало неможливим.

"Звісно, розлучення не повинно бути надто легким - поставив галочку, та й по всьому, - каже Роб. - Утім, мені було важко перераховувати ті причини - наприклад, що моя дружина не оплачує рахунки чи нехтує материнськими обов'язками. Я тільки й думав про те, як боляче їй буде все це читати".

Невдовзі в Англії та Уельсі мають набрати чинності певні юридичні зміни, за якими розлучення більше не вимагатиме "провини" жодної із сторін.

"Так, без цього було б не так боляче, - визнає Роб. - Та, певно, розлучення легкими не бувають".

Рейчел погоджується з ним і додає: "Особливо, коли у твоєму оточенні всі якраз знаходять сімейне щастя".

31-річна Рубі провела у шлюбі два роки, перш ніж вирішила розлучитися.

"Я виросла у традиційній сім'ї, де шлюб вважався священним таїнством, - розповідає вона. - Три мої сестри рано вийшли заміж, тож коли у 26 років я познайомилася з колишнім чоловіком, я кинулася в наші стосунки з головою - дуже хотіла того ж, що було у сестер. Не минуло й року, як ми одружилися".

Щойно радісна весільна атмосфера розвіялась, у стосунках пішли тріщини.

"Ми виявилися зовсім різними людьми, хоча раніше я вперто не звертала на це уваги, - пояснює Рубі. - Особливих проблем у нас не було. Мій чоловік був по-своєму хорошою людиною, але між нами чогось не вистачало. Ми постійно сперечалися й погано розуміли одне одного. Згодом я дізналася, що він уже якийсь час переписується з іншими жінками. Це врешті відкрило мені очі на те, що нам не слід було одружуватись".

Хоча бажання розлучитися було обопільним, родичі Рубі її не підтримали.

"Гадаю, в глибині душі вони бажали мені щастя. Але мої ровесники щойно поодружувались і не розуміли - невже ми не можемо постаратися і все владнати? - пригадує вона. - А мама запросила мене присісти і висварила: ти мало стараєшся, ти мусиш бути кращою дружиною! Мені було дуже важко це чути".

За словами Рубі, протягом заміжнього життя вона неодноразово робила спроби "повністю змінитися", аби покращити стосунки з чоловіком: "Я скоротила свої робочі години, щоби приділяти більше часу сім'ї, і відмовилася від деяких хобі, щоб разом з чоловіком займатися тим, що подобається йому".

"Він теж пішов на певні жертви. Та, попри це, ми лишалися нещасними. Я намагалася пояснити це мамі. Та вона вважала, що мені краще жити у нещасливому шлюбі, аніж носити на собі ганебне тавро розлучення", - нарікає жінка.

Рубі почувалася гіршою від ровесників, які тим часом заводили "благополучні" сім'ї. Здавалося, ніби я "завалила головний іспит дорослого життя… і, може, якась неправильна".

Рейчел теж відчувала сором, коли розлучалася.

"Мої батьки досі разом, брати і сестри щасливі у шлюбі. Усе життя я орієнтувалася на традиційні "знайти роботу, вийти заміж, народити дітей" - каже вона. - Тож після розлучення я відчула себе поганою вівцею. Так, ніби я все зіпсувала. Мені не йшло з голови, наскільки батькам за мене соромно - насправді вони просто співчували моєму горю. Та весь час мене гризли болючі почуття".

Клінічний психолог д-р Рейчел Ендрю зауважує: якщо розлучення відбувається "у віці, коли дуже мало хто з твого оточення встиг з цим стикнутися", легко почуватися самотнім.

Це підтверджує і Ендрю Маршалл, консультант з питань стосунків та автор "Посібника для щасливих пар": "Розлучення завжди б'є по самооцінці. Багато хто соромиться себе і почувається невдахою. Та ці почуття особливо загострюються, якщо всі навколо літають на крилах кохання".

Рейчел зізнається, що їй було важко спілкуватися з друзями: "Серед них було багато щасливих пар - дуже милих. Але проводити з ними час було нестерпно. П'ятьма роками раніше я самовпевнено думала, що вже знайшла своє щастя і лишається чекати, поки решта друзів мене наздоженуть. Нині ж мої друзі планували весілля, а я уперше з 17 років ходила на побачення".

Розлучення сприймається ще складніше, якщо ти розлучаєшся першим серед ровесників у твоєму оточенні, підтверджує д-р Ендрю.

"Якщо ви першим з компанії друзів переживаєте втрату подружніх стосунків - або втрачаєте їх тоді, коли всі навколо, навпаки, знаходять собі постійну пару - це надзвичайно важко, - каже він. - Емоції можуть гойдатися від гніву до смутку чи страху. Крім того, цілком ймовірно, що ви досі відчуваєте кохання до свого чоловіка або дружини. Чим більше у вас життєвого досвіду, тим легше співвідносити свої емоції з контекстом і не дозволяти, щоб вони вами керували. Натомість молодим людям складно розуміти, що будь-які почуття колись минуть".

За словами Роба, надія повернулася до нього завдяки його дітям.

"Хоч вони і страждали від розлучення, але у них стільки життєвої енергії! Я ризикував потонути в безодні скорботи і жалю до себе, але вони цього не допускали, - зізнається він. = Мені доводилося вставати зранку і збирати їх у садок. Доводилося ходити на роботу, щоби платити за квартиру".

Бачитися з друзями було важче.

"Ми з хлопцями дружимо вже багато років, щоп'ятниці ходимо у паб. Я намагався підтримувати цю традицію (за дітьми в той час приглядала моя мама), але нічого путнього з того не виходило. Алкоголь ніби піднімав на поверхню весь той бруд, що я носив усередині, - визнає він. - Я напивався й ліз у бійки, хоча мені й соромно це згадувати. Одного разу я розбив вікно у власному будинку".

Зрештою Роб усвідомив, що дійшов "до ручки" і мусить щось із цим робити.

"Хлопці думали, що допомагають мені, спонукаючи топити горе в алкоголі. Та щоразу це закінчувалося тим, що я ридав, а ніхто з них не знав, як мене втішити, - пригадує він. - Я зрозумів, що краще мені не пити, і вже шість місяців як повністю відмовився від алкоголю".

Рубі ж вирішила на деякий час дистанціюватися від батьків і старих друзів.

"Я переїхала до іншого міста й влаштувалася на нову роботу, - розповідає вона. - Оскільки я ніяк не могла позбутися негативних думок про себе, я вирішила, що мені допоможуть лише радикальні зміни".

Через півроку вона знову почала ходити на побачення.

"Перше побачення було, м'яко кажучи, невдалим. Мені тоді було 29, а хлопцю, з яким я зустрілася, - 26. Коли я сказала йому, що перебуваю у процесі розлучення, він повів себе дуже дивно, - пригадує вона. - Ніби зі звичайної дівчини я раптом перетворилася на старшу жінку зі складним минулим. Відтоді я не поспішаю розповідати новим знайомим про свій перший шлюб".

За словами доктора Ендрю, це цілком нормально відчувати провину за крах стосунків.

"Утім, слід розуміти, що проблема лежить посередині між вами, - наголошує він. - Справа не у тому, що ви або ваш партнер - погана людина. Молоді властиво згущувати фарби, зокрема вважати, що "так сталося, бо я недостатньо хороший". Насправді ж, якщо стосунки руйнуються, це проблема стосунків, а не когось з партнерів".

У Рейчел з побаченням вийшло дещо краще.

"Спочатку я гадки не мала, як мені поводитись. Поки я не цікавилася цим, все змінилося. З'явилися нові неписані правила про те, коли писати потенційним партнерам і як часто з ними зустрічатися, - ділиться вона. - Втім, це виявилось весело. Я так довго переймалася своїм невдалим шлюбом, що тепер була рада відволіктись".

І Рейчел, і Рубі ще не знайшли собі пару й не спішать кидатись у нові стосунки.

У Роба ж нещодавно з'явилася постійна дівчина: "Ми з колишньою дружиною тепер у хороших стосунках. Щоб їх налагодити, нам знадобилося кілька років. Проте зараз я можу впевнено сказати: я щасливіший, ніж був колись у шлюбі".

А Рубі поступово відновлює стосунки з батьками: "Я правильно зробила, що переїхала. Розлучення навчило мене, що я не потребую їхнього схвалення, що я - незалежна особистість і сама відповідаю за своє щастя. Це був складний шлях, та нарешті я бачу світло в кінці тунелю".

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!