"Розлучився і почав шити труси" - життя після Донбасу

"Понад 50% тих, з ким я спілкуюся, розлучилися. Я думаю, що справжня причина не у війні. Більшість проблем були і до того, просто війна все розставляє по місцях", - каже киянин Олександр Матяш, який відслужив добровольцем на Донбасі.

Після повернення додому він пішов від дружини, бо зрозумів, що вони абсолютно різні. Історія Олександра не є унікальною, схожих багато.

За різними даними, від 35 до 60% сімей бійців антитерористичної операції, а тепер операції Об'єднаних сил розпадаються. У Генштабі називали цифру 40% і пов'язували це з психологічним станом військових.

У зоні бойових дій психіка бійця трансформується, змінюються погляди на життя. Але в цей час вдома за час його відсутності виникає багато побутових проблем, які псують стосунки в родині. І в цій ситуації, за словами психологів, не завжди розлучення - це погано. Часто життя після розриву змінюється на краще, людина знаходить свою зону комфорту.

"Війна дає поштовх"

Олександр Матяш розповів BBC News Україна, що пішов служити добровольцем у батальйон "Київщина" у 2015 році, виконував завдання на Луганщині.

"Я стояв на другій лінії в селищі Новоохтирка, прослужив 14 місяців, в зоні АТО я провів шість місяців і шість днів, після цього ще мав кілька відряджень з командою швидкого реагування "Вітерець".

Моя жінка не дуже хотіла, щоб я йшов служити, а якщо говорити чесно, взагалі не хотіла. Але вона знала, що якщо я вирішив, то я піду, і сенсу домовлятися немає.

У нас тоді була маленька дитина, дружина була безробітною, ми винаймали житло, яке треба було оплачувати, і їй був потрібен чоловік, який був би поруч.

Спочатку намагалася по-своєму мене підтримувати, але в нас був дуже великий розрив у поглядах. Моя цінність була зробити все, щоб можна було тут зростати і жити, а у неї була цінність - заплатити за квартиру.

Ми не відразу розійшлися, а вже через певний час після повернення. Я почав займатися своєю справою, періодично їздив на Донбас. Адже для більшості людей, які повернулися із зони АТО, наступає момент, коли ти не розумієш, що ти тут робиш.

Маю багато знайомих, які займалися волонтерською діяльністю, евакуацією. Тому я почав їздити як водій евакуаційної машини на ротацію в Донецьку та Луганську області.

Розійшлися ми вже після того, як я приїхав з Троїцького, коли ми стояли з 25-м батальйоном "Київська Русь", це була дуже тяжка ротація, якраз під час Світлодарської Дуги. Я думав, що чесно кажучи, звідти не повернуся. Кожен день були поранені.

А коли приїхав додому, то просто зрозумів, що нам нема про що розмовляти. Тобто їй було нецікаво, що я робив, вона не розуміла, як можна було залишити бізнес і поїхати рятувати незнайомих людей.

Коли я приїхав, то не міг з нею спати, я взагалі не міг спати в ліжку. Тому взяв свій спальник і пішов спати на кухню. Через три дні я спакував валізу, вона допомогла зібрати, виставила за двері і сказала: "Дякую, ти мені більше не потрібен".

Я не злий на неї, я її розумію, вона нормальна жінка і я бажаю їй всього найкращого. Треба віддати їй належне, адже вона робить все, щоб ми спілкувалися з дитиною. Особистої образи немає, просто у нас були різні цінності.

Моя особиста думка щодо розлучень на фоні служби така: скоріше всього, служба є якоюсь останньою краплею. До цього більшість людей, які розлучилися, мали певні проблеми. А війна дає поштовх.

До того ж люди, які перебували в зоні бойових дій, життя яких було під загрозою, трохи по-іншому починають дивитися на ситуацію. Наприклад, якщо моєму життю буде реальна загроза, я не буду цяцькатися, я просто буду захищати своє життя.

Я не відкладаю свої справи на завтра. Якщо в мене є справи, то буду їх вирішувати сьогодні. Якщо в мене не вийде, то не вийде. Оскільки сильно викарбувалося розуміння того, що другого шансу може не бути.

Я спілкуюся тільки в колі тих людей, які розділяють такі ж цінності. З попереднього життя у мене залишився тільки один друг, всі інші - нам нема про що розмовляти.

Це сталося еволюційно і так дуже комфортно для всіх. Про що ми можемо розмовляти? Коли мені людина розповідає про якісь свої проблеми з ремонтом в домі... Тепер я спілкуюся з людьми, які мене розуміють, з якими у мене однакові цінності і ми можемо помовчати про одне і те ж.

На війні інші відносини, там немає часу грати роль. Адже все одно всі дізнаються, хто ти є насправді.

Цінуєш життя, цінуєш можливість, цінуєш людей, які поруч.

Коли ти повертаєшся сюди, ти приходиш додому, бачиш - фізично та сама людина, яка була, а про що з нею говорити?

Вона може й хоче тебе про щось випитати, але дідько, що ти розкажеш? Як ти у бруді сидів, або як хтось "накидався" і ти його за 12 кілометрів ловив, чи як хтось вмер?

Понад 50% тих, з ким я спілкуюся, розлучилися. Я думаю, що справжня причина не у війні. Більшість проблем були і до того, просто війна все розставляє по місцях.

Ти не хочеш втрачати свій час. Я ні про що не жалкую.

Ще я відучив себе жаліти людей, я нікого не жалію.

Коли людині погано у стосунках з дружиною, це очевидно, результат його власних дій. Він же якось в цей бруд вліз?

Якщо тобі погано з дружиною, віддай їй, що вона хоче, і хай іде влаштовує своє життя, а ти влаштовуй своє. Навіщо намагатися склеїти розбиту чашку? Якщо тебе нічого не пов'язує з людиною - збирай речі і йди далі. Життя продовжується.

Під час моєї першої ротації я зрозумів, що наша білизна дуже незручна. Мені натирали труси і я вирішив, що з цим треба щось робити.

В мене було 7 тисяч доларів, які вклав у виробництво чоловічої білизни. Так ми з другом створили цей бізнес, на всі гроші нашили трусів.

Спочатку вони погано продавалися, я їздив з рюкзаком цих трусів і всім їх намагався втулити. 11 місяців тривав період, коли я ходив з цими трусами, як дурень, і продавав їх усім друзям, які намагалися мене підтримати.

Потім відомі люди розповіли про нас у Facebook і в мене почали потроху купувати. Це допомогло розкрутити торгову марку.

Вже на 12-й місяць бізнесу ми змогли з другом виплатити собі першу зарплату в 4 тис. грн. Ми цілодобово перебували на складі, бо було багато замовлень.

Так в нас з'явилися гроші, щоб розвивати бізнес. Щомісячно ми виробляємо від 300 до 1000 трусів. Але асортимент продукції вже значно ширший.

До кінця 2016 року я передавав білизну через волонтерів в армію, а потім військовим підняли зарплату і вони почали самі купувати.

Згодом нашу білизну почали замовляти в Британії, Німеччині, США, Польщі.

"Трусєля" - це справа мого життя. Я починав цю справу не тому, що хотів грошей заробити. Моя ціль - зробити так, щоб українське перестало бути синонімом поганої якості. Зараз я вже роблю кепки, ремені, кенгурушки, футболки, штани.

Тобто ми розширюємо лінійку для тих покупців, які вже зрозуміли нашу якість. Наприклад, є хлопець, який в наших речах обійшов пів світу. От зараз він в Болівії, де застряг на 9 місяців через карантин.

Ще ми нещодавно почали зйомки серіалу про побут на фронті. Коли я служив, то вів щоденники, куди записував все, що зі мною відбувалося. Так от якось я перечитав їх і зрозумів, що побут військових особливо ніде не показують.

І тому ми вирішили зняти фільм про побут, про людей, де війна буде проходити в контексті. І ми почали домовлятися - підготували сценарій, знайшли режисера, акторів, якими стали реальні військові. На полігоні "Десна" нам надали територію і в 2019 році почали зйомки.

В результаті ми запустили першу 15-хвилинну серію "Точки Нуль", яка мала успіх. Всього плануємо відзняти 10 епізодів.

Я вклав 1,5 тис. доларів у першу серію, тепер ми шукаємо спонсорів для подальших зйомок".

"Інші люди"

"Військовослужбовці повертаються додому іншими людьми", - пояснює радниця командувача Нацгвардії з питань реформи психологічної служби та гендерної політики Вікторія Арнаутова.

Ті люди, які вижили в екстремальних умовах, де була загроза життю, вже не повертаються тими, якими вони були.

За її словами, їхня психіка вже трансформується і цей процес мають супроводжувати фахівці психологічного напрямку. При чому допомога має бути як для самого військовослужбовця, так і для його родини.

"Адже у сім'ї виникає багато фінансових ситуацій. І відома побутова неузгодженість негативно впливає на стан військових у відрядженні. Якщо є така підтримка вдома, то йому і там легше", - каже пані Арнаутова.

У перші три-чотири дні для військового, який їде із зони бойових дій, повинна проводитись декомпресія.

Це період, коли спеціалісти, працюють над перебудовою психіки людини на нормальний лад.

"Так само і з сім'єю повинні працювати психологи, надавати психологічну допомогу. Адже після війни у військового змінюється погляд на життя, воно постає в інших фарбах, часто чорно-білих", - каже вона.

Не завжди розлучення - це погано, стверджує військовий психолог Андрій Козінчук. Він дивується даним про розлучення військових, які озвучують у Генштабі, адже насправді порахувати їх важко.

"Проблема розлучень не є гострою, гостро стоїть проблема адаптації, повернення, функціонування", - каже він.

За словами пана Козінчука, завжди у пари, яка живе разом і хтось їде на певний період у відрядження чи відпустку, виникають певні труднощі. "На війну людина, дійсно, їде з одними цінностями, а там відбувається трансформація, в тому числі з приводу того, що таке сім'я. Сім'я - це не обов'язково дружина, діти, це там, де тобі безпечно".

Часто військові, які повертаються з бойових дій і розлучаються, стають щасливішими. "Після розлучення у людини, як правило, все змінюється. Є ті, хто каже: в мене настільки все змінилося, що я вчуся жити наново. Я вітаю, коли людина живе в психологічному комфорті - це моя ціль", - каже психолог.

***

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв'яжуться.