Гонщиця Еллі Найс. Дивовижна історія переможниці першого жіночого Гран-прі

У 30-ті роки ХХ століття гонщиця Еллі Найс була однією з найвідоміших жінок світу. На жаль, сьогодні її майже ніхто не знає.

Незабаром очікується випуск першої серії гоночних автомобілів, призначених спеціально для жінок, завдяки яким чемпіонкою "Формули-1" нарешті зможе стати й жінка.

Сама ідея перегонів найвищого рівня для жінок не нова. Та незаслужено забутим можна вважати життя переможниці першого в світі Гран-прі для жінок. Хоча її біографія - одна з найбільш екстраординарних в історії гоночного спорту.

"Це все, чого я коли-небудь попрошу: дайте довести, на що я здатна порівняно з чоловіками, без особливих умов", - сказала Еллі Найс 1930 року.

На той час вона була однією з найвідоміших жінок світу. Однак навіть через 90 років здається дивовижним, що вона досягла таких успіхів у своїй професії. Адже й сьогодні жінки в ній практично не представлені.

Вона була гонщицею.

Найс змагалася з найвідомішим гонщиками свого часу, перемагала їх, побила світовий рекорд швидкості на землі, крутила романи з найбагатшими чоловіками Європи й часто з'являлася на обкладинках журналів США - та й усього світу.

А проте померла вона на самоті, в маленькому будиночку в Ніцці 1984 року.

Довгі роки перед тим вона жила в таких злиднях, що мусила красти молоко, яке сусіди виставляли надворі для своїх котів. А її ім'я навіть не викарбували на сімейному надгробку.

Від стриптизерки до пілота

Справжнє ім'я Найс - Елен Делангль. Народилася вона в крихітному селі Оней-суз-Ано під Парижем.

Коли Елен було три роки, через її село пролягав маршрут епічних перегонів Париж-Мадрид. Їхній статус найважливішого тогочасного змагання підкреслили учасники - Чарлз Ройс із компанії Rolls-Royce, засновник Lancia Вінченцо Лансія, і брати-засновники Renault Марсель та Луї.

Серед учасників була й одна жінка - Камілла дю Гаст. Також до змагання долучився барон де Ротшильд, хоч і під псевдонімом Доктор Паскаль. Пізніше він відіграє свою роль у житті Делангль.

Чи запам'ятала Елен, як через її село мчали 224 механічні звірі, залишиться невідомим. Проте любов до гоночних авто вона збереже на все життя.

Однак ця любов зародиться трохи згодом. До того, як водійська майстерність полонила її серце, вона мала ще дві абсолютно різні професії.

По-перше, підлітком, одразу після закінчення Першої світової війни, вона подалася в Париж і невдовзі влаштувалася на роботу натурницею.

Зокрема, позувала художнику Рене Кареру, який був відомий пікантними малюнками, що їх використовували в рекламі вистав у вар'єте.

Лише один крок відділяв Елен від малюнків на рекламі шоу до участі в самих цих виставах.

До цього її заохочував Карер, радив брати уроки балету. На сцені Елен почувалася, мов риба у воді, а на той час, коли почала виступала в "Казино-де-Парі", змінила ім'я на Еллі Найс.

Іноді вона виступала в одязі, а іноді - без нього.

Хай там як, популярною вона стала одразу ж. Заробітків вистачало на те, щоб купити першу машину, Citroën. Упродовж наступних десяти років її популярність росла, і прибутків вистачило вже на яхту.

Найкращий друг, колишній гонщик Анрі де Курсель, познайомив Елен з потрібними людьми тієї епохи, коли перегони Гран-прі набирали обертів у всій Європі.

У 1921 році вона поїхала до англійського Бруклендса і подала заявку на участь у перегонах.

Почувши, що це неможливо, бо вона - жінка, Елен розлютилася.

Ця лють не згасала протягом усіх 1920-х. Вона їздила на гоночних машинах за кожної можливості, проте до змагань її не допускали.

Тож, щоб задовольнити свій потяг до екстриму й швидкості, Елен почала кататися на лижах.

Минуло шість років після того візиту на інший бік Ла-Маншу, і кар'єра танцівниці сягнула піку - коли Елен узяла участь у шоу Les Ailes de Paris (Крила над Парижем), яке здобуло шалену популярність.

Також вона часто виступала на користь доброчинної організації для акторів на пенсії - "Гала-спілки артистів театру". Ця організація згодом стане для Елен основним джерелом засобів для існування.

Але 1929 року кар'єра танцівниці раптово увірвалася. Катаючись на лижах, Елен почула, що за спиною сходить лавина, і зважилась на гігантський стрибок у надії уникнути її. Якби в неї нічого не вийшло, вона б загинула.

Але під час приземлення жінка сильно травмувала коліно, і це поставило хрест на її сценічній кар'єрі.

Кататися на лижах вона теж більше не могла. Проте Елен підігрівало бажання й далі долати обмеження швидкості, тому вона вирішила - попри те, що її друг Курсель загинув, коли мчав на машині - присвятити життя кар'єрі гонщиці.

Перша перемога

Того року в рамках третього Journee Feminine de l'Automobile (вікенд різноманітних перегонів для жінок) у Монтлері, на першому спеціальному гоночному треку у Франції, мали проводити перше Гран-прі серед жінок.

І Найс рішуче налаштувалася його виграти.

Двічі на день вона тренувалася, намотуючи 10 кіл треку. А в день перегонів з'явилася на треку після довгої ночі, сповненої шампанського, морфію і сексу (Найс першою випробувала стиль життя відомого гонщика Джеймса Ханта - ще за 40 років до нього самого).

Однак вона перемогла на своєму Omega-Six, авто, яке їй подарував для перегонів автопромисловець Жюль Добек, якого переконали, що фотографії гламурної чемпіонки на його авто сприятимуть продажам.

Позаду неї в пилюці залишилася Віолетта Морріс, жінка, що згодом стане відомою під прізвиськом "Гієна гестапо". А лідерку перегонів Домінік Ферранд Найс обійшла вже на останньому колі.

"Перегони були розкішними. Ніхто з присутніх не зміг би заявити, що жінки водять гірше за чоловіків", - наступного дня написали в газеті L'Intransigeant.

Наступного дня Найс отримала листа від компанії Bugatti. Їй пропонували стати водієм їхнього перегонового авто.

І Найс одразу ж принесла компанії перемогу - виграла на її машині "Чемпіонат акторів", великий тогочасний турнір, у якому змагалися й чоловіки.

Винагородою також були стосунки з Жаном Бугатті, сином засновника компанії та чоловіком, у товаристві якого Найс проводитиме чимало часу.

На додачу, вона підписала контракт на рекламу "цигарок переможця чемпіонату" - Lucky Strike.

Було випущено тисячі плакатів з її обличчям. За лічені місяці Еллі Найс стала однією з найбільших знаменитостей Франції.

Королева Bugatti

За наступні кілька років її слава прогриміла на весь світ.

По-перше, вона повернулася в Монтлері й там встановила новий наземний рекорд швидкості серед жінок - 197,7 км/год.

Потім, 1930 року, поїхала до США, щоб змагатися на ґрунтовому треку на автомобілях Miller із наддувом.

Спочатку з нею уклали контракт як із рекламним водієм на ставці. Вона сиділа за кермом без шолома, бо, за словами Найс, "юрбі глядачів завжди подобалося бачити, як тріпотить моє волосся на вітрі".

Далі була ще одна велика рекламна угода, цього разу - з компанією Esso. Завдяки машині Найс тепер знали як Королеву Bugatti.

Одного разу під час перегонів у Вінстон-Сейлемі вона розбилася, виповзла з-під машини й почала співати глядачам.

Багата і всесвітньо відома, вона повернулася в Європу 1931 року, рішуче налаштована змусити журі сприймати її серйозно як гонщицю Гран-прі.

І її сприйняли серйозно. У першому Гран-прі сезону (це було за якихось 19 років до заснування Чемпіонату світу Формула-1) вона прийшла четвертою в перегонах у Реймсі.

Серед його учасників були Філіпп Етанселен, Рене Дрейфус і Луї Широн. Усі вони вже були або стануть у майбутньому переможцями Гра-прі в "золоту добу" цього виду спорту.

Змагаючись у Франції та Італії, за участь у кожних перегонах Найс отримувала 100 000 доларів у еквіваленті сучасних грошей.

Титул переможниці жіночого Гран-прі вона завойовувала знову і знову.

Її Bugatti-35C ніколи не перетинав фінішної прямої під час чоловічих перегонів, проте Найс завжди була в центрі уваги, відбираючи її у справжніх переможців. Нею постійно керувала жага перемоги.

Вона не просто приваблювала публіку в ролі вітрини чемпіонату. Вона часто затьмарювала провідних гонщиків-чоловіків і вміла влаштувати видовищне шоу.

Також вона брала участь у гірських перегонах та ралі, зокрема і знаменитому ралі Монте-Карло.

Катастрофа в Сан-Паулу

У 1933 році Еллі Найс перестала їздити на Bugatti й пересіла на Alfa Romeo.

Змагаючись того року на Гран-прі в Монці, вона фінішувала третьою в одному заїзді, хоча того трагічного дня загинуло троє водіїв і в історію автомобільних перегонів він увійшов під назвою Чорної неділі.

А 1936 року трагедія не оминула саму Найс. Це сталося на Гран-прі в Сан-Паулу, в Бразилії, де жінка була страшенно популярною.

На останньому колі, наблизившись упритул до машини Мануеля де Теффе, який ішов третім, вона викрутила кермо, і машина врізалася в щільний натовп на вулиці.

Причину аварії так і не з'ясували достеменно. Заголовки газет повідомляли: "Некерована гоночна автівка вбила шістьох людей".

Інші свідки стверджували, що де Теффе зненацька загальмував, і це спричинило катастрофу.

Шестеро людей загинули на місці, включаючи полісмена, на якого впала водійка, вилетівши з машини.

Сама Найс вижила, хоча фотографії з місця події свідчать, що її прийняли за мертву й поклали поряд із загиблими.

Три дні жінка перебувала в комі, потім прийшла до тями.

Однак через сильні травми голови, яких зазнала, помножені на репутаційні збитки, вона більше так і не знайшла автомобільну компанію, яка б захотіла бачити її своїм пілотом.

Намагаючись довести, на що спроможна, Найс підписала з компанією Yacco угоду про участь у випробуваннях на витривалість. У команді з чотирма іншими жінками вона провела за кермом 10 днів і 10 ночей.

Таким чином побивши 10 рекордів, які й донині залишаються чинними.

Але це їй не допомогло. Спонсори не з'являлись.

А потім почалася війна.

Смерть у злиднях

Як Еллі Найс пережила Другу світову війну, майже не стикаючись із нацистами, коли вони окупували Францію, залишається предметом постійних суперечок.

Однак майже напевно можна сказати, що закиди Широна проти неї були неправдивими.

1949 року, коли Найс планувала повернутися на ралі Монте-Карло, він звинуватив її в тому, що вона була шпигункою гестапо.

Мотиви Широна досі залишаються незрозумілими, хоча припущення висували найрізноманітніші: від банальних заздрощів до того, що він переплутав її з Віолеттою Морріс.

Однак, попри фальшивість, ці звинувачення здалися переконливими потенційним спонсорам - і родичам, з якими вона й без того не підтримувала близьких стосунків.

Її кар'єра остаточно скінчилася. Але померла Найс 1984 року.

Останні 35 років її життя поволі йшло на спад, який пришвидшився, коли 1960 року коханець пішов від неї до молодшої жінки.

Їй довелося жити на пожертви від доброчинної акторської організації - схожої на ту, для якої вона зібрала так багато грошей перед тим, як присвятити себе перегонам.

У 75 років вона змушена була оселитися на горищі будинку в занедбаному районі Ніцци. Сусіди розповідали біографу Найс Міранді Сеймур, що пам'ятають, як стара жінка "зливала молоко з котячих блюдець, бо не мала чого їсти й пити".

Коли вона померла у віці 83 років, родичі, з якими вона давно не спілкувалась, відмовились викарбувати її ім'я на меморіальному надгробку. Лише з четвертої спроби Міранда Сеймур знайшла безіменну могилу, в якій поховали славетну гонщицю.

Фонд, заснований на честь Найс через 24 роки після її смерті, встановив поряд з її могилою меморіальну табличку. Тепер вона повідомляє, де поховано колись відому жінку.

Ім'я досі живе

Від Хуана Мануеля Фанхіо до Льюїса Гамільтона - переліки імен великих гонщиків завжди єднає дещо спільне. Всі вони - чоловіки.

У 60-ті-70-ті роки одна-дві жінки все-таки брали участь у змаганнях Чемпіонату світу Формула-1. Лелла Ломбарді отримала єдине очко (чи півочка), здобуте жінкою, в Гран-прі Іспанії 1975 року. Інші змагалися у Формулі-1 на заїздах поза чемпіонатом. Одні такі перегони виграла Дезіре Вілсон з ПАР. На її честь назвали трибуну на мототреку Брендс-Хетч.

А в США ув цьому виді спорту на найвищому рівні самостійно здобула собі ім'я Даніка Патрік.

Але значно відомішою за них усіх свого часу була саме Еллі Найс.

І донині та її слава живе в Бразилії. Коли люблячі батьки вагаються, як назвати новонароджену дівчинку, в обговореннях часто зринає ім'я Еллінайс - навіть якщо вони не знають історії жінки, від якої воно пішло.

Більшість подробиць життя Еллі зафіксувала в книжці "Королева Bugatti" Міранда Сеймур.

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.