Чи варто Україні розірвати угоду з Росією про Азовське море

Україна посилює військову присутність в Азовському морі. Це стало реакцією на те, що Київ називає "фактичною блокадою українських портів" на Азові, де від квітня цього року російські військові затримують судна, що йдуть в українські порти.

Проте ці затримки й огляди суден є цілком законними - російська сторона може це робити на основі статусу Азовського моря, яке є внутрішнім морем обох держав.

Цей статус був визначений Договором про співробітництво України і Росії в Азовському морі і Керченській протоці, укладеним у грудні 2003 року.

Що напруженішою стає ситуація у Азовському морі, тим жвавіше в Україні обговорюють питання, чи не розірвати цей договір так само, як і "великий" договір про дружбу, партнерство і співробітництво з Росією?

Найшла коса на Тузлу

Підписанню угоди передували кілька місяців надзвичайно напруженої ситуації на межі конфлікту через те, що в останні дні вересня 2003 року Росія несподівано почала будувати дамбу у Керченській протоці - від Таманського півострова до острова Тузла, що належав Криму, а відтак, Україні.

При цьому у перші дні будівництва російська сторона називала будівництво роботами з укріплення свого берегу.

Від того, чи залишиться Тузла островом або стане частиною коси, залежало те, хто контролюватиме Керченську протоку - єдиний вхід до Азовського моря.

Через 15 років у Києві почали розуміти, що метою будівництва дамби був примус України до такої угоди щодо Азовського моря, яка б відбивала інтереси Росії.

Передусім, того, щоб Азовське море було розділене не за нормами міжнародного морського права, а в "дусі дружби", і стало внутрішнім морем двох країн.

"Віктора Степановича немає"

Одразу після початку будівництва дамби з російського боку українські дипломати намагалися з'ясувати, що, власне, відбувається у Керченській протоці. Але навіть це було нелегко - пригадує тодішній заступник міністра закордонних справ Олександр Моцик.

"29 вересня ми дізналися про це (початок будівництва дамби. - Ред.) від Держкомкордону. В той же день я зв'язався зі своїм візаві у російському МЗС Лощініним, який сказав, що нічого не знає", - розповідає він.

"30-го так само не було відомо нічого. Тоді ми вирішили подзвонити російському послу Чорномирдіну. Набираю по "сотці", бере трубку його секретарка, і каже: "А Віктора Степановича немає, він поїхав на батьківщину, в Оренбург". Тоді стало зрозуміло, що щось не так", - згадує пан Моцик.

Як він розповідає, на попередніх переговорах у Москві, які ініціювала українська сторона, російський МЗС представляв перший заступник міністра В'ячеслав Трубніков, який до цього чотири роки очолював зовнішню розвідку РФ:

"А я не знаю, що там будується, - каже він мені".

Після цього Київ вирішив перевести суперечку у публічну площину, розповідає дипломат.

Український МЗС оприлюднив заяву, у якій висловлював стурбованість діями Росії. У Києві також попереджали, що Україна звернеться до інших гарантів Будапештського меморандуму та Ради безпеки ООН.

Згодом Київ виступав із кількома нотами протесту на адресу Росії, у яких застерігав, що Україна вдасться до усіх необхідних заходів для збереження своєї територіальної цілісності та непорушності кордонів.

Тодішній президент України Леонід Кучма перервав візит до Латинської Америки і повернувся в Україну.

Парламент присвятив окреме обговорення кризі на Тузлі, під час якого пролунали заклики до відновлення ядерного статусу.

Українські військові провели позачергові навчання у регіоні.

І наприкінці жовтня російських будівельників дамби і українських прикордонників на Тузлі розділяло буквально 100 метрів.

Далі сторони вели напружені переговори.

А 24 грудня того ж року був підписаний Договір про співробітництво в Азовському морі, - саме той, який нині дозволяє російським військовим затримувати і оглядати торгові судна, що прямують до та із українських портів - Маріуполя і Бердянська.

Нині Тузла - одна з опорних точок, на яких Росія збудувала міст через Керченську протоку до Криму, анексованого у 2014 році.

Status Quo чи денонсація?

По мірі зростання напруги в Азовському морі, в Україні дедалі активніше обговорюють можливість розірвання цього договору.

Існують серйозні аргументи як на користь такого рішення, так і проти нього.

Центр "Нова Європа", який опитав дипломатів, військових, юристів і науковців, виділив умовні 11 аргументів "за" денонсацію угоди, і 10 - "проти".

Після розірвання угоди Азовське море отримає статус відкритого моря, а відносини сторін регулюватимуться міжнародним правом, зокрема, Конвенцією ООН з морського права. Вона визначає 12-мильні територіальні води, дозволяє чітко регулювати повітряний рух над морем, а також використання його надр.

Крім того, право на прохід Керченською протокою матимуть усі кораблі, зокрема й військові кораблі "третіх країн", які нині не можуть заходити в Азов без погодження з Росією.

До того ж, і суперечки тоді повинні вирішуватися за міжнародною процедурою, а не за "згодою сторін", що фігурує у договорі 2003 року. Врешті, розірвання угоди відновить справедливість - договір, підписаний під тиском на тлі конфлікту через Тузлу, тим більше не потрібен зараз щодо країни, яку Київ вважає агресором.

Так говорять прибічники денонсації угоди. Противники мають не менш серйозні застереження.

Одностороннє розірвання Україною договору дасть можливість Росії говорити, що саме Київ дестабілізує ситуацію в регіоні.

Крім того, денонсація може підірвати позицію України в міжнародних судах, які вже розглядають позови проти Росії, до яких Київ скаржиться на недотримання угод Москвою.

Врешті, Росія вже порушила не одну міжнародну угоду, тож чи варто сподіватися, що у цьому питанні вона дотримуватиметься Конвенції ООН з морського права, а відтак, ситуація в Азовському морі і у Керченській протоці може стати просто некерованою.

Звертають увагу і на ще один момент: і Азовське море, і Керченська протока згадані у Договорі про україно-російський державний кордон, а наслідки його перегляду будуть на порядок серйознішими, якщо враховувати ситуацію з анексією Криму і конфлікт на Донбасі.

Є і суто економічно-соціальний аспект: у відповідь на денонсацію Росія може повністю заблокувати Керченську протоку, а це одразу позначиться на житті близько тисяч працівників Маріупольського і Бердянського портів, а також українських рибалок.

Що кажуть правники?

"Питання, що має бути ключовим: чи дамо ми якісь переваги Україні можливою денонсацією цього договору? Все одно треба мати на увазі, що Азовське море - замкнене, і так чи інакше потрібно буде вступати в якісь відносини з РФ щодо використання ресурсів цього моря", - каже кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету Антон Кориневич.

"Безумовно, треба пам'ятати ситуацію із Тузлою і той тиск, який був перед підписанням угоди 2003 року. Але чи ми зможемо зараз забезпечити кращу угоду?" - додає він.

Він також зауважує: відмінність із розірванням великого договору про дружбу, партнерство і співробітництво полягає у тому, що той договір був переважно політичним документом, тоді як договір щодо Азовського моря і Керченської протоки має багато суто технічних моментів, врегулювати які буде вкрай важко, - як це вже показав досвід ситуації у морі довкола Криму після його анексії.

Водночас, як наголошує надзвичайний і повноважний посол і доктор юридичних наук Володимир Василенко, "так, як є, ситуацію залишати не можна".

Він твердить, що у разі, якщо угоду буде розірвано, це не послабить позицію України у міжнародному арбітражі:

"Україна як держава, яка зазнала агресії, має право застосовувати проти Російської Федерації міжнародні правові санкції. А однією з таких санкцій є розірвання угод в односторонньому порядку".

Пан Василенко наголошує, що "не можна розірвати всі угоди в один день", але також звертає увагу, що "всі механізми двосторонньої співпраці, які були створені між Україною і Росією за часів "дружби, партнерства і співробітництва", Росія врешті-решт використовувала проти України".