Тривога та амнезія: як у Чехії згадують радянське вторгнення 1968 року

Дівчина на фото заклала руки за голову, немов здається ворогу. На її обличчі можна побачити зморшки, під її очима темні кола від втоми.

"Вибачте, це все, що я змогла знайти", - говорить Івана Долежалова, розгладжуючи великий чорно-білий знімок на столі.

Фото 19-річної Івани підписане 1968 роком, коли радянські танки вдерлися до Праги. Мені захотілося дізнатися, коли воно було зроблено.

"О, ні, воно не стосується вторгнення, - говорить вона, читаючи мої думки. - Я зробила якісь фото у серпні 1968 року, але хтось взяв їх та не повернув".

Ми знаходимося на невеличкій площі Юнгмана в центрі Праги, названій на честь чеського лінгвіста XIX століття, якого вважають одним з творців сучасної чеської мови.

Івана - перекладач, вчена та журналістка. В неї живі спогади про це місце.

"Перші три дні я і мої однокласники з середньої школи та наші вчителі ходили до танків, й ми говорили з солдатами, що сиділи на них", - згадує вона.

"В нас було таке відчуття, що сталася помилка, і ми хотіли пояснити це їм. Це, звичайно, дуже наївно, але розумієте, мені було 19 років і це був стан повного шоку", - говорить Івана.

Радянські солдати, що сиділи на танках, були частиною 250-тисячної армади з п'ятьох країн Організації варшавського договору.

50 років тому їх надіслала до Чехословаччини Москва, щоб розгромити так звану Празьку весну - спробу лібералізації, яку намагався провести чехословацький комуністичний лідер Олександр Дубчек.

"Ми прийшли на цю саму площу і говорили їм: "Йдіть додому, немає контрреволюції, ми мирні, ніхто не хоче робити ніякої шкоди", - розповідає Івана, нагадуючи про образи, увічнені в екранізації бестселера Мілана Кундери "Нестерпна легкість буття".

"Це були певного роду обговорення в ті перші дні. Недарма - у нас були голі руки, ніякої зброї", - говорить жінка.

Дискусії з радянськими солдатами закінчилися раптово, коли один з них сприйняв камеру за зброю і почав стріляти в повітря.

Закриті кордони

Історики кажуть, що за перші чотири місяці після вторгнення 108 цивільних чехів та словаків були вбиті. Багатьох з них переїхали радянські танки та вантажівки.

До 1969 року, коли кордони були закриті, близько 100 тисяч людей втекли з країни, і ще багато емігрували до падіння комунізму в 1989 році.

Ті, хто залишився, постали перед неприємним вибором: відмовитися від опозиції до радянської окупації та прийняти "нормалізацію" суспільства, або втратити роботу, кар'єру, можливість відправити своїх дітей до університету.

Тисячі доль були зруйновані, оскільки люди приймали складні моральні рішення. Багато хто обирав свого роду внутрішнє заслання, займалися походами у гори або намагалися проводити вихідні у сільській місцевості, де вони могли втекти від гнітючої реальності чехословацького суспільства 1970-х років.

Олександр Дубчек, якого доставили до Москви у кайданках, повернувся розбитою людиною. На короткий строк його відправили послом до Туреччини, а потім виключили з партії та відправили працювати дрібним чиновником у лісному господарстві в Словаччині.

Чеський кінорежисер Філіп Ремунда переглянув події того літа в новому документальному фільмі "Окупація 1968 року", в якому представлені фільми п'яти режисерів із п'яти країн колишнього Варшавського договору, які брали участь в "Операції Дунай".

"Це перший раз, коли ми змогли показати цю окупацію з точки зору окупантів", - сказав він.

"Мені здивувало те, що один із російських солдатів (який брав участь в окупації. - Ред.), який зараз вже генерал, сказав мені, що він все ще вважає, що це була найуспішніша військова операція в історії", - говорить пан Ремунда ВВС.

"Він також вважає, що був тут через контрреволюцію, що у нас були наповнені зброєю підвали, що американська дивізія проникла в Чехословаччину, а російська дивізія вигнала їх. Вони вважали, що це був момент, коли запобігли початку третьої світової війни. Це точка зору генералів російської армії. П'ятдесят років, а вони все ще думають згідно з цим старим радянським світоглядом", - продовжував він.

Історична амнезія

Доктор Йозеф Скала, один з провідних діячів сучасної Комуністичної партії Чехії та Моравії, вважає, що вторгнення слід розглядати в більш широкому геополітичному контексті.

"У цей період світ був біполярним, коли обидві полюси, як супердержави, просували свої інтереси через військову силу", - сказав він BBC.

"Коли вдерлися радянські сили, напалму не було, а також не було "агенту Оранж". Жінок не змушували ставати проститутками для радянських військ", - продовжує він, порівнюючи ситуацію з війною США у В'єтнамі.

"Зрозуміло, що ніхто не може бути щасливим, що криза була вирішена таким чином. Але якщо ви запитаєте про геополітичний контекст - він був таким".

Таке ставлення тьмяніє у порівнянні з версією подій, представлених росіянами. Знятий нещодавно для російського телебачення документальний фільм представив реформи Дубчека як фашистський переворот і стверджував, що вторгнення з боку НАТО було неминучим.

Івана Долежалова стурбована російською дезінформацією менше, ніж чеською історичною амнезією. Недавнє дослідження показало, що половина молодих чехів не знає, що сталося в 1968 році.

Вона також бачить тривожні паралелі між комуністичною "нормалізацією" та сучасною чеською політикою, яка виникла з моменту міграційної кризи.

"Звичайно, вона має іншу форму, але це може стати свого роду авторитарним режимом. Проблема з моїми співвітчизниками полягає в тому, що багато хто з них не проти цього", - говорить вона мені.

"Багато людей, особливо в сільській місцевості, скажуть вам, що якби Путін керував країною, був би порядок. Кордони будуть закриті. А найгірша річ - вони не проти, щоб їх самих закрили в рамках цих кордонів", - вважає Івана.