"Вона в нас одна": як повезуть на старт гігантську ракету NASA

Коли нова надважка ракета NASA буде готова до виконання своєї першої місії, на місце старту її привезе один з найбільших гусеничних транспортерів у світі. Які якості мають бути у водія?

В найближчі два роки NASA планує відправити свою нову ракету-носій важкого класу (SLS) у перший політ (384 400 км) навколо Місяця. Поки що в безпілотному режимі.

Від успіху цієї місії залежить подальша реалізація американської програми, яка включає будівництво чотирьох навколомісячних орбітальних станцій, баз на Місяці та польоти на Марс.

Новенька 98-метрова SLS, на будівництво якої витратили мільярди доларів, почне свій шлях в космос на транспортному засобі, якому понад півстоліття.

В Космічному центрі Кеннеді у Флориді доставкою ракет на стартовий майданчик займається спеціальна команда. Саме її члени відповідають за те, аби надважка ракета-носій подолала сім кілометрів до місця запуску без пригод.

"Ти відчуваєш величезну гордість, адже везеш на старт втілення американської космічної програми, - каже Боб Маєрс, один з водіїв, які будуть керувати гігантськими гусеничними транспортерами. - Ракета в нас одна, і спроба має бути теж одна, тому ми не хочемо щось зіпсувати".

Ці транспортери побудували у 1965 році, аби відвозити на старт надважку ракету-носій "Сатурн-5", яку американці використали для запуску на Місяць корабля "Аполлон-4" з астронавтами.

У 1970-х роках їх пристосували під шатли. Зараз один з цих транспортерів переробили та вдосконалили для того, аби він міг довезти до стартового майданчика найважчу ракету SLS.

Керують такою машиною з кабін, які є в передній та задній частині. Боб Маєрс зізнається, що у 1982 році, коли вперше сів за кермо транспортера, дуже нервувався.

"Коли ви перевозите ракету, ви відчуваєте її потужність, - каже він. - Це вам не "Фольксвагеном" керувати".

"Спочатку навіть страшно, - додає керівник транспортного проекту Джон Джайлс. - Потрібен час, аби звикнути до такої відповідальності та напруги".

Хоча водію допомагає ціла група спостерігачів з раціями, схожість з керуванням автомобілем лишається.

У водія - маленьке кермо (15 см в діаметрі), шкала швидкості та гальма.

"Конструкція досить проста, але в ній є все, що потрібно, - каже Маєрс. - На шляху до старту багато поворотів і таких місць, де треба збавляти швидкість. Тут допомагають досвід та використання спостерігачів".

Перевезення гігантську ракету з місця на місце - це не те, що можна зробити швидко та піти обідати. Шлях до стартового майданчика займає щонайменше сім годин. Водії змінюють один одного кожні кілька годин, при цьому транспортер не зупиняється - він рухається далі.

"Ми не зупиняємося, поки не досягнемо стартового майданчика, - каже Маєрс. - Не хочеться потрапити в негоду. Тому намагаємось все закінчити якомога швидше і найбезпечнішим способом".

Те, що цей великий транспортер може рухатися зі швидкістю менш як 1,6 км/год, - одне з найбільших досягнень його творців.

"Найважливіше - не те, як швидко, він може рухатися, а те, наскільки повільно", - пояснює Маєрс

Спробуйте це зробити на своєму "Фольксвагені".

За півстоліття транспортери наїздили по три тисячі кілометрів. NASA планує використовувати їх ще щонайменше 30 років.

Після чергового вдосконалення їх перевіряють та готують до першої місії ракети-носія SLS.

Аби переконатися, що всі підрахунки правильні, транспортер випробують на перевезенні бетонних балок тієї ж ваги, як у ракети.

Якщо все пройде добре, то вони знову будуть перевозити ракети-носії, які відправляють людей на Місяць.

"Це буде чудовий день. - каже Маєрс. - Чекаємо не дочекаємось".

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

...