Бюрокотія-2: коти, які працюють на вокзалах, в театрах та церквах

Коти, яких знають завдяки їхній незалежності, нерідко привертають увагу несподіваними ролями, які їм доводиться виконувати під час спілкування з людиною.

Ми вже розповідали про це в матеріалі: Бюрокотія: ким працювали коти в Британії. Але таких котів виявилося так багато, що вийшла і друга частина.

Коти і крикет

Який вид спорту може бути більш привабливим для кота, аніж той, де неспішно грають і перериваються на обід?

Дійсно, на крикетному полі клубу Сомерсет-кантрі під час матчів регулярно з'являється кіт Брайян, якому подобається звук ударів м'яча битою. Він ходить краєм поля й отримує задоволення від гри.

Але, напевно, найзнаменитішим крикетним котом був Пітер, також відомий під назвою Мерілібоун Міг, який проживав на крикетному стадіоні в Лондоні з 1953 до 1964 років.

Йому навіть написали некролог у знаменитому крикетному журналі Wisden almanac, який є національним інститутом у Британії.

Автор котячого некролога не шкодував хвали на адресу невтомного шанувальника крикету, якого часто бачили на полі; Пітер обожнював з'являтися перед публікою й журналістами й часто з'являвся на телебаченні.

Театральні коти

Безліч англійських театрів мали власних котів, які виконували відразу дві ролі - ловили мишей і заспокоювали акторів, що нервували.

Актриса Беріл Рейд залишила свій особняк вартістю в мільйон фунтів своїм котам. Вона завжди говорила: "Якщо гладити кота, це знімає напругу і знижує тиск".

Найвідомішим театральним котом був Бірбом, який 20 років жив у лондонському Гілгудському театрі. Він не раз з'являвся на сцені під час розпалу спектаклю, незворушно ходив, ігноруючи акторів і задовольняв публіку.

Уперше він зробив це в 1976 році на прем'єрі водевілю "Петлі й ручки", зірвавши овацію глядачів. Він був також відомий тим, що не терпів капелюшного пір'я й невтомно знищував його, а також опудала птахів, які використовували театральні бутафори.

На схилі років кота забрав до себе театральний тесля Тоні Рамзей. Бірбом пішов на той світ в 1995 році і став єдиним котом, який мав некролог у театральній газеті "Сцена", у якому зазначалося, що особливими шанувальниками кота були актори Пол Еддінгтон і Пенелопа Кіт.

А ось ще цитата з некролога: "За роки своєї кар'єри він пережив майже фатальний епізод у Сохо, коли він потрапив під колесо автомобіля, а також зумів побороти пристрасть до шоколаду".

А в старому театрі Олбері, який зараз носить ім'я драматурга Ноеля Кауерда, жили два коти - кіт Дівчинка й кіт Хлопчик. Кіт Хлопчик прославився тим, що одного разу з'їв букет квітів, із яким до театру приїхала сестра королеви принцеса Маргарет.

Та й у наші дні є театральні коти - наприклад, Плуто в Художньому центрі Баттерсі, який навіть став актором - він успішно зіграв роль чорного кота Марлі в спектаклі за новелою Едгара Аллана По "Маска Червоної смерті". А от одноокий Пірат, який проживав у театрі Буш, нещодавно зник.

Літературні коти

Найпершим із них був кіт Семуеля Джонсона, автора знаменитого словника. Його звали Ходж, і господар регулярно годував його устрицями, які, в XVIII столітті, у Лондоні не були делікатесом.

Тоді устриці продавали за безцінь, бо їх ловили рибалки з Іст-Енду в гирлі Темзи, де були великі устричні поля. У 1868 році устричні угіддя були отруєні аніліновими викидами фарбувальних заводів в околицях Оксфорда.

Ходж згадується в "Житті Джонсона", сатиричному оповіданні Босуелла, де його роль особливо підкреслюється.

Смерть кота Ходжа зобразили в "Елегії на смерть улюбленого кота доктора Джонсона" поета Персиваля Стокдейла, опублікованій у 1778 році. У 1997 році Ходж знайшов безсмертя у формі бронзової статуї навпроти будинку Джонсона на площі Гаф у Сохо.

Іншим знаменитим літературним котом став Фосс, який часто з'являється у віршах і малюнках Едварда Ліра, поета й художника. Слуги вкоротили коту хвіст, вважаючи, що це змусить його відмовитися від постійних нічних прогулянок. Фосс відрізнявся вгодованістю й був у формі кулі. Але Лір його дуже любив, згідно з легендою, коли Лір замовляв архітектору проект нового будинку, письменник спеціально уточнив, що новий будинок не повинен ні в чому відрізнятися від старого, щоби не засмучувати кота, який до нього звик.

Кота Фосса згадують у відомому Лімерику "Едвард Лір про самого себе":

Ми в захваті від містера Ліра,

списаними він віршами томи.

Для одних він - буркотун і придира,

А іншим він приємний вельми.

Є в Ліра знайомі різні.

Кіт його називається Фосс.

Тіло автора - кулясте,

І зовсім немає під капелюхом волосся. (пер. С. Маршака)

Тут варто згадати й іншого не менш відомого кота, вірніше, кішку Діну, яка є в "Алісі в Країні чудес". Насправді кішка Діна дійсно була в дівчинки, що стала прототипом Аліси в Льюїса Керролла.

Академічні коти

У Кембриджському університеті в Економічній бібліотеці Маршалла живе триногий рудий кіт Джаспер, який належить заступнику директора бібліотеки й дуже популярний серед студентів, бо допомагає їм знімати стрес перед іспитами.

Найчастіше Джаспера можна бачити сплячим на стосі газет, а запрошення на чай, які розсилає бібліотека, так і назвали - "чай із Джаспером".

В Ессекському університеті є офіційний кіт Пебблс, який зустрічає нових студентів щоосені. У нього навіть є посвідчення Національного студентського союзу, з фотографією, яке дає йому право безкоштовного відвідування багатьох клубів у Колчестері.

Політичні коти

Ларрі й Палмерстон - офіційні коти-мишолови при кабінеті міністрів у Форін-офісі. Ця котяча посада існує від початку XIX століття. Але, ймовірно, і до цього котів запрошували на цю посаду неофіційно, а деяким із них, за архівними даними, платили.

У 1929 році коту Пітеру, який харчувався в міністерстві внутрішніх справ у Лондоні, платили один шилінг на день. Тоді це були чималі гроші.

Кіт Пітер обіймав посаду мишолова 17 років, потім його змінив Пітер II, який загинув молодим під колесами машини, а потім Пітер III.

Але в 1964 році низка Пітерів закінчилася, і посаду зайняла кішка Піта, яка належала до рідкісної тоді породі Менкс. На цю посаду її рекомендував губернатор острова Мен, і кішку перевезли до будівлі міністерства з великими почестями.

Можливо, саме тому вважалося, що вона походила з дипломатичних кіл, і їй призначили підвищену платню в розмірі 13 фунтів на рік.

Коли співробітники міністерства поскаржилися, що кішка Піта лінива, не надто привчена до туалету, і краще було б її виселити, видали циркуляр, у якому зазначалося, що кішка залишиться при посаді, оскільки її призначення було настільки публічним, що зміщення з посади залишить тінь на міністерстві.

У Вінстона Черчилля також був улюблений кіт Джок. Коли особняк Черчилля після його смерті став музеєм, було сказано, аби в будинку завжди був кіт, схожий на улюбленця Вінстона. Наразі в Чартвеллі, де розташований будинок-музей Черчилля, проживає кіт на ім'я Джок VI.

Церковні коти

У 1936 році в церкві Святого Августина і Святої Віри на Уотлінг-стріт у лондонському Сіті, біля Собору Святого Павла, з'явилася смугаста кішечка. Дружина настоятеля знайшла їй коробку для сну й нагодувала. Кішка почала там жити, її назвали Вірою.

У 1940 році вона народила кошеня, названого Пандою, а невдовзі, у понеділок 9 вересня, у церкву потрапила німецька бомба. Але мати й кошеня вижило під руїнами. Настоятель церкви повісив на стіні фотографію Віри з підписом - "Найсміливіша кішка у світі, яка зберігала спокій і очікувала допомоги, поки навколо неї падала й горіла церква".

У соборі Саутуорк на південному березі Темзи живе Доркінс Магніфікат, який обіймає осаду "кота-резидента". Він зустрічався із королевою Єлизаветою, коли та відвідала собор у 2013 році.

Доркінс такий знаменитий, що про нього написали особливу книгу, у якій описують собор і тиждень життя в ньому кота магніфікат.

Кіт Пушкін, який мешкає в Бірмінгемському соборі, відомий тим, що тісно спілкувався з Римським Папою Бенедиктом, який приїжджав до Британії у вересні 2010 року для участі в церемонії канонізації кардинала Джона Генрі Ньюмана, який заснував собор у XIX столітті.

Папа Бенедикт вийшов із ліфта й зустрів цього кота. Тварина пізніше отримала папське благословення.

У церкві Св. Леонарда в лондонському районі Шордіч чи живе, чи то не живе кіт на ім'я Шредінгер (жарт для фізиків!).

Станційні коти

Найвідоміший зі станційних котів - насправді не кіт, а кішка, із чоловічим ім'ям Фелікс. Вона живе на станції Хаддерсфілд. Про неї часто пишуть у місцевій газеті, їй присвячена книга та існує низка товарів із її ім'ям.

На станції Харрінгей на півночі Лондона живе всім відома біла кішка Снові, яка гуляє сама по собі - її відносять до числа кішок, що говорять і завжди відповідає на вітання.

І таких котів при залізничних станціях безліч у різних куточках країни.

Вони не тільки полюють на мишей і щурів, але зустрічають пасажирів, які завжди раді їх бачити. Багато хто спеціально приїжджає на такі станції, аби побачити станційних котів.

Втім, і в Японії кішка Тама прославилася тим, що її присутність на станції Кіші в місті Кінокавабі збільшила потік пасажирів, що принесло місцевій економіці дохід у 1,1 мільярда єна.

А коли кішка Тама померла, вона отримала статус богині. Вона заслужила нагороду, адже відомо, що кішки про себе високої думки.