Бюрокотія: ким працювали коти в Британії

У житті звичайного свійського кота немає нічого складного: поспати, поїсти, зрідка вразити всіх нападом несамовитої грайливості, а потім знову скрутитися клубком і відпочивати.

Але серед наших друзів-котиків трапляються й такі, що самі заробляють собі на м'ясо — ходять на роботу, а інколи навіть носять уніформу.

Ми розповімо вам про англійських котів, які не просто цілими днями куняють, їдять і прогулюються зі зверхнім виглядом, а роблять щось насправді корисне.

Коти-поштарі

У 1868 році троє котів офіційно влаштувалися на роботу в лондонське відділення поштових переказів — мишоловами. Їм призначили піврічний випробувальний термін і "платили" зарплатню в розмірі один шилінг на тиждень (ці гроші йшли на годівлю й утримання).

Вочевидь працювали вони сумлінно, бо у 1873 році їм підвищили платню — на 60 пенсів щотижня. Офіційне залучення котів до роботи невдовзі поширилося і на інші поштові відділення.

За даними Музею пошти, найпопулярнішим серед поштових котів був Тібз.

Він народився в листопаді 1950 року, у розквіті сил важив 23 фунти (10,4 кг) і жив у підвалі головпоштамту в центрі Лондона, у кімнаті для відпочинку.

Впродовж 14 років служби він незмінно винищував у будівлі всіх гризунів.

Останній серед котів головпоштамту, Блекі, помер у червні 1984 року. Відтоді жодних котів пошта на роботу не приймала.

На повагу і згадку в цьому контексті заслуговує також влада Бельгії, яка у 1870-ті роки найняла 37 котів для доставки пошти у водонепроникних пакетах, що кріпилися до нашийників.

Цю ідею запропонувало бельгійське Товариство облагороджування домашніх котів, яке вважало, що люди недооцінюють котячу природну здатність орієнтуватися в просторі й недостатньо її використовують.

Випробування влаштували таким чином: усіх котів забрали з села, в якому вони жили, біля Льєжа, відвезли за декілька миль і кожному почепили на шию записку в мішечку.

Автори експерименту розраховували на те, що всі коти повернуться додому з посланнями.

Попри те, що всі коти (з записками) зрештою знайшли дорогу додому, котяча натура виявилася занадто вільнолюбною для швидкої та надійної доставки пошти, тож цей задум довелося облишити.

Коти-поліцейські

Собаки в поліції служать уже давно. Але котам шанс туди потрапити випадає нечасто — хіба що їх спіймають на гарячому, як злодюжок. Але влітку 2016 року поліцейський відділок міста Дарем найняв Міттенза.

Підставою для кадрового призначення став лист, написаний п'ятирічною Елізою Адамсон-Гоппер, яка порадила поліцейським узяти в штат котика.

"Поліції було б добре з котиками, у них чутливі вушка, можуть почути небезпеку. Котики добре знаходять дорогу додому і можуть показувати поліцейським, куди йти", — написала вона.

Міттенз — не єдиний поліцейський кіт. У Голмфіртському відділку в Гаддерсфілді живе Оскар. До його робочих обов'язків належить "надання психотерапевтичної допомоги офіцерам", а Смоукі — волонтер, який покращує настрій службовцям відділка в містечку Скеґнесс.

За словами речника відділка, іноді поліцейським доводиться працювати в шаленому темпі, тож, коли нам потрібно зняти стрес, вдихнути повітря чи перепочити, ми виходимо на кілька хвилин надвір, щоб погратися зі Смоукі".

Коти-зірки шоубізнесу

Коти давно й надійно посіли своє місце перед камерою — знімаються в художніх фільмах, задурюють голови власникам, рекламуючи корми класу люкс, байдикують на знімальному майданчику дитячої передачі "Блакитний Пітер" ("Blue Peter").

Майже 10 років, починаючи з 1966-го, Артур працював пухнастим обличчям котячих кормів Spillers: підхоплював лапою їжу з консерви Kattomeat й відправляв до рота.

Він був зіркою такої величини, що згодом цю марку переназвуть на його честь — Arthur's.

Недоброзичливці подейкували, що Артур змушений діставати корм лапою, бо рекламники видалили йому зуби. Але це виявилося неправдою. Кіт просто від природи добре орудував лапою.

Після оригінальної версії Артура були ще Артур ІІ і Артур ІІІ.

Джейсон з "Блакитного Пітера" - сіамець забарвлення "сіл-пойнт", став першим у довгому списку котиків-ведучих популярної дитячої телепрограми BBC.

Крім нього, були ще Джек і Джилл (їх називали невловними — через погану звичку втікати з колін, щойно опиняться в кадрі), а також Віллоу - перший кастрований кіт "Блакитного Пітера".

Двоє рудих персів зіграли роль Криволапика у фільмах про Гаррі Поттера: Крекерджек був хлопцем, а Пампкін — дівчинкою.

А роль Місіс Норріс дісталася трьом мейн-кунам — Максимусу, Аланіс і Корнілюсу. Кожного кота дресирували на виконання певної дії: наприклад, застрибувати акторам на плечі або спокійно лежати.

Коти-музейники

Колись, ще до 1960 року, колонія бродячих котів проникла в Британський музей і зручно там облаштувалася.

За приблизними підрахунками, зграя диких, некастрованих котів налічувала до 100 особин.

В архіві Британського музею зберігаються звіти про кошенят, що плодились у вантажних доках та куйовдилися між полиць у музейній бібліотеці.

Зрештою музей вирішив покласти цьому край. Загарбників наказали винищити. Але їх врятував музейний прибиральник, Рекс Шеферд.

Цей чоловік заснував "Товариство захисту котів". Він виловив усіх дикунів, стерилізував та прилаштовував у добрі руки, аж поки котяча популяція не зменшилася до прийнятної кількості — шести.

Перебуваючи під опікою пана Шеферда, коти, яких залишили в музеї ловити живність, потрапили в газети (в одній статті журналісти розповіли про їхню різдвяну вечерю) і стали всесвітньо відомими.

Сюзі вміла ловити голубів у польоті: вона хапала їх у повітрі, а потім їла. А Піппін і Поппет були дресировані — могли за командою перевертатися на спину.

Сьогодні в Британському музеї вже не залишилося живих котів — є тільки муміфіковані у вітринах.

Якщо шукаєте живого, сходіть у Лондонський музей води та пари, в якому живе Модслей, чорно-білий котяра, названий так на честь паротяга, чи в Музей Джейн Остін у Чоутоні, графство Гемпшир.

Тамтешній Мармайт завжди радий привітати гостей нявкотом.

Коти-військові

Ще 9,5 тис. років тому котів брали на борт кораблів та в окопи, де аж кишіло щурами.

У Першу світову британська армія і королівський флот залучили близько півмільйона котів до боротьби з гризунами в наземних та морських умовах.

На початку Другої світової майже кожне судно мало свого корабельного кота — щонайменше одного.

Один з них, Сайон, став єдиним котом, що був нагороджений Медаллю Дікін — еквівалентом Хреста Вікторії для тварин — за те, що допомагав рятувати життя офіцерам військово-морського флоту під час Громадянської війни в Китаї (1949 рік).

Під час облоги, яка тривала 101 день, кіт Саймон рятував екіпаж корабля, захищаючи їстівні запаси від атак щурів.

Коли корабель потрапив під обстріл, хоробрий кіт дістав тяжке поранення шрапнеллю. Зрештою судно повернулося в Плімут, і там кота вітали як героя.

Саймон дожив до повернення в Англію, але через три тижні помер, заразившись інфекцією на карантині. Його поховали з усіма військовими почестями в Ілфорді, графство Ессекс.

Іншим героєм війни був Кримський Том, також знаний як Севастопольський Том. Цей кіт врятував британські та французькі війська від голодної смерті під час Кримської війни 1854 року.

Полки зайняли Севастопольський порт, але не могли знайти провіант. А Томові це вдалося. Він привів їх до сховку, де російські солдати та цивільні зберігали запаси харчів.

Після закінчення війни Тома забрали в Англію. Там він помер у 1856 році і з нього зробили опудало. Так він став експонатом Національного музею армії в Лондоні.