Від 1917 до 2017: Енн Епплбаум - про витоки і наслідки Голодомору

"Восени 1932 року радянське Політбюро, верхівка Комуністичної партії, ухвалила низку рішень, які розширили і поглибили голод, що вже вирував в українських селах, і, водночас, зробили так, щоб селяни не могли залишати території республіки у пошуках їжі.

Результати були катастрофічними: щонайменше 5 мільйонів людей померли від голоду між 1931 і 1934 роками у Радянському Союзі. Серед них - понад 3,9 мільйонів українців.

Проте голод був лише половиною історії. Поки у селах вимирали землероби, радянські органи безпеки одночасно розпочали наступ на українську інтелектуальну і політичну еліту.

Разом узяті, ці два кроки - Голодомор зими і весни 1933 та репресії українського інтелігенції і політичного класу впродовж наступних місяців - принесли радянізацію України, руйнування української національної ідеї та нейтралізацію будь-якої загрози єдності Радянського Союзу з боку України.

Рафаель Лемкін, польсько-єврейський юрист, який визначив поняття "геноцид", говорив про події в Україні тієї доби як про "класичний приклад" його концепції: "Це випадок геноциду, знищення, не лише окремих індивідуумів, але й культури і народу".

Голодомор і його наслідки відіграють надзвичайно важливу роль у сучасних суперечках Росії і України щодо їхньої ідентичності, відносин і спільного радянського минулого".

Так розпочинає свою нову книжку "Червоний голод. Війна Сталіна проти України" історик, журналіст і письменниця Енн Епплбаум.

Книгу, що вийшла друком наприкінці жовтня, авторка представила у Києві наприкінці листопада, у дні вшанування пам'яті жертв Голодомору.

Незабаром, як каже авторка, має з'явитися переклад українською. Можливо також, що в Україні її буде видано і російською.

Це шоста книжка дослідниці. За "Історію ГУЛАГу", що вийшла у 2003 році, Енн Епплбаум отримала Пулітцерівську премію.

ВВС Україна подає кілька цитат Енн Епплбаум з презентації її нової книжки.

Про вшанування пам'яті

Багато говорять про музеї, меморіали, є цілком обґрунтоване прагнення, аби Голодомор було визнано геноцидом.

Але якщо є одна-єдина річ, яку б українці могли зробити, щоб вшанувати пам'ять жертв Голодомору, це створити державу, де таке ніколи не могло б повторитися.

Про жертв і виконавців

Дуже важливо знати не лише про жертв (Голодомору), але й виконавців злочину. Багато з них самі були голодні і налякані. Були й українці у складі цих груп активістів, що забирали зерно і харчі селян. Що керувало ними?

Про витоки Голодомору

Коли я почала вивчати джерела 1932, і те, що Сталін писав тоді, (я зрозуміла), що він постійно повертався до теми Громадянської війни. Я зрозуміла, що ця книга має починатися у 1917, щоб можна було побачити політику Радянського Союзу щодо України від того часу, і зрозуміти, як пояснювали голод у ті часи.

Для Сталіна Україна була екзистенційною проблемою, бо він вірив, що заперечення більшовизму в Україні може вплинути на Москву.

Мета голоду, з точки зору Сталіна, була в тому, аби радянізувати Україну. І голод був лише частиною цієї історії. Другою частиною був його напад на українську національну інтелектуальну еліту - письменників, художників, акторів, музейних працівників, релігійних діячів, а також українських партійних діячів.

Про відмінності голоду в Україні

(Є історики, які) можуть сказати, що голод був у всьому Радянському Союзі як результат помилки, хаосу внаслідок колективізації, і що такого явища, як окремий голод в Україні, не було. І вони можуть навести цілком слушні аргументи.

У моїй книзі йдеться про те, що голод був у всьому СРСР, у деяких регіонах гірший, ніж в інших. Був і зв'язок із етнічною складовою, як у Казахстані, але це трохи інша історія.

Проте в Україні Сталін використав голод, який вже поширювався у 1932, аби вирішити проблему - проблему України і українського націоналізму, його страху перед селянським бунтом і його зв'язку із національною ідеєю.

Про наслідки Голодомору

Якщо дивитися на довготермінові наслідки Голодомору, то знищення довіри до держави, напевне, є найважливішим, але далеко не єдиним.

Наприклад, русифікація, яка йшла за Голодомором, створила багато викривлень у тому, як росіяни розуміли, що таке Росія, і що таке Україна.

Так само це спотворило уявлення багатьох європейців про Україну, відмінності якої від Росії вони довго не усвідомлювали.

Проте і уявлення багатьох українців про самих себе було викривлено: хто вони є, якій державі вони мають бути віддані, якою є їхня мова, чи є це двомовна країна, - я вважаю, що двомовність є серед великих переваг України.

Про джерела

Моя книга багато в чому заснована на інших книжках. Зокрема, не лише дуже хороших західних істориків, але й цілого нового молодого покоління українських істориків, які надзвичайно допомогли мені.

Два розділи у книзі, які розповідають про те, як відбувалися реквізиції, обшуки, що відбувалося на місцях, як люди виживали, значною мірою ґрунтуються на письмових і усних спогадах, які були зібрані в останні роки Радянського Союзу і на початку української незалежності.

Існують великі українські національні проекти, які дозволили зробити такі збірки.

Не певна, чи в Україні добре розуміють, як багато (в архівах) є, як багато вже зроблено, наскільки багатими і відкритими є ці архіви.

Про надію

Це поки що найважча для мене історична книга, бо події, про які вона розповідає, були надзвичайно жахливими. Голодомор є беззаперечною трагедією, яка не має спокути чи надії.

Але історія України не є трагедією. Голодомор у тому сенсі, як його замислював Сталін, не спрацював. Його винищення інтелектуальної еліти - так само. Ви - тут. Ваша мова - жива. Україна є незалежною державою.

Про війну ідей

Від самого початку конфлікту між Україною і Росією я вважала, що це є цивілізаційною війною. Це війна довкола того, у якій країні українці хочуть жити, якою державою буде Україна.

Це не лише військовий конфлікт. Це війна ідей.