Від дерев’яних хиж до високих технологій: як змінились антарктичні станції

Як організувати будівництво у найвіддаленішій точці світу? Багато десятиліть в Антарктиді - єдиному континенті, що не має місцевого населення - будували лише найпростіші хатки, щоб прихистити дослідників у складних природних умовах. Але нині, як з'ясував Метью Теллер, архітектура на найхолодніших, найсухіших і найвітряніших околицях нашої планети стрімко розвивається.

Цей темно-зелений будинок, безперечно, привертатиме увагу своїм футуристичним дизайном. Стрункий, приземистий і видовжений, він стоятиме просто на узбережжі та після завершення будівництва зможе одночасно приймати до 65 постояльців.

Коштує проект недешево - 100 млн доларів. Його будівництво доручене китайській фірмі, та розташований він не в Китаї. А головне - майже ніхто й ніколи його не побачить.

Знайомтесь - це "Команданте Феррас", бразильська дослідницька станція в Антарктиді.

Попереднє приміщення згоріло в 2012 р., й бразильські військово-морські сили оголосили конкурс на найкращий архітектурний проект на заміну. Конкурс виграла бразильська компанія, а тендер на будівництво отримала китайська фірма CEIEC, що спеціалізується на оборонній інженерії. Будівництво планують завершити у 2018 р.

Ця станція буде розташована на невеличкому острові неподалік антарктичного берег, від Південної Америки її відділятиме майже тисяча кілометрів океану. Там не літають регулярні авіарейси, та й морські шляхи обходять це місце дуже далеко.

І навіть якби ви якось сюди дісталися, "Команданте Феррас" буде закритим об'єктом - як, власне, будь-яка дослідницька станція. Практично ніхто, крім її працівників, ніколи не побачить її вживу. Навіщо ж так витрачатись на дизайн, спитаєте ви? Чому б не побудувати просту будівлю, хай нудну, але функціональну?

Не одна Бразилія готова платити гроші за привабливий дизайн.

У 2013 р. Індія представила публіці свою станцію "Бгараті", з подібним модерністським дизайном.

Вона складена зі 134 наперед виготовлених блоків, що легко піддаються транспортуванню та зборці; втім дивлячись на неї ззовні, ніколи цього не скажеш.

Роком пізніше Південна Корея відкрила свою станцію "Чан Бого" - величний модуль з трьох крил на сталевих палях, де може жити й працювати до 60 осіб.

Як пояснити таку архітектурну пишність?

"Антарктичні станції стали своєрідними льодовими посольствами", - каже професор Анне-Марі Бреді, головна редакторка Polar Journal і авторка книжки "Китай як велика полярна сила" (China as a Polar Great Power).

"Вони представляють інтереси своїх країн в Антарктиці - і, відповідно, мають відображати їхній статус".

Здавалося б, ці інтереси виключно наукові. Та всього лише через сорок з невеличким років закінчиться дія мораторію на розвідку родовищ корисних копалин. Тож кожен антарктичний гравець хоче зустріти той час у повній готовності, на випадок, якщо мораторій не подовжать.

Побудова на льоді монументальних будівель стала сучасним еквівалентом того, як колись у минулому першовідкривачі встромляли у землю прапор.

Колись усе було набагато скромніше.

У березні 1903 р. 33 члени Шотландської національної антарктичної експедиції висадилися на Південних Оркнейських островах (близько 600 км від північно-східного краю Антарктиди) і побудували тут хижу з каміння сухої кладки.

Керівник експедиції Вільям Брюс дав її величне ім'я "Будинок Омонда" на честь единбурзького метеоролога Роберта Омонда. Це була перша стаціонарна будівля в Антарктиці; нині вона утримується урядом Аргентини у складі станції "Оркадас".

Ще багато років, упродовж епохи героїчних полярних досліджень Амундсена, Скотта, Шеклтона і Моусона на білому континенті не поставало нічого складнішого за дерев'яні хатки.

Потім у будівництві настав відносний бум, підбурений "Міжнародним геофізичним роком" (МГР) - всесвітнім проектом наукового співробітництва у 1957-58 рр. Внаслідок МГР у 1959 р. було укладено Антарктичний договір, який заморожував усі територіальні претензії в Антарктиці. Втім, це підштовхнуло багато країн до того, щоб закріплювати свою присутність на цьому континенті іншими шляхами, зокрема через будівництво.

Положення договору про те, що країни, які ведуть в Антарктиці "суттєву дослідницьку діяльність", отримають право голосу при вирішенні майбутнього континенту - ще одна причина укріплювати свою матеріальну базу.

Величезна дослідницька станція "Мак-Мердо" (США) з'явилася саме у цей період. З 1962 по 1972 р. її забезпечував електрикою ядерний реактор. Нині ж вона лишається найбільшим поселенням в Антарктиці - влітку її населення сягає понад 1200 осіб.

Однак, враховуючи величезні технічні та логістичні складнощі будівництва будь-чого в Антарктиці, архітектурна пишність тривалий час не була пріоритетом.

У 1980 р., прибувши на британську станцію "Галлей", метеоролог Пітер Ґіббс побачив лише "кілька дерев'яних будиночків у велетенських сталевих трубах". Станцію було сховано під 15-метровим шаром снігу.

"Ви ніби живете у підводному човні - щоб увійти чи вийти, треба користуватися драбиною", - пригадує пан Ґіббс.

Загалом в Антарктиці так мало опадів, що регіон називають пустелею. Але на узбережжях сніг таки випадає, а в глибині континенту так холодно, що сніг накопичується швидше, ніж тане. Полярні вітри розносять сніг по континенту, і на будь-якому вертикальному об'єкті швидко наростає сніговий "хвіст", вказуючи напрямок вітру. Нагромаджений сніг нерідко розчавлює цілі будівлі.

Найпершу станцію "Галлей", побудовану у 1956 р., закинули 12 років по тому, коли вона вже надто уподібнилась "підводному човну", за словами пан Ґіббса.

Споруду, в якій працював він сам, - "Геллі-ІІІ", - звели в 1973т р., але вистачило її лише на десять років. Допоки в 2013 р. не з'явилася "Галлей-VІ", всі попередники зазнавали поразки від снігових нагромаджень і зсувів шельфової криги, на якій вони стояли. У місці розташування станції "Галлей" крига зсувається у напрямку океану зі швидкістю близько 1,5 м на день; але ж наукова точність вимагає, щоб усі заміри рік у рік виконувались на тому ж місці.

"Галлей-VІ" - найперша в Антарктиці мобільна дослідницька станція. Вісім з'єднаних між собою блоків схожі на великі і яскраві вагони потяга. У разі пожежі їх можна швидко роз'єднати, щоб зупинити вогонь. Вагони спираються на гідравлічні опори, які стоять на велетенських восьмиметрових лижах: відповідно, їх можна роз'єднати, перетягнути бульдозером на нове місце і легко зібрати заново.

Цей дизайн уже гарно послужив - прямо зараз станцію пересувають, щоб вона не потрапила у тріщину, яка намічається неподалік.

До того ж, "Галлей-VІ" не лише красива, а й комфортна.

Її ергономічні каюти схожі на номери класичного недорогого готелю. В інтер'єрі переважають яскраві червоні, сині та зелені тони - щоб компенсувати нестачу кольору ззовні. Салон на станції - єдине в Антарктиці приміщення з високою стелею. Він освітлюється природним світлом - звісно, за коли немає полярної зими - з високих матових вікон. Більярдний стіл, зручні дивани, бар з напоями, а за баром гвинтові сходи з обшивкою із ароматного кедрового дерева - насолода для носа в арктичному середовищі, де майже відсутні запахи.

"Всі нові бази не лише функціонально довершені, а й красиві - такі пріоритети нашої доби", - каже Анне-Марі Бреді.

Однією з перших проблему снігових нагромаджень вирішила ПАР. Її станція SANAE IV, що розпочала роботу у 1997 р., стоїть на високих тонких палях, завдяки чому вітер може продувати сніг під будівлею.

Німеччина особливо витончено реалізувала ту ж ідею на станції "Нюмейєр-ІІІ", спорудженій у 2009 р. Шістнадцять гідравлічних опор дозволяють щороку піднімати всю станцію на один метр. Тоді кожну опору по черзі піднімають, сніг під нею втрамбовують і опускають станцію на нову, укріплену поверхню.

Інший критичний елемент антарктичної архітектури - енергоефективність. Більшість станцій користуються полярним дизелем - дорогим, екологічно шкідливим та складним для транспортування пальним. Бельгійська станція "Принцеса Елізабет" - аеродинамічна кабінка на сталевих ніжках - першою навчилася обходитись без шкідливих викидів.

З моменту початку роботи у 2009 р. вона використовує виключно сонячну та вітряну енергію. У неї немає окремої системи опалення. Завдяки багатошаровому дизайну всередині утримується залишкове тепло від електричних приладів та людської діяльності. Теплоізольовані стіни дозволяють звести втрату тепла практично до нуля.

"Принцеса Елізабет" ніби вийшла з фільму про Джеймса Бонда, а найновіша китайська станція "Тайшань" - четверта для цієї країни - з фільму про інопланетян. Цю будівлю, подібну до НЛО, побудували у 2103-14 рр. усього за 45 днів; розраховано, що вона пробуде в експлуатації лише кілька років.

"Напевно, цього року Китай розпочне будівництво п'ятої станції", - каже Анне-Марі Бреді.

Втім, її мало хто побачить - як і решту антарктичних станцій.