Українці про Голодомор: "Перепрошую, що в моїй сім'ї ніхто не помер"

Тендітна літня жінка, поставивши лампадку, заплакала біля споруди у формі свічки - Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні.

"Мама розповідала, що люди падали мертвими прямо на дорозі. Вибачте, не можу говорити", - сказала вона і зі сльозами відійшла.

22 листопада у київському Парку Вічної Слави вшановували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років.

Після офіційної церемонії до меморіалу прийшли сотні людей. Дехто з них розповів BBС Україна чому.

"Повинні пам'ятати"

О третій дня потрапити до парку, що розкинувся на схилах Дніпра, було нелегко - його оточили силовики. Людей пропускали крізь нечисленні рамки металошукачів, біля яких швидко утворилися юрми.

Причина жорстких заходів безпеки - у церемонії брали участь президент із дружиною, прем'єр-міністр і мер Києва.

Можновладці приїхали з запізненням. Під клацання фотоапаратів поклали квіти до пам'ятника; президент України Петро Порошенко виголосив промову і оголосив про початок всеукраїнської акції "Запали свічку". Усе це мало відрізнялося від звичних офіційних церемоній.

Та коли чиновники поставили лампадки, а патріарх Філарет відслужив панахиду, ланцюги силовиків непомітно розчинилися.

До меморіалу пішли люди з лампадками, квітами і колосками. Потроху сутеніло, простір звузився до невеликого освітленого кола і сповнився емоціями.

"Це велика трагедія. Мені тітка розповідала, що лише по лінії мами 19 людей загинули від голоду. Тому ми вшановуємо їхню пам'ять", - розказував чоловік, який тримав на плечах маленьку дочку.

Олександр нещодавно переїхав до Києва із Донецька. Він каже, що буде розповідати дитині про Голодомор: "Ми всі повинні про це пам'ятати, щоб цього більше не сталося".

"Одні кісточки"

102-річна Уляна Афанасіївна приходить до Парку часто - вона живе поруч.

У 30-х роках жінка жила в Кривому Розі і пам'ятає селян, які приходили в місто в пошуках їжі.

"Робила я в дитячому садочку вихователькою і помню це страшне врем'я. Цей садочок був на руднику, рядом з городом. Так от, ті люди, що із села якимось робом змогли долізти до города - оті тільки одиниці спаслися", - каже вона.

"Деякі женщини були з дітками. Самі йшли на роботу, бо в городі пайки давали тим, хто робив: кому сто грам, кому двісті грам, а кому і півкілограма. То вони зразу поступали на любу роботу - навіть у шахти ходили, руду добували; а діток своїх приводили в садочок".

"Я ж тих діток бачила - ми їх роздягали з їхньої одежі, одягали казьонне - так у них, тих діток, одні кісточки", - і жінка починає плакати.

Вона вважає, що голод спричинила радянська влада.

У 1931 році, каже Уляна Афанасіївна, селяни ще виконували плани хлібозаготівель, бо були досить заможними. Потім багатих "розкуркулили", а плани тільки зросли, тож заготівельники почали забирати усе, що могли знайти, і люди почали вмирати від голоду.

"Вибачаюся, що з моєї сім'ї ніхто не помер"

У родині киянки Тетяни від голоду ніхто не загинув, але вона все одно щороку приходить до меморіалу вшанувати пам'ять загиблих.

"Мої батьки з села - Рокитнянського району Київської області. Я читала книжку (Національна книга пам'яті жертв Голодомору, де подано перелік населених пунктів, де був голод, і імена загиблих. - Ред.), і там про наше село є. У нас померло триста людей від голоду", - розповідає жінка.

"Моїх родичів особисто це не зачепило, але на нашій вулиці люди загинули. У книзі навіть є імена тих, хто забирав у них хліб. Мою сім'ю врятувало те, що нам якимось чином залишили корову, і бабуся тим молоком поїла свою сім'ю і сусідів".

"Я приходжу сюди і перепрошую, що з моєї сім'ї ніхто не помер", - додає вона.