Рецензія на книжку Юрія Винничука "Танґо смерті" (Видавництво "Фоліо", 2012).
У 1947 р. у бухарестському тижневику Contemporanul вперше було опубліковано вірш Tango mortii ("Танґо смерті") одного з найзагадковіших поетів ХХ століття – Пауля Целана. Читацькому загалу цей твір більше відомий під назвою "Фуга смерті", хоча попередній варіант, на думку деяких критиків, краще віддзеркалює авторську позицію щодо страшної трагедії Голокосту.
Вірш Пауля Целана має передісторію, зафіксовану з розповідей очевидців тих подій. Стосується вона особливого виду знущань, до яких вдавалися нацисти в концентраційних таборах. Приречених на смерть змушували грати різні музичні композиції для своїх товаришів по нещастю, які навіть не підозрювали про близьку страту. Музика супроводжувала тортури і копання могил. Так, в одному з таборів на околиці Львова був створений цілий симфонічний оркестр, що налічував кілька десятків єврейських музикантів, які й виконували так зване "Танґо смерті".
Паралелі з целанівською "Фугою смерті" знаходимо в новому романі відомого українського письменника-містифікатора Юрія Винничука "Танґо смерті", який побачив світ у видавництві "Фоліо". Надихнув автора на написання цього твору "добрий дух Наукової бібліотеки ім. Стефаника" історик Євген Наконечний. Роман створювався протягом восьми років. Кінцевий продукт суттєво відрізняється від інших Винничукових текстів. На відміну від тієї ж "Мальви Ланди" чи "Весняних ігор в осінніх садах", тут майже відсутні еротичні сцени. Як говорить автор, у "Танґо" він вважав це зайвим, хоча дещо там таки є. За жанром твір належить до історичних романів. Загалом у сучасній українській літературі цей жанр переживає не найкращі часи, хоча можна навести такі успішні приклади останніх років, як "Солодка Даруся" Марії Матіос, "Чорний ворон" Василя Шкляра чи "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко.
Головним дійовим персонажем "Танґо смерті" є Львів. Перед читачем він постає, мов на картинці чи старовинній фотографії. Розлогі описи про денний і нічний Львів, Львів дощовий і за погожої днини, у будні та свята. "З самого малечку, – міркує один із героїв, – я сприймав і вбирав у себе Львів за запахами, їх безліч, і за ними можна розпізнати пору року, навіть не виходячи з хати і не визираючи з вікна". У романі місто зображене у різних часових площинах: довоєнний період, Друга світова війна, сучасний Львів. Дещо несподівано і, можливо, не зовсім доречно, в "Танґо смерті" виникає "турецька лінія" та письменник Андрій Курков, який, до речі, у своїй новій книжці "Львівська гастроль Джимі Хендрікса" також згадує Юрія Винничука.
У романі зображено долі чотирьох юнаків – Ореста Барбарики, Яся Білєвіча, Йоська Мількера і Вольфа Єґера. Дружба між українцем, поляком, євреєм та німцем була типовою для того часу, коли на одній території мирно співіснували люди різних національностей. Небезпечні пригоди цих героїв захоплюють, їхня мужність вражає, а любов надихає. Читач має можливість не просто спостерігати за подіями з життя чотирьох друзів, але й рости разом з ними, мандрувати тамтешнім Львовом, реготати над їхніми жартами (наприклад, історією з пургеном та вчителем івриту Каценелєнбоґеном чи описом прийому "глухих" рекрутів до армії).
Читаючи "Танґо смерті", охоче смакуєш струдлем, марципанами, парівками, пірником чи прецлями, залюбки вирушаєш на рандку до "Віденки" чи "Де ля Пе", торгуєшся з ганделесами, відвідуєш кнайпи з кумпелями. Дізнатися значенням усіх цих та багатьох інших слів, якими автор щедро приправив свій текст, читач може за допомогою словника, вміщеного наприкінці книжки.
Безперечно, минуле міста нерозривно пов’язане із його теперішнім. Нещасливий у шлюбі професор Ярош, дослідник таємничого арканумського письма, закохується у наречену свого сина Данку. Усвідомлюючи неможливість цього союзу, обоє дуже страждають. Адже що може бути сильнішим за потяг до людини, з якою нема спільного майбутнього? Але, як виявляється, героїв пов’язує дещо більше, ніж фізична пристрасть. Незважаючи на суттєву різницю у віці, вони відчувають неймовірну спільність душ, ніби вже зустрічалися в колишньому житті.
Дізнатися, чи так це насправді герої роману можуть завдяки особливій мелодії танґо. Усі, хто чує ці звуки, починають згадувати, ким вони були, кого любили і ненавиділи, що спричинило їхню смерть. Зрозуміло, що влада, яка прагне тримати народ у темряві, не може дозволити людям пізнавати власну історію. Тому вона знаходить надійний спосіб боротьби з тими, хто наблизився до розгадки – переслідування, шантаж чи божевільню.
Роман Юрія Винничука "Танґо смерті" – це чергова таємниця. Загадкові бібліотечні лабіринти в стилі Еко та Борхеса, детективний сюжет, містичні символи і знаки, фатальні мелодії й оригінальні персонажі. Уважний читач помітить ще й іншу, структурну, закономірність. Якщо скласти разом назви розділів книжки, то отримуємо 1A2B3C4D5E6F7G…і так далі за алфавітом. Вочевидь, цей код також має певне символічне значення, розгадка якого ще потребує свого дешифрувальника.
Завдяки оригінальній задумці й майстерному втіленню роман Юрія Винничука може зацікавити як прихильників історичних романів, так і тих, хто зазвичай читає тільки детективи. Одне відомо точно: "Танґо смерті" – це той універсальний роман, якого українській літературі давно бракувало. Тож тішмося, що тепер він у нас є.
Переглянути Клацнути анотацію роману "Танґо смерті" >>>
Читати Клацнути інтерв'ю з Юрієм Винничуком >>>
Клацнути Рецензія на "Танґо смерті"Юрія Винничука >>>
