Письменник і журналіст Олег Коцарев розповідає про україських поетів-авангардистів першої половини ХХ ст., їхні дивацтва та часто трагічну долю.
Михайль Семенко
Обкладинка журналу, який Михайль Семенко видавав у 1927-30 рр.
120 років тому на Полтавщині народилася людина на ім’я Михайль Семенко, яка в 1914 році почала одну з найцікавіших пригод в історії української поезії - пригоду під назвою авангард.
Цього майже не розповідають в українських школах та університетах. Але в першій половині ХХ століття вслід за Філіппо Марінетті, Давидом Бурлюком і Володимиром Маяковським наші поети теж вирішили, що вірші більше не мають бути милозвучними і гладенькими. Та стали шокувати, епатувати й експериментувати.
АЛО РІОЗО
ЮЗО
БІРЮЗО
ОСТАЛО КВАЛЬО МАЛО
ЛЬО
О - наче сміявся зі своїх читачів перший український авангардист-футурист Михайль Семенко, який ще зовсім недавно писав сумовиті вірші про любов і природу. А потім і взагалі написав веселий маніфест, у якому оголосив, що спалює "Кобзар" Тараса Шевченка.
Смаглявий, із люлькою, Михайль Семенко завжди був сповнений енергії. Вибивав гроші на футуристичні журнали та альманахи з назвами на зразок "Катафалк мистецтва". Звозив до Києва та Харкова молодих провінційних поетів, шукав їм роботу, житло і можливість опублікуватися. Недоброзичливці ж казали, що він призвичаював цю молодь до надто богемного життя, яке практикував сам. Видавав власні збірки, де не тільки дражнився пародійною самозакоханістю ("Завод імені Михайля Семенка"), а й дозволяв собі бути сентиментальним:
…Я буду вагоноводом на трамваї, улиці
будуть димні і хмурні –
і раптом я зобачу між пасажирів Вас.
(…) Але
у нас не виникне розмови про колись
омріяний шлюб,
бо вагоноводові розмовляти забороняється
строго.
У тридцяті роки кожен поет, який хотів вижити, мусив перестати гратись у вигадування нових слів, у розпад мови на окремі літери чи використання сюжетів з життя п'яниць та повій.
Семенку довелося розпустити свою найуспішнішу організацію "Нова Генерація", закрити журнал (а в ньому можна було дізнатися про досягнення авангадрного мистецтва в усій Європі) та спробувати стати звичайним соцреалістом. Щоправда, Михайль Семенко та інші авангардисти Радянської України й раніше не цуралися комуністичної пропаганди, травлі "ворогів". Але вони робили це весело, ніби жартома, у вигадливий спосіб. Тепер же довелося зануритись у загальну сірість. От тільки в плані виживання це не допомогло – 1937 року Семенка арештували, змусили назватися терористом і розстріляли.
Валер'ян Поліщук
Валер'ян Поліщук
Приблизно така ж доля чекала й іншого авангардиста, котрий був запеклим ворогом і конкурентом Семенка – Валер’яна Поліщука. Уродженець Волині, він під час громадянської війни з різними установами та в складі армії УНР об'їздив пів-України. Ставку робив на зовнішній епатаж.
"Я зиму 20-21 року ходив … у рябому жіночому капелюхові (біле з чорним), до якого сам пришив спереду бузкового язика, яким викликав подив на вулицях", - так він розповідав про свою манеру дивувати обивателів.
Поліщук мав приємну зовнішність і харизму та не цурався користатися з них. Відтак, у нього був імідж Дон-Жуана, казали навіть, що він жив одночасно з двома сестрами – Лідією та Оленою Конухес.
В авангардні він обрав менш екстравагантний, стрункіший напрям – щось близьке до конструктивізму. Сам Поліщук називав його "динамічним спіралізмом" і писав вірші, побудовані на чіткому сюжеті, нанизуванні образів і метафор, оспівуванні досягнень праці, науки і техніки.
Досвідчено, скучаючи потрохи, технік
Вартує коло неї, як людська сиділка
Коло потрібного нащадка мастадонта:
Прислужує, торкає щось, записує, міркує.
Колонки цифр стають ритмічно в чергу
На книзі – дзеркалі, де світиться життя
машин,
Напруга поля, гореч жарких газів,
Дзиґ обертань, як і потреби місць.
Колонки цифр ідуть з годинником уногу.
Видно, як місто тільки – що заснуло:
Тому то вольт – 120, ампер – 13 тисяч,
Температура масткої олії – 56о –
І легко родяться у світ 2110 кіловатів.
Місто прокинулось – і вгору кіловатність.
Вже V – 110, А – 29 тис., олія – 60о
А кіловат – (KW) – 4017.
Поліщук створив літературне об'єднання "Авангард" і однойменне майже періодичне видання. Оформлював його видатний художник Василь Єрмилов. У журналі Валер’ян Поліщук забавлявся як хотів. То оголошував про розробку спеціального ліжка для сексу, то публікував статтю під заголовком "Хай живе прилюдний поцілунок в голу грудь!". Іншу витівку він зробив на зустрічі українських письменників зі Сталіним. "Нічтоже сумняшеся", "динамічний спіраліст" запитав диктатора, чому це Україні ніяк не віддадуть Кубань, Курську та Воронезьку області.
1934 року Поліщука арештували та посадили на 10 років. Він – один з небагатьох, хто на допитах практично не визнав власної вини та не "здав" нікого зі знайомих. У 1937-му його розстріляли в Сандормоху.
Василь Хмелюк та Ярослав Цурковський
Веселіше складалося життя українських авнгардистів поза межами СРСР. Ось, наприклад, поет Василь Хмелюк. Навчався в Кракові та Празі. Займався і малярством, і літературою. Спочатку писав доволі традиційні вірші. Аж потім йому, мабуть, стало нудно серед домінуючої навколо "правильної" Празької школи, і Хмелюк почав веселитися засобами дадаїзму, футуризму, сюрреалізму. Дуже серйозну і заклопотану національною справою празьку українську громаду це відверто дратувало:
лімпонклі′ння циліро′мбо ка′лінь
го′мстал кра′то прота′мпто
су′кби на′т орсотрі′да
ка′трі о′со
Або:
Заполошаться трамваї як блохи.
А ви станете на чорній ґітарі як шомпол
заплещете пальцями дрібно
розплинетесь в жовті соки очима
і крикнете:
Я ТРУБЛЮ ЗЕЛЕНОЮ ГРУШКОЮ!
Ярослав Цурковський
Або львівський поет Ярослав Цурковський. Його дивакувату поезію навіть важко окреслити якимось стильовим визначенням.
… Та чом же я впялитись хочу
за горизонту синяву заслону,
за хрусталевий небосклону кльош?
Чому?.. чому, моя червона доле,
я не люблю, ненавиджу так дуже
замкненого кентаврами простору?!
Львів'яни впізнавали Цурковського на вулицях через його невзичний зелений капелюх. Та він вирізнявся не тільки одягом. Посварившись із ким-небудь, запросто міг наступного ранку обклеїти весь центр міста плакатами зі статтею, в якій лаяв свого опонента останніми словами.
Як і багато авангардистів, Ярослав Цурковський любив науку і винахідництво. Він став помітним психологом праці й спорту, винайшов прилад "контролограф", а також… особливий різновид чоловічих підтяжок, якими успішно торгував у міжвоєнній Польщі.
Несерйозність, що породжує свободу
"Прикметно, що для багатьох малознаних нині авторів, які гуртувалися як біля Семенка, так і біля Поліщука чи поза Радянським Союзом, авангардна поезія часто була своєрідним "вибриком", жартом молодості, ну й, куди правду діти, тимчасовою, але тотальною модою", - каже Юлія Стахівська, одна з упорядників антології "Поезія українського авангарду 1910-1930-х років", яка готується до друку у видавництві "Смолоскип".
Більшість із авангардистів, каже пані Стахівська, мали зовсім інший фах: живописці Володимир Гаврилюк, Василь Хмелюк (добре знаний свого часу в Парижі), диломат і юрист Михайло Лебединець, службовець Гро Вакар або "професійний революціонер" Едвард Стріха.
"Та й для Миколи Бажана, котрий віддав усе життя літературі, авангардна юність з віршами на зразок "Мене зелених ніг" здається, не була чимось серйозним. Але це не робить їхні вірші менш цікавими, самобутніми! Більше того, "несерйозність" породжує свободу та оригінальність", - додає упорядниця.
Цікаве життя і незвична поезія. Так можна сказати майже про кожного поета-авангардиста, котрих насправді в українській поезії було значно більше.
