Світлана Дорош Бі-Бі-Сі, Київ

	Юлія Тимошенко: передвиборча риторика чи план урядування?

Вона твердить, що і зараз прискореними темпами продовжується перерозподіл власності на користь політичних сил, які контролюють Кабінет Міністрів.

Історія повторюється?

Такі заяви лунають від Юлії Тимошенко не вперше. Прийшовши на посаду прем’єр-міністра на початку 2005 року, вона заявила про намір її уряду реприватизувати сотні підприємств.

Реприватизація “Криворіжсталі” стала показовим прикладом реалізації намірів Юлії Тимошенко.

Нині Юлія Тимошенко повернулася до своїх старих гасел і пообіцяла повернути державі усе, що було приватизоване незаконно, за тіньовими оборудками. У своїх заявах вона зверталася безпосередньо до прем’єр-міністра Віктора Януковича, наводячи приклади, як в останні місяці, як вона вважає, “прискореними темпами відбувається перерозподіл стратегічного майна”.

Того ж дня керівник служби зі звязків із парламентом і урядом Ян Берназюк заявив, що Кабінет Міністрів ухвалює рішення, спрямовані на відчуження низки стратегічних об’єктів. За його словами, це стосується підприємств, які передані у статутний фонд концерну “Укратомпром”, “Укрморпорт”. У цьому ж ряду представник президента назвав зміну керівництва Ощадбанку та Укрексімбанку.

Лозунги чи плани?

Про що йдеться - про політичні заяви лідера опозиції чи про реальні плани у випадку формування уряду нинішньою опозицією? На це питання в розмові з Бі-Бі-Сі відповідає директор Інституту з проблем приватизації Олександр Рябченко.

Не в тому справа, хто першим попаде під реприватизацію, а в тому, що тут існує велика загроза, що через реприватизацію ми будемо мати економічну нестабільність у державі О. Рябченко

Олександр Рябченко: Я думаю, що тут існує передвиборча ситуація, і існує загальне не дуже добре ставлення в суспільства до української приватизації.
Тому заяви, що ця приватизація є погана чи там існують крадіжки, без сумніву, будуть мати електоральну підтримку. Що стосується самих процесів реприватизації, то я не думаю, що тут велика користь від таких заяв, тому що є частина людей, які, безумовно, бажають реприватизіції.
З іншого боку, є достатньо значна частина людей, в тому числі впливових людей, які взагалі той процес під назвою “реприватизація” дуже погано сприймають, бо він є руйнівним по своїй суті. І тут не в тому справа, хто першим попаде під реприватизацію, а в тому, що тут існує велика загроза, що через реприватизацію ми будемо мати економічну нестабільність у державі.

Бі-Бі-Сі: Після того, як Юлія Тимошенко пішла з посади, її наступник Юрій Єхануров сказав, що ніякої реприватизації не буде, але будуть укладені мирові угоди з власниками тих підприємств, що були придбані незаконно чи за безцінь. Але і ці плани фактично теж не були реалізовані. От якщо говорити і про реприватизацію, і про механізм мирових угод, наскільки юридично і політично реально такі плани здійснювати, яка б влада не прийшла?

Олександр Рябченко: Якби тоді були укладені мирові угоди, це було б дуже корисно для держави. Принаймні у процесах справедливого чи несправедливого – а таке теж було в багатьох випадках – приватизаційного продажу була б поставлена крапка, бо всі б сплатили гроші у державний бюджет, і вже не було б до чого повертатися.
На жаль, це процес дуже непростий. В тому числі непростий з погляду українського законодавства. І він не мав підтримки перш за все в керівництві держави загалом.
По приватизації, яка існувала до 2005 року, там є і порушення, є і великі питання, які були, такі й лишилися. Нічого по суті не змінилося. Якщо ж говорити про приватизацію 2005, 2006 і 2007 років, то її обсяг настільки незначний, що я думаю, навіть якісь розмови про реприватизацію чи відміну продажів останніх років просто не мають сенсу.