|
Україна та Білорусь відмовляються у війську від онуч | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Міністр оборони Анатолій Гриценко пообіцяв позбутися у війську солдатських чобіт та онуч вже з осені 2007 року. Міністр занепокоївся гігієною солдатів і проводить реформу, яку задумали в царській Росії ще в XVIII столітті: замінити онучі на панчохи. Але у російських служивих це нововведення не прижилося, від онуч і кирзачів не відмовилися з тієї причини, що онучі буцім-то практичніше і гігієнічніше за шкарпетки , а кирзачі добрі для російських доріг за будь-якої погоди, а особливо - в негоду. Українські бійці, які прийдуть на службу вже цією осені, і знати нічого не будуть про шматок фланелі: негоже на міжнародних навчаннях "виблискувати" допотопними ганчірочками. Радянська спадщина Окрім України від онуч у війську відмовляється і Білорусь. Колишні радянські республіки успадкували онучі та чоботи від Червоної Армії.
У радянському війську були розроблені детальні інструкції, як вдягати і носити онучі. Класична військова «портянка» мала розміри 35 на 90 сантиметрів і виготовлялася з грубого волокна. Цей вид взуття зберігся впродовж століть від часу, коли селяни носили личаки , які вдягали на обмотані шматами ноги. У Росії військо не відмовляється від чобіт з онучами і тепер, оскільки вважається, що вони краще пристосовані до холодного російського клімату і бездоріжжя. Спроби відмовитися від онуч у Росії були з 18-го сторіччя, але і тепер російське командування наполягає, що цей вид взуття залишатиметься у російському війську. Білорусь планує позбутися останніх чобіт та онуч у власному війську з 2010 року. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||