Ольга Бурда для Бі-Бі-Сі, Київ

Цю ВІЛ-позитивну дівчинку з Одеси навряд чи хтось усиновить чи продасть за кордон

У тому документі Україну віднесено до групи країн, які на даний момент ще не досягли мінімальних стандартів боротьби з торгівлею людьми, але докладають до цього значних зусиль.

Згідно з доповіддю, представленою у Вашингтоні державним секретарем США Коліном Пауелом, в Україні мішенню для злочинців, що наживають на новітньому рабстві неабиякі статки, стали найбідніші та найменш захищені групи населення.

За оцінками авторів звіту, щороку через український кордон обманом чи примусом перевозять до 800 тисяч людей. Половина з них – діти, переважно сироти.

Фахівці серед причин масового вивезення дітей за кордон називають поширення такого соціального явища, як дитяча бездоглядність.

Влада каже, що офіційно в Україні зареєстровано понад 100 тисяч сиріт. Скільки дітей є самотніми при живих батьках, не береться рахувати ніхто.

Кому віддати дітей?
Попри те, що минулого року удвічі зросло число дітей, які підлягають усиновленню, лише 500 громадян України виявили готовність взяти сиріт у свою родину.

Іноземців, які прагнуть цього, набагато більше, і це дає підстави скептикам називати іноземне усиновлення однією із форм торгівлі людьми.

Директор Центру усиновлення Євгенія Чернишова відкидає ті підозри і запевняє, що українська держава пильнує права усиновлених дітей в усіх країнах.

"З 96-го року, коли було створено Центр з усиновлення дітей, пройшло більше 11 тисяч усиновлень за межами нашої країни, - каже вона. - Всі наші дітки поставлені на консульський облік. Усиновлення зараз здійснюється в 35 країн світу. Якщо казати про бажання іноземних громадян, то ми зараз маємо понад 800 кандидатів в усиновлювачі, які подали свої документи і очікують у черзі, коли вони можуть розпочати процес усиновлення."

Найбільше українських дітей усиновлюють громадяни Сполучених Штатів Америки, на другому місці – італійці.

Почому діти?
Упродовж останніх 12 років той процес супроводжувало кілька скандалів, під час яких у незаконному продажі українських дітей за кордон звинувачували лікарів пологових будинків та представників місцевих влад, що начебто сприяли протиправному усиновленню дітей іноземцями.

Створений у 1996 році при міністерстві освіти Центр з усиновлення мав покласти край можливим зловживанням та спекуляціям довкола тієї теми.

Проте минулого року проти посадових осіб Центру прокуратура відкрила низку карних справ за фактами здійснення незаконних дій та використанні підроблених документів при усиновленні українських дітей іноземними громадянами.

Коментуючи відкриття справ, начальник відділу нагляду за правами неповнолітніх Наталя Шестакова сказала, що монопольне право Центру на банк даних про дітей, які підлягають усиновленню, перетворилося для державних службовців зі шляхетної справи, як висловилася прокурор, на підпільний прибутковий бізнес.

Географія усиновлення
Кілька комітетів Верховної Ради рік тому заявили, що українська влада не має жодної інформації про те, де і як живуть 4 тисячі із 11 тисяч дітей, вивезених за кордон.

У травні цього року уряд повідомив, що після перевірки невідомою залишається доля лише 24 дітей. Якщо ж врахувати ще 5 тисяч, вивезених до 1996 року, тобто, до запровадження єдиного обліку, то те число може виявитися набагато більшим.

Чому не вдалося знайти всіх дітей, які до повноліття перебувають під опікою української держави, пояснює перший заступник міністра закордонних справ Володимир Єльченко.

"Проблема полягає в тому, що усиновителі не бажають ставити їх на консульський облік, - каже він. - Ще одна проблема – це країни, де немає українських дипломатичних установ. Наприклад, у Гватемалі родич президента тієї країни усиновив, здається, трьох наших дітей. Але найближче посольство у Мексиці. Відповідно, консул не може зустрітися з тими дітьми навіть раз на місяць, як до цього його зобов‘язує закон".

"Українські діти є в Нікарагуа і Коста-Ріці, але через відсутність там наших дипломатичних установ вони ніде не зафіксовані – є лише прізвища, а адрес немає і простежити їхню долю дуже важко", - додав він.

На думку оглядачів, масове вивезення сиріт з України може стати причиною ускладнення стосунків офіційного Києва з Європейським Союзом. У лютому цього року Єворокомісія попередила Румунію, що її вступ до ЄС може виявитися під питанням, якщо вона не припинить експорт дітей до інших країн.

Стурбованість євроспільноти викликає активне долучення до вивезення дітей організованої злочинності, чиї заробітки на продажу однієї дитини, не вилючено, що для тяжкої праці чи порноіндустрії, можуть сягати 50 тисяч доларів.

Хто проти Гаазької конвенції?
Поцес усиновлення українських сиріт міг би стати прозорішим, якби Україна долучилася до Гаазької конвеннції про захист усиновлених дітей, згідно з якою вони автоматично потрапляють під опіку держави, в якій мешкають.

Відповідний законопроект уряд передав до Верховної Ради ще півтора року тому. Проте парламент його ще не розглядав, а перший заммністра закордонних справ Володимир Єльченко не виключає серйозної дискусії довкола того питання в сесійній залі.

"У нас на жаль є структури в країні (за деякими з них стоять народні депутати, наскільки я можу здогадатися), які на цьому робялть бізнес, - заявив він. - І вони не зацікавлені в тому, щоб ця конвенція була схвалена. Кожна усиновлена дитина – це кілька десятків тисяч доларів за різноманітні послуги – існуючі, неіснуючі, вигадані. Плюс там ще багато просто хабарів. На жаль, на цьому заробляють".