Перешліть цю сторінку другові		Версія для друку

Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Острови, їх шельфи, моря та річки, як виглядає, є найбільш розповсюджені предмети територіальних суперечок між країнами.

Тузлу називають то островом, то косою

У Росії є кілька прикордонних суперечок, які нагадують нинішні події із Тузлою, тільки у тих випадках дамби будували до російських островів.

З іншого боку і певні дії України деяким іншим державам можуть нагадувати будівництво дамби у Керченській протоці. При цьому будівельники у подібних випадках відіграють роль чи не таку саму, як дипломати чи вояки.

Курильські острови

Напевне, найвідомішими територіальними проблемами Росії є питання південних Курильських островів – Ітурупу, Кунаширу, Шикотану та гряди Хабомаї - через які Росія, як сподкоємиця Радянського Союзу, та Японія, і досі є учасниками другої світової війни, бо не підписали договір про мир та дружні стосунки. Спроби знайти розв'язання цієї територіальної суперечки є безрезультативними вже близько 50 років.

Утім, стан війни не заважає двом країнам проголошувати одна іншу стратегічними партнерами.

Такі написи на Курильських островах можна побачити часто

Конфлікти між партнерами

Стратегічне партнерство проголошено і між Москвою і Пекіном, хоча і тут є невирішені територіальні претензії сторін.

Перші конфлікти між росіянами і китайцями почалися ще у 17 столітті, коли росіяни відкрили Далекий Схід і оголосили його частиною Російської імперії. Суперечки то розпалювалися, то згасали, але наприкінці 19 сторіччя генерал-губернатори зі Сходу доповідали царю про “тиху китайську експансію”. Виглядає, що вона триває і нині. Під час зустрічі президента Росії Володимира Путіна та голови КНР Цзянь Цземіня влітку 2001 року сторони заявили, що прикордонні суперечки розв'язано на 90%.

Загалом Росія і Китай мають два недемаркованих участки: острови Абагайтуй на річці Аргунь та острови Тарабаров та Уссурійський на Амурі. Зараз експерти називають ці острови не “спірними”, а “невизначеними”.

Китайські претензії

Два роки тому “Страна. Ру” з цього приводу писала: “Територіальні претензії Китаю поширюються не тільки на частину Хабаровського краю, але й на сам Хабаровськ.

Один із районів міста розташований на острові Уссурійський. Там мешкають козаки і знаходиться кільки військових частин. Острів відокремлено від центра міста невеликою протокою, а від Китаю – іншою протокою, розташованою з іншої сторони.

Згідно із китайсько-російськими угодами, демаркаційна лінія проходить по фарватеру річки Амур. Тобто якщо протоку, яка відокремлює острів від Китаю, засипати, то острів стане частиною китайського суходолу. Цього китайці і прагнуть, регулярно скидаючи у протоку баржі із піском. Цього року вперше за останнє десятиріччя російська сторона знайшла гроші, аби провести роботи з поглиблення дна у протоці.”

Китай не сумнівається

Російське видання також пише далі, що тоді, як росіяни говорять про “спірні території”, то китайська пропаганда давно переконала своїх громадян у відсутності проблеми: на китайських картах більша частина території Далекого Сходу позначена тим самим кольором, що і територія Китаю.

Можна нагадати також, що у березні 1969 року між СРСР та Китаєм стався прикордонний конфлікт через острів Даманський у річці Уссурі. Тоді на кордоні загинули сотні вояків з обох боків, і аналітики розцінювали цю сутичку як можливий пролог для великого конфлікту між двома Азійськими суперпотугами – Росією та Китаєм. На сьогодні колись російський острів Даманський зусиллями китайських будівельників перетворився на пів-острів, що належить Китаю.

Каспій

За дещо іншим сценарієм розвивалися події довкола визначення кордонів у Каспійському морі між Росією, Казахстаном, Азербайджаном, Туркменістаном та Іраном. Суперечки довкола моря дружби, як його називали за радянських часів, обіцяли бути запеклими – води Каспію багаті на осетрину, а дно – на нафту і газ.

І тоді, як росіяни починали дискусії довкола того, чим можна вважати Каспій – озером, внутрішнім морем чи чимось ще, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв запропонував унікальну як для міжнародної практики схему розподілу – розділити дно і спільно використосувати воду.

Дно мало ділитися пропорційно довжині узбережжя моря на території тієї чи іншої держави. Схема Назарбаєва спочатку наштовхнулася на спротив Москви, проте згодом російни вже видавали цю ідею за свою, і море було поділено досить мирно, хоча п'ята сторона – Іран - і досі не погоджується із таким розподілом.

Проте на лінії розподілу Росія-Казахстан опинилися три нафтових родовища, які раніше розроблялися казахами. Зараз вони використовуються на паритетних засадах – спільно Росією і Казахстаном. За таку поступку Казахстан отримав згоду Росії на загальну схему розподілу, за якою зараз має найбільшу частку – 29 % каспійського шельфу.

По-сусідськи

Говорить казахський політолог Андрій Чеботарьов: “Казахстан все цілком влаштовує, і він вважає, що він вже вийшов із цього п'ятисторонього конфлікту, бо у нього вже є договори із сусідами – Росією, Азербайджаном та Туркменістаном. Вирішилося і питання щодо належності трьох родовищ.

З одного боку ми втратили певну економічну вигоду, яку б мали від цих родовищ, проте розв'язали питання, яке було каменем спотикання для досягнення основної домовленості.

Напевне, тут відіграв свою роль той факт, що кожна із країн зацікавлена у розвитку видобутку енергоносіїв, а без стабільності і миру цього б не було. До того ж Казахстан і Росія є партнерами у трубопроводному бізнесі – це нафтопровід КТК, робота якого залежить від стабільного видобутку саме казахської нафти.”

Острів Зміїний

Та сама нафта (чи сподівання на неї), а також рибні ресурси стали причиною ще однієї територіальної суперечки – між Україною та Румунією щодо острова Зміїний.

Румунія наполягає на тому, що шельф острову можна використовувати спільно. Україна активно розбудовує острів, аби використовувати його самостійно. При цьому гроші на будівництво інколи навіть беруть із резервного фонду українського уряду.

У той час, як українські політики вже почали говорити про те, що у разі втрати Тузли за ланцюговою реакцією може бути втрата Зміїного, у Румунії звертають увагу на те, що суперечки щодо островів вирішуються у принципово різний спосіб.

Живий чи неживий?

Говорить кореспондент Бі-Бі-Сі в Бухаресті Василє Каптару: “Проблемою у розподілі Чорноморського шельфу між Україною та Румунією є не острів Зміїний, а його юридичний статус. Міністр закордонних справ Румунії неодноразово заявляв, що острів належить Україні. Бухарест не має жодних претензій щодо острову.

Румунські дипломати вже довгий час твердять, що відповідно до Конвенції про морське право, острови, які не мають власних життєвих можливостей, яким, на їх думку, є і Зміїний, тобто на яких не можуть розвиватися форми життя у звичайних життєвих умовах, не мають право на територіальні води і континентальий шельф і виключну економічну зону.

З іншого боку українські власті робили і ролять все можливе, аби переконати міжнародне співтовариство у тому, що острів є населеним і тому має право на власні територіальні води.

В Румунії навіть існує думка, що українці намагаються зробити з островом те, що свого часу не наважився зробити Радянський Союз. Але цікаво, що ця суперечка на відміну від теперішньої ситуації між Росією та Україною не набула гострої форми. Вона вирішується із поважанням принципів добросусідства та шляхом переговорів. І, зрозуміло, відповідно до міжнародного права, якщо сторони не зможуть дійти спільного знаменника у цьому питанні, справа буде передана на розгляд Міжнародного суду в Гаазі.”

НАТО - не ґарантія допомоги

У випадку із Румунією фактором, який може зіграти на інтереси України, є наміри Бухаресту приєднатися до НАТО. Альянс вимагає, аби у його майбутніх членів не було територіальних суперечок із сусідами. Ця ж умова допомогла свого часу балтійським республікам владнати свої суперечки із Росією. Утім, як виглядає, і це не можна вважати панацеєю від островних і водних конфліктів. Наприклад, Британія і Іспанія вже понад 300 років сперечаються щодо ще однієї протоки – Гібралтару.