Ентоні Берджес: музикант, що писав романи

‎"Ідеальний читач моїх романів − колишній католик, невдалий музикант, короткозорий, ‎дальтонік, упереджений слухач − ось, хто читає книги, які я пишу", − жартував в ‎одному зі своїх інтерв'ю Ентоні Берджес.

‎Цього року виповнилося б 100 років одному з найцікавіших британських письменників ‎другої половини XX століття.

Почуття гумору, класичне англійське з ‎притаманним йому елегантним песимізмом, ставало для письменника сховком від ‎нагальних проблем і особистих драм.

Інтелектуал-універсал, Берджес знав понад сім ‎мов і досі у Британії вважається одним з найкращих дослідників творчості ‎Шекспіра.

На його власну прозу вплинули Лоренс Стерн, Івлін Во, Джеймс Джойс. ‎

Берджес за своє насичене життя встиг побувати соціалістом та анархістом, втікачем ‎від сплати податків, двічі одруженим чоловіком, викладачем і скандальним ‎літературним критиком, сусідом Грема Гріна та другом по чарці Вільяма Берроуза. ‎

Музика − окрема тема розмови про Берджеса. Його твори лунали в ефірах радіо BBC, ‎кінофільмах, виконувалися оркестрами. Якось він сказав: "Я б хотів, щоб люди ‎думали про мене, як про музиканта, що пише романи, а не про романіста, який пише ‎музику поміж ділом".

Але випробування часом витримали саме літературні твори, ‎адже в них найкраще відчуваються всі грані непересічної особистості, яка грала ‎словами універсальної мови талановитої прози.

Єдиним романом Берджеса, перекладеним українською, є "Механічний апельсин", що двічі виходив у видавництві "Кальварія" у 2003 і 2007 роках.

Найвідоміший твір письменника, філігранне дослідження поведінки людини, "Механічний апельсин" поєднав автобіографічність, сприйняття Берджесом тогочасної реальності, письменницьке експериментаторство та філософські роздуми над питанням волі як функції людської психіки і явища, контроль над яким є омріяним для будь-якої державної машини.

Автор стверджував, що написав книжку усього за три тижні.

Роман, що став світовою класикою, вражає емоційним градусом і прихованою дидактичністю, якої, на думку Берджеса, забагато для того, щоб вважати цей твір художнім.

‎Nothing Like the Sun: A Story of Shakespeare's Love Life, 1964 рік

У те, що ця історія життя Шекспіра є повністю вигаданою, можна повірити лише ‎частково, бо образ будь-якого класика - це завжди лише образ.

До наших днів не ‎вщухають суперечки з приводу того, чи писав Шекспір сам свої твори, чи існував він ‎взагалі… Ентоні Берджес подав власну версію долі класика світової літератури, ‎здмухнувши пил канонізованої геніальності.

Роман, в якому Шекспір є передовсім ‎чоловіком, що прагне кохання, вина, грошей і успіху, за іронією самого Берджеса ‎вийшов саме в рік 400-ліття від дня народження драматурга.‎

‎Nothing Like the Sun: A Story of Shakespeare's Love Life є блискучою, прописаною до ‎деталей, іноді шокуючих, книжкою про історичну добу, коли вулицями Лондона було ‎страшно ходити від смороду, а публічні театри збирали настільки різних глядачів, що ‎були мініатюрною моделлю всього тогочасного англійського суспільства. ‎

Легкий, філігранний, іронічний, емоційний - роман розповідає про прагнення людини ‎йти своїм шляхом, і в коханні теж.

Берджес протиставляє буденність, в якій ще геть ‎юний Віл бавиться з місцевими дівчатами, його маренням, що підштовхують до втечі з ‎дому і служінню поки невідомому ідеалу. Щоб дізнатися свою долю, Віл йде до ‎ворожки. "Чорна жінка і золотий чоловік" − ось і все, що вона передрекла.

Ці дві історії ‎стосунків - з відомою лондонською повією Люсі Неґро, цілком реальні згадки про яку ‎зустрічаються в сонетах Шекспіра, та золотокудрим аристократом Гаррі - ‎розкриватимуть різні сторони особистості Вільяма, в якій пристрасть поєднувалася з ‎підприємливістю, а гордість - з пристосуванством.

Шекспір Берджеса привабливий ‎своєю неоднозначністю і людяністю, і що приховувати: після прочитання цієї книжки ‎хочеться, щоб він був саме таким. ‎

Tremor of Intent, 1966 рік

У назві цієї книжки є доповнення, яке рідко вміщається на обкладинку: ‎есхатологічний шпигунській роман.

Берджес вважав, що ситуація навколо СРСР та ‎Заходу відчайдушно набувала рис примітивного поділу світу на біле і чорне. Його ‎критичний розум сприймав це як дію пропаганди з обох сторін, боротися з якою можна ‎хіба що сміхом.

Тому і з'явився пародійний роман - Tremor of Intent, діалоги якого густо ‎наповнені іронією і сарказмом щодо політики до і після Другої світової війни. ‎

Знавець різноманітних сортів пива, агент Гільєр з МІ-6, тип абсолютно аморальний, ‎вирушає на секретне завдання у загадкове російське місто Ярилик, щоб повернути на ‎батьківщину друга свого дитинства Роупера - науковця, що займався розробкою ‎нового ракетного палива.

Берджес з тих письменників, мовні ескапади яких змушують ‎мозок нервово поспішати, щоб не загубити чи вловити жарт, думку, гру і вдалу ‎образну знахідку, тому філософські глибини ховатимуться в тексті у речах ‎банальних, наприклад, невдалому флірті чи розмові підлітків.

Tremor of Intent - ‎книжка, просякнута, по-перше, зневагою до суперагентів Яна Флемінга та ідейно-‎відданих шпигунів Джона ле Карре, по-друге, до самої політичної необхідності ігор, що ‎знецінюють життя людини. Дістанеться й католицькій церкві з її школами для ‎хлопчиків, і лейбористам, і коханню…

Протягом оповіді Берджес маніпулюватиме ‎читачем, змушуючи його вірити то в сатиричність роману, то в його пригодницьку ‎складову. Все це супроводжуватиметься фразами, які хочеться розібрати на цитати. ‎‎

"Tremor of Intent" - доволі складний роман, що має привабливість шаблонного ‎‎"поганого хлопця". Під зумисно гіперболізованою жорстокістю ховається низка ‎важливих життєвих питань, вирішення яких залежить від почуття гумору самого ‎читача. ‎

Any Old Iron, 1989 рік

‎"Історія життя людини, яка з великим ризиком для себе вивезла Ескалібур з ‎радянської Росії" - дуже стислий переказ змісту роману Any Old Iron.

Дослідники ‎прози Берджеса називають цей твір перлиною його пізньої творчості. Родинна сага ‎Джонсів, в якій валійська кров перемішалася зі слов'янською, щоб створити людей, ‎здатних пережити війни, політичні змагання та інші пригоди, що можливі тільки у ‎буремному XX столітті. ‎

Коли читаєш Any Old Iron, складається враження, що Берджес зі своїм намаганням ‎створити нового героя, спроможного здобути легендарний меч короля Артура, вигадав ‎максимум непередбачуваних персонажів, які сперечаються про Бога і чорта так само ‎завзято, як їдять млинці з кав'яром.

Тредігар, Нью-Йорк, Лондон, Петроград, Москва, ‎Рим, Тель-Авів - географія роману настільки широка, що не завжди вгадаєш напрямок ‎руху оповіді.

Звичне для Берджеса розмаїття антуражів супроводжується достатньою ‎кількістю літературних алюзій, філософських цитат і філологічних викрутасів, що дає ‎все підстави захоплюватися його гурманською прозою. ‎

‎"Мені необхідно було серцем, всією своєю сутністю доторкнутися до романтичного ‎минулого, щоб зрозуміти, що це усього лише залізо, іржаве залізо", - підсумує в кінці ‎роману власник Ескалібура Реджинальд Джонс, бо за всіма пригодами ховається ‎одна велика людська нездатність - жити щасливо тут і зараз.

І хоч з часом методи ‎втечі від реальності змінилися на користь міфів віртуального буття, нас сьогоднішніх з ‎персонажами Берджеса зближує загальнолюдська мрія - жити поза часом. ‎