Двоє дітей пішли до бабусі й зникли на 13 років. Як їх знайшли

Спекотного літнього дня 2010 року двоє індійських дітей, обурені тим, що батьки їх відлупцювали, пішли з дому.

Брат і сестра - 11-річна Ракхі й семирічний Баблу - планували піти до дідуся й бабусі, які жили за кілометр від них. Але вийшло інакше, діти загубилися.

Знадобилось 13 років, щоб вони знову знайшли дорогу додому.

"Я сумував за мамою щодня, - каже Баблу, який виріс у дитячих будинках. - І тепер щасливий, що зміг повернутися до родини".

У розлуці

Баблу й Ракхі жили в місті Агра на півночі Індії. Їхні батьки - Ніту Кумарі й Сантош не мали постійної роботи і перебивались різними підробітками.

16 червня 2010 року Ніту, яка того дня не змогла знайти роботу, вилила своє розчарування на Ракхі і вдарила її металевими щипцями для приготування їжі.

Не стерпівши образи, брат з сестрою вирішили піти з дому.

"Батько іноді бив мене, якщо я погано вчився, тому, коли Ракхі запропонувала пожити в бабусі, я погодився", — згадує Баблу.

Але дорогою діти заблукали, і водій рикші підвіз їх до вокзалу.

Там вони сіли на потяг, де їх помітила жінка, що працювала з дитячою благодійною організацією.

Коли потяг дістався Мірута, міста за 250 км від їхнього дому, вона передала їх поліції, яка відвезла їх до державного дитячого будинку.

"Ми казали їм, що хочемо повернутись додому, намагались розповісти про наших батьків, але ні поліція, ні працівники дитбудинку не шукали нашу родину", — каже Баблу.

За рік брата і сестру розлучили. Ракхі перевезли до благодійного притулку для дівчаток поблизу індійської столиці Делі. А Баблу - до державного дитбудинку в Лакхнау, столиці штату Уттар-Прадеш.

Возз'єднання

Щоразу, коли чиновники, працівники благодійних організацій чи журналісти відвідували дитбудинок, Баблу розповідав їм про Ракхі в надії, що вони допоможуть йому знайти сестру.

Але лише у 2017 році це принесло свої плоди – одна з нових опікунок вирішила йому допомогти.

"Вона обдзвонила усі дитячі притулки в передмісті Делі, запитуючи, чи є у них хтось на ім’я Ракхі, і з великими зусиллями знайшла її", — згадує Баблу.

"Я хочу сказати урядовцям, що розлучати братів і сестер – це жорстоко і несправедливо", — додає хлопець.

Коли брат з сестрою відновили зв’язок, вони часто зідзвонювались. Але щоразу, коли мова заходила про пошук родини, Ракхі сумнівалась. "Тринадцять років минуло. Я не знала, чи знайдемо ми маму".

А от Баблу не сумнівався. "Я був щасливий, що знайшов Ракхі, і знав, що тепер зможу й маму знайти".

За його словами, в дитбудинку вихователі й старші хлопчики часто били його. Двічі він намагався втекти, але потім злякався і повернувся.

Ракхі пощастило більше. У притулку про неї дбали. Журналістка ВВС запитала, чи вважає вона, що її життя склалося б інакше, якби вона залишилась вдома.

"Все, що відбувається, завжди на краще, можливо, далеко від дому мені жилося краще", - каже дівчина.

"Мене ніхто ніколи не бив. Я ходила до школи, мала доступ до хорошої медицини та інших зручностей, пов’язаних із життям поблизу великого міста", - додає вона.

Як їх знайшли

20 грудня 2023 року активісту з захисту прав дітей Нарешу Парасу зателефонував Баблу.

"Ви з'єднали безліч сімей, чи не могли б ви допомогти знайти й мою?" - запитав хлопець, який зараз живе і працює в Бангалорі.

Парас, що працює з дітьми з 2007 року, каже, що це був непростий випадок.

Брат з сестрою не пам'ятали батьківське прізвище. Не знали, з якого штату чи району вони приїхали. У записах притулку було вказано, що вони з Білапура. Дзвінки Параса до дитячих будинків й поліції в Білапурі ні до чого не привели.

Прорив стався, коли Баблу згадав, що бачив макет залізничного паротяга біля станції, де вони сіли у поїзд.

"Я зрозумів, що це має бути станція у місті Агра", – каже Парас.

Переглядаючи записи поліції, він зупинився на дільниці, куди батько Баблу й Ракхі подав заяву про їхнє зникнення в червні 2010 року.

Але коли Парас пішов шукати сім'ю, то виявив, що вона переїхала.

Потім Ракхі згадала, що її мати звали Ніту, що в неї на шиї був шрам від опіку.

Парас вирушив у трудовий центр в Агрі, де щоранку збирались люди, сподіваючись знайти роботу. Ніту там не було, але кілька робітників сказали, що знають її і передадуть повідомлення.

Щойно Ніту Кумарі дізналась, що її діти знайшлися, вона звернулась до поліції, яка потім зв'язалась з Парасом.

Жінка жалкує, що того злощасного дня вдарила доньку. Вона розповіла, що шукала дітей, але марно.

Під час зустрічі з сином і дочкою Ніту, за її словами, отримала нове дихання.

Не менш щасливі були й діти.

Ракхі не очікувала, що знову побачить свою матір. "Все було, як в кіно", - ділиться враженнями дівчина.

Баблу ж каже, що мав змішані почуття.

"Неймовірно, що Парасу знадобився лише тиждень, щоб знайти мою сім'ю. Я злився на поліцію й громадські організації, які не допомогли мені, попри неодноразові прохання, але я був радий поговорити матір'ю".

"Вона плакала і запитувала: чому ти залишив мене? А я відповів: я ніколи б тебе не залишив. Я заблукав".