Вбивство Кеннеді: як політична трагедія стала основою американської конспірології

60 років тому, 22 листопада 1963 року, у Далласі вбили президента США Джона Фіцджералда Кеннеді. Вбивство, яке приголомшило Америку і весь світ, призвело до появи міфів і теорій змови. Як вони з'явилися?

Джон Кеннеді, його дружина Жаклін, а також губернатор штату Техас Джон Конналі їхали в одному кабріолеті, посміхалися і махали руками громадянам, які зібралися привітати президента.

Зненацька тіло президента зігнулося вперед, він схопився за горло, з якого потекла кров. За кілька секунд над головою президента з'явилася червона кривава хмаринка, а голова схилилася назад.

Це був другий постріл у Кеннеді, який вразив мозок. Губернатора, який сидів поруч, поранили у спину.

Жаклін кинулася спочатку до чоловіка, а потім до охоронця президента, який був позаду кабріолету, що повільно рухався. Кортеж президента різко набрав швидкість і виїхав із площі.

О 13:00 за місцевим часом офіційно оголосили про смерть президента Кеннеді.

Приблизно через годину після пострілів упіймали вбивцю Кеннеді Лі Харві Освальда, який на очах у натовпу застрелив офіцера поліції Тіппіта. Заарештований Освальд у поліцейській дільниці скаже, що він не має адвоката і його підставили.

24 листопада Освальда під час переведення в іншу в'язницю застрелить власник нічного клубу Джек Рубі. Цей запис потрапить на десяток телекамер.

Наступного дня, 25 листопада, Кеннеді поховають на Арлінгтонському Національному цвинтарі у Вашингтоні, а за його похоронною процесією слідкуватиме весь світ.

Молода вдова та маленький син, який віддав честь загиблому батькові, назавжди залишаться у світовій колекції найпотужніших політичних образів.

Так почалася, мабуть, найяскравіша і найтрагічніша сторінка в американській історії XX століття, неймовірно добре задокументована. Втім, вона породила сотні теорій про те, хто стояв за вбивством молодого президента.

Втрата Кеннеді, за словами його вдови Жаклін, була рівнозначною втраті легендарного царства короля Артура, де правили справедливість і добро.

Вбивство Кеннеді - це ще й одна з головних теорій змови в історії США, яка регулярно займає найвищі рядки хіт-парадів теорій, в які вірять американці, а слідом за американцями завдяки Голлівуду і весь світ.

Конспірологічна епопея навколо вбивства Кеннеді стала невід'ємною частиною популярної історії XX століття, а припущення про те, що слідство "щось від громадян приховує", отримали за останні 60 років кілька потужних імпульсів — спочатку завдяки політикам та поспіхом проведеному слідству, потім завдяки Голлівуду, а у XXI столітті - і соцмережам.

"Це ти вбив мого брата?"

Так, за словами кількох джерел, відреагував на вбивство Джона Кеннеді його брат Роберт, який на той час обіймав посаду генерального прокурора. Питання він адресував різним людям: від начальника відділу ЦРУ до віцепрезидента Ліндона Джонсона.

Недовіра та параноя — ось головні почуття, які панували в американському істеблішменті того періоду. У розпал Холодної війни, на тлі провальних операцій на Кубі і Карибської кризи, загибель президента США сприймалася не інакше як успішна змова СРСР проти Америки.

"Якщо вони застрелили президента, то кого вони застрелять наступним, — що відбувається у Вашингтоні і коли полетять ракети? Я думав, що це змова, і казав про це, і практично кожен, з ким я розмовляв, зі мною погоджувався", — згадував віцепрезидент Джонсон думки у перші години після вбивства Кеннеді.

Через тиждень після пострілів у Далласі, 29 листопада, тепер уже президент Джонсон оголосив про створення комісії з розслідування вбивства Кеннеді. Мета: довести, що це не бананова республіка, де уряд можна змістити за допомогою змови, вбивши лідера.

Комісію назвали на честь голови Верховного суду США Ерла Воррена, членами її стали кілька сенаторів і конгресменів, колишній керівник ЦРУ Аллен Даллес (так, той самий, у неіснуючий план антирадянської змови якого так вірять у Кремлі) і колишній президент Світового банку Джон Маклой.

Чому не повірили комісії Воррена

24 вересня 1964 року комісія випустила офіційну доповідь: 900 сторінок короткого змісту висновків комісії, 6700 посилань, а також 26 томів із розшифровками інтерв'ю та доказами.

На перший погляд, доповідь мала поставити крапку в історії із вбивством президента, але вийшло все навпаки. Американський письменник Норман Мейлер порівняв доповідь із мертвим китом, туша якого розкладається на пляжі — настільки читання було непереконливим для багатьох. І навіть сам президент Джонсон не повірив висновкам комісії.

Намагаючись швидко дати відповідь нації, хто вбивця Кеннеді, комісія та спецслужби навдивовиж неакуратно поставилися до найголовніших доказів. Лімузин Кеннеді не перевірили на докази і встигли почистити та відремонтувати, перш ніж запит на його огляд зробили слідчі.

Закривавлену сорочку губернатора Коннолі дружина встигла випрати до того, як її вилучили для аналізу. Нарешті, експеримент із мішенню, що рухається, провели не за тими правилами, які дозволили б точно зробити висновки про ймовірність влучних пострілів Освальда в Кеннеді з четвертого поверху книгосховища на площі Ділі.

Усередині комісії розійшлися думки про те, чи могла одна куля вразити і президента, і губернатора. Якщо так, то її траєкторія була неординарною, якщо ні – все вказувало на другого стрільця, а отже, ідея про те, що Освальд – самотній псих, не витримувала жодної критики.

Як пише у своїй монографії британський культуролог Пітер Найт, опис показів свідків у доповіді залишає бажати кращого. Свідчення, які свідки надали для доповіді, часто розходяться зі свідченнями, які вони надали поліції, і докази не завжди виглядають так, як описує доповідь.

Ключовим свідком був Говард Бреннан, який нібито бачив людину, схожу на Освальда, у вікні четвертого поверху будівлі, звідки, за офіційною версією, пролунали постріли. Бреннан відзначав, що йому здалося, що це був Освальд, проте не був у цьому впевнений. Протилежні або такі, що суперечать цьому дані доповідь визнала "недоцільними для розгляду".

Усі зусилля комісії були спрямованими на те, щоб створити головний наратив: за вбивством стояв одинак - Лі Харві Освальд. І ця спрямованість комісії довести одну точку зору стала найважливішою помилкою, яка дозволила народитися міфу про глобальну змову проти президента та всієї нації.

Народження контрміфу

1991 рік. На екрани США виходить епічна драма Олівера Стоуна "Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі" (JFK), який ймовірно мав найкращий склад акторів того часу. Майже 3,5 години покрокового створення альтернативного міфу про те, хто вбив Кеннеді. У центрі історії — розслідування вбивства Кеннеді окружним прокурором Нового Орлеана Джимом Гаррісоном, реальна подія другої половини 1960-х років.

Гаррісон проводив розслідування вбивства Кеннеді, і в підсумку звинуватив в ньому ЦРУ, мафію і військово-промисловий комплекс. Гаррісон програв у суді, насамперед через те, що його докази були засновані не на фактах, а скоріше на ймовірностях того, що сталося.

У його доказовій базі було дуже багато натяжок, що не сподобалося суду. Однак сам факт того, що конспірологічна версія вбивства Кеннеді досягла зали суду, вивів альтернативні інтерпретації причин вбивства Кеннеді на новий рівень. Книга, написана Гаррісоном, під назвою "Переслідуючи вбивць" (On the Trail of the Assassins), стала основою фільму.

Олівер Стоун кінематографічно ідеально складає кадри документальної хроніки з постановочними кадрами, доповнюючи прогалини знання про те, як розгорталася змова проти Кеннеді.

Елементи сценарію походять як з книги Гаррісона, так і з десятків публікацій на тему вбивства Кеннеді, написаних у 1960-80-ті роки. Фактично Стоуну треба було лише доступно розпакувати всі ці популярні версії конспірологів і донести їх до глядача.

На початку 1990-х США вже існувала ціла субкультура розслідувачів вбивства Кеннеді. Вони вели листування, обмінювалися версіями, обговорювали нові докази та формулювали те, що згодом отримає назву американської "культури змови". У якийсь момент вони навіть створили конференцію розслідувачів убивства Кеннеді.

Як Стоун це зробив?

На початку фільму глядач бачить нарізку хроніки, що фактично створює потрібне сприйняття подій навколо Кеннеді: президент Ейзенхауер, який йде в 1960 році, звітує перед нацією, що військово-промисловий комплекс США стоїть на варті безпеки американців.

Потім — низка кадрів щасливого сімейного життя подружжя Кеннеді, з кадрами Карибської кризи і невдалої висадки кубинських дисидентів в Затоці Свиней на Кубі, переговорами з Хрущовим і звільненням Аллена Даллеса, керівника ЦРУ, який провалив місію на Кубі і втягнув американців у війну у В'єтнамі.

Потім — натхненна промова Кеннеді в Американському університеті у Вашингтоні, яка закликає до миру в усьому світі, і спроба вивести війська з В'єтнаму.

Потім — кадри із злітно-посадкової смуги аеропорту Далласа, куди прибув Кеннеді 22 листопада 1963 року.

Потім кадри хроніки змінюються сценою спілкування двох літніх американських "силовиків", які критично відгукуються про Кеннеді та його здачу інтересів США комуністам.

Потім — постріли та сцена, де головний герой Джим Гаррісон у виконанні Кевіна Костнера бачить, як на очах руйнується вся траєкторія історії США, яка мала надію на мир та добробут.

Подальший розвиток сюжету - багатошаровий пиріг з різних фактів, імен і подій, які як мали місце, так і вигаданих різними авторами за два десятиліття.

Суміш вигаданих сцен, стилізованих під хроніку, допомагає надати субкультурній версії надзвичайної популярності та прямоти. Те, що потрібно було довести у реальному житті чи кримінальному слідстві, не потрібно у кінематографі.

Характерна для конспірологів любов до дрібниць, що допомагають скласти пазл змови воєдино і знайти логіку навіть там, де її немає, відправляє непідготовленого глядача в ступор, а потім втягує у вигаданий світ, допомагаючи скласти чітке уявлення щодо реальної події.

Містер X, високопоставлений інсайдер з уряду, допомагає головному герою скласти свій чудовий наратив, в якому Кеннеді — світлий лицар Камелота, який загинув жертвою змови військово-промислового комплексу.

"Лицар" повертається?

Фільм викликав фурор у США. Преса називала його пропагандою та параноїдальною фантазією. Режисер скаржився, що ще жодного разу не знімав фільм, вихід на екрани якого йому довелося захищати пів року з моменту релізу.

Проте несподіваним наслідком фільму виявилося відкриття деяких документів Комісії Воррена для спільного доступу. У 1992 році Конгрес ухвалив спеціальний акт (John F. Kennedy Assassination Records Collection Act), яким зажадав до 2017 року розсекретити всі документи у справі.

Справа в тому, що Комісія Воррена глибоко засекретила всі дані у справі на 75 років, залишила відкритими лише ті, які опублікували в офіційній книзі. Але відмова влади підкоритися вимогам Конгресу стала черговим аргументом для тих, хто вірить у широку урядову змову проти Кеннеді.

У 2017 році президент Трамп погодився з аргументами ЦРУ, ФБР та інших силових відомств у тому, що реліз усіх документів зашкодить національній безпеці та відстрочив його на 5 років.

Зокрема, американські силові органи боялися, що прізвища їхніх агентів розсекретять, а оскільки багато з них перебувають за межами США, їм не зможуть забезпечити достатню безпеку. Навіть попри заклик Байдена у 2022 році переглянути рішення та відкрити всі документи, досі близько 18 тисяч секретних документів залишаються недоступними для громадськості.

Натомість деякі прихильники Трампа, попри очевидний союз колишнього президента з ненависними спецслужбами, щиро вірили, що Трамп прийшов до влади недарма, а щоб позбутися "корумпованих педофілів" у владі та повернути до влади... Кеннеді.

Рух прихильників Трампа QAnon стверджував, що Джон Кеннеді-молодший, який загинув в авіакатастрофі в 1999 році, насправді втік від змовників, щоб повернутися і покарати їх.

У листопаді 2021 року на Ділі-плаза в Далласі вийшли сотні прихильників руху QAnon, які чекали повернення сина президента Кеннеді як повернення пророка. Зрозуміло, цю історію прихильники QAnon дізналися у своїх групах у соцмережах, і, зрозуміло, що Кеннеді-молодший не повернувся.

Вічний міф

Німецький історик Майкл Баттер стверджує, що вперше в американській історії віра в теорії змови про вбивство політика стала ознакою небезпечного мислення, здатного розхитати основи держави.

Це ще один доказ унікальності міфу довкола загибелі Кеннеді.

Конспірологічний міф про вбивство Кеннеді — вічно живий міф, і він може розповісти нам більше про те, у що люди вірять і як сприймають цей світ. Це коктейль з найкращих елементів сторітелінгу і недовіри своєму уряду.

Вбивство Кеннеді стало відправною точкою для низки дивних злочинів — вбивства брата Кеннеді Роберта в 1968 році, вбивства борця за права афроамериканців Мартіна Лютера Кінга того ж року, Вотергейтського скандалу з Ніксоном, який показав, що президент США готовий піти на будь-який злочин .

Для багатьох ці злочини стали ознакою того, що найкращого майбутнього в Америки вже не буде. Тому успіх змовників у 1963 році — це початок кінця прекрасної Америки, вигаданого Камелота, де політичний лідер хотів змінити світ на краще, але всесильне зло його усунуло. Повернення до цього минулого більше немає.

Після Кеннеді мало хто з американських політиків отримував таку підтримку серед населення. Поступово віра простих американців у лідерів зникала, а на зміну їй приходив цинізм та відсутність довіри інститутам влади.

Досі більшість американців всіх вікових і етнічних груп відкидає теорію того, що Лі Харві Освальд діяв поодинці. Ні суд, ні медіа, ні реліз документів не змогли переконати суспільство у протилежному.

Натомість у соціальних мережах широко розходиться підроблена фраза Кеннеді, нібито сказана за сім днів до загибелі: "У країні існує змова, щоб поневолити кожного чоловіка, жінку та дитину. Перш ніж залишити цю високу і почесну посаду, я маю намір розкрити цю змову".

Поки у цієї цитати залишається маса шанувальників, здається, американське суспільство матиме великі проблеми.

Ілля Яблоков – лектор у галузі цифрової журналістики та дезінформації, співдиректор Центру з дослідження дезінформації Університету Шеффілда (Велика Британія), медіаексперт.