Місце, де миттєво загинули тисячі динозаврів. Вчені розкривають таємницю Ріки смерті

У пишному лісі у Канаді сховане масове поховання динозаврів колосальних масштабів. Тут були поховані тисячі динозаврів, які загинули внаслідок страшної катастрофи.

Тепер група палеонтологів прибула до Пайпстоун-Крік у провінції Альберта - місця, яке недарма називають "Річкою смерті", - щоб розгадати загадку віком 72 мільйони років: як вони загинули?

Спроба з'ясувати, що саме тут сталося, починається з потужного удару кувалди.

Це необхідно, щоб розбити товстий шар породи, що вкриває "палеонтологічне золото", як каже керівниця розкопок професорка Емілі Бамфорт.

Коли ж її команда переходить до більш делікатної роботи - зняття шарів ґрунту та пилу - поступово починає проявлятися хаотичне нагромадження скам'янілих кісток.

"Ось цей великий шматок кістки, як ми думаємо, є частиною стегна", - каже професорка Бамфорт під наглядом свого собаки Астера, чиє завдання сьогодні - гавкати, якщо він побачить поблизу ведмедів.

"А тут у нас довгі, тонкі кістки. Це - ребра. А ось ця цікава - це частина кістки пальця. А ось ця - ми взагалі не знаємо, що це таке. Чудовий приклад однієї з таємниць Пайпстоун-Крік", - каже вона.

Журналісти BBC News прибули до Пайпстоун-Крік, щоб на власні очі побачити масштаби цього доісторичного кладовища та дізнатися, як дослідники збирають докупи підказки.

У цьому місці вже знайшли тисячі скам'янілостей, і науковці постійно роблять нові знахідки.

Усі кістки належать динозавру під назвою пахіринозавр. Історія цього виду та розкопки професорки Бамфорт показані в новому масштабному серіалі BBC - "Прогулянки з динозаврами", який за допомогою візуальних ефектів і науки відтворює доісторичний світ.

Ці тварини, що жили в пізній крейдяний період, були родичами трицератопса. Вони досягали близько п'яти метрів у довжину і важили дві тонни. Чотириногі істоти мали великі голови, прикрашені характерним кістковим коміром і трьома рогами. Їхньою визначальною рисою була велика випуклість на носі, відома як "бос".

Сезон розкопок тільки-но розпочався і триває щороку до осені. На невеликій ділянці, де працює команда, скам'янілості надзвичайно щільно спресовані. Професорка Бамфорт оцінює, що на кожен квадратний метр припадає до 300 кісток.

Наразі її команда розкопала територію розміром із тенісний корт, але пласт із кістками тягнеться на цілий кілометр углиб схилу.

"Це вражає своєю щільністю", - розповідає вона нам.

"На нашу думку, це одне з найбільших кісткових кладовищ у Північній Америці, - додає дослідниця. - Більше половини відомих видів динозаврів у світі описані за одним єдиним зразком. А тут у нас тисячі пахіринозаврів".

Палеонтологи вважають, що динозаври мігрували разом у колосальному стаді на сотні миль із півдня, де вони проводили зиму, на північ - на літо.

Ця територія, яка тоді мала значно тепліший клімат, ніж сьогодні, була вкрита густою рослинністю, що забезпечувала достатньо їжі для цієї величезної групи рослиноїдних тварин.

"Це єдина спільнота одного виду тварин, зафіксована у певний момент часу, і це величезний обсяг даних. Таке майже ніколи не трапляється в літописі викопних решток", - каже професорка Бамфорт.

Підказки велетнів

І цей куточок північно-західної Альберти був домівкою не лише для пахіринозаврів. Ще більші динозаври блукали цими землями, і їхнє вивчення є ключем до розуміння цієї давньої екосистеми.

Через дві години їзди ми досягаємо пагорбів Дедфол. Щоб дістатися сюди, потрібно пройти крізь густий ліс, перейти вбрід бурхливу річку - або, як у випадку з Астером, перепливти її собачим стилем - та видертися на слизькі камені.

Розкопки тут не потрібні: гігантські кістки лежать просто на березі, вимиті з породи та очищені потоком води, ніби чекаючи, щоб їх підібрали.

Увагу швидко привертає величезний хребець, уламки ребер та зуби, розкидані в багнюці.

Палеонтолог Джексон Свідер особливо цікавиться предметом, що виглядає як шматок черепа динозавра.

"Більшість із того, що ми тут знаходимо, - це динозаври з качиним дзьобом під назвою едмонтозаври. Якщо це кістка черепа, то це великий динозавр - ймовірно, близько 10 метрів завдовжки", - каже він.

Едмонтозавр, ще одна травоїдна тварина, мешкав у цих лісах разом із пахіринозавром - разом вони допомагають палеонтологам скласти уявлення про цю стародавню землю.

Свідер є керівником колекції в Музеї динозаврів Філіпа Дж. Каррі в сусідньому Гранд-Прері, куди кістки обох цих гігантів доставляють для очищення та аналізу.

Зараз він працює над величезним черепом пахіринозавра завдовжки близько 1,5 метра, який отримав прізвисько Великий Сем.

Він вказує на місце на верхній частині кісткового коміра, де мають бути три роги, але середній відсутній.

"Усі черепи, які збереглися досить добре, мають шип у цій точці, - каже він. - Але його гарний маленький єдинорожий шип, здається, відсутній".

За роки роботи на цьому унікальному місці команда музею зібрала 8 000 кісток динозаврів, а поверхні лабораторії вкриті скам'янілостями. Тут є кістки пахіринозаврів усіх розмірів - від молодих до дорослих.

Наявність матеріалів від такої великої кількості тварин дає дослідникам змогу вивчати біологію динозаврів, відповідаючи на питання про те, як цей вид росте і яка структура їхньої спільноти.

Вони також можуть досліджувати індивідуальні варіації, щоб побачити, чим один пахіринозавр міг вирізнятися з-поміж стада - як це могло бути у випадку з Великим Семом і його відсутнім шипом.

Раптова катастрофа

Усі ці детальні дослідження в музеї та на обох місцях розкопок допомагають команді відповісти на важливе питання: як так багато тварин у Пайпстоун-Крік загинули одночасно?

"Ми вважаємо, що це було стадо, яке під час сезонної міграції потрапило в катастрофу, яка фактично знищила якщо не все стадо, то його значну частину", - каже професорка Бамфорт.

Усі докази свідчать про те, що ця катастрофа була раптовою повінню - можливо, буря в горах спричинила неконтрольований потік води, який ніс корені дерев і рухав валуни.

Професорка Бамфорт каже, що пахіринозаври не мали жодного шансу вижити.

"Ці тварини не можуть рухатися дуже швидко через їхню велику кількість, вони дуже важкі й насправді майже не вміють плавати", - пояснює вона.

Камені, знайдені на місці розкопок, мають хвилясті сліди осаду від швидкоплинної води, яка перемішала все довкола. Це ніби застигле у часі зображення руйнування - як хвиля, зафіксована у камені.

Але цей жахливий день для динозаврів тепер став мрією для палеонтологів.

"Ми знаємо, що кожного разу, коли приїжджаємо сюди, нам на 100% гарантовано вдасться знайти кістки. І щороку ми відкриваємо щось нове про цей вид", - каже професорка Бамфорт.

"Ось чому ми постійно повертаємося - бо досі знаходимо нові речі", - додає дослідниця.

Коли команда пакує інструменти, готуючись повернутися наступного разу, вони розуміють, що попереду багато роботи.

Вони лише почали торкатися поверхні захованих тут таємниць, і попереду ще багато доісторичних загадок, які тільки й чекають, щоб їх розгадали.