Камінг-аут: як батькам прийняти сексуальну орієнтацію дитини

Вперше я зіткнувся з гомофобією, коли мені було десять. Моя сім’я кілька днів гостювала у літніх родичів, і коли ми з братом дивилися комедію по телевізору, я почув, як розмова дорослих перейшла на тему колишнього квартиранта. Мій двоюрідний дядько заявив, що того вигнали за те, що він водив до себе в кімнату чоловіків.

"Ми не знали, що він гомосексуал", - продовжував мій дядько. Він працював рентгенологом у місцевій лікарні і вимовив це слово з медичною точністю, яка ледве приховувала його огиду з приводу того, що він взагалі дозволив цій людині жити під своїм дахом.

Я не наважувався обернутися і подивитися на вирази обличчя моїх батьків - раптом вони зрозуміють, що я теж "гомосексуал". Нещодавно я закохався в актора Елайджу Вуда, і ця розмова затвердила мене у думці, що мені варто приховувати своє захоплення зірками-чоловіками.

Я не порушував тему моєї сексуальності з родиною, поки мені не виповнилося 19 років, коли я вже закінчив університет і мав тривалі стосунки зі своїм хлопцем. Готуючись до цієї розмови, я сказав собі, що цей незручний момент триватиме лише кілька хвилин, і мені більше ніколи не доведеться з цим стикатися.

Як же я помилявся. Мені доводилося повертатися знову і знову: коли я починав нову роботу, зустрічав незнайомця, який запитував, чи є у мене дружина, або йшов на прийом до лікаря, де мене питали про мого найближчого родича. Я обираю бути відкритим геєм, але в глибині душі завжди є легке занепокоєння щодо можливої ворожості чи агресії – і іноді ці страхи виправдані.

Ставлення в багатьох суспільствах може змінюватися, але загалом досі існує багато упереджень щодо спільноти ЛГБТ+. Відповідно до звіту Інституту Вільямса, дослідницького центру Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, у США ЛГБТ+ люди в дев’ять разів частіше стають жертвами насильницьких злочинів на ґрунті ненависті, ніж люди, які не належать до спільноти.

У Великій Британії близько 20% ЛГБТ+ людей стикалися зі злочинами на ґрунті ненависті за останні 12 місяців - згідно з опитуванням, проведеним для благодійної організації Stonewall, яка опікується правами ЛГБТ+. Не дивно, що більше двох третин таких людей уникають триматися за руки з одностатевим партнером у громадських місцях, побоюючись ворожої реакції.

Члени родини не можуть захистити своїх ЛГБТ+ родичів від усіх проблем, з якими вони зіткнуться, але підтримка з боку рідних має велике значення. Підтримка сім’ї є серйозним чинником добробуту ЛГБТ+ протягом усього життя. Проте висловлення толерантності та надання реальної підтримки - дві різні речі.

"Батьки мають гарні наміри, але вони можуть не повністю усвідомлювати, що означає для їхніх дітей бути тими, ким вони є насправді", - каже Рін Речек (використовують займенник "вони"), соціолог з Університету штату Огайо.

Тягар секретності

Коли я вперше зробив камінг-аут, один родич запитав, навіщо мені відкрито розповідати про свою сексуальність. Хіба я не можу просто залишити це при собі, запитав він, і таким чином уникнути можливості упередженого ставлення та залякування?

"Тобі не потрібно розповідати людям усе про себе", - сказав він.

Я відповів, що не уявляю, як це зробити, щоб не казати багато брехні. Невже вони справді хотіли би для мене такого життя?

Психологічні дослідження показують, що приховування важливих частин нашої особистості сприймається як серйозний тягар. Це почуття часто може набувати навіть фізичних ознак.

Дослідження, яке провів Майкл Слепіан з Університету Тафтса разом із колегами, виявило, що люди, які приховують важливі таємниці, зокрема свою сексуальну орієнтацію, схильні переоцінювати такі речі, як крутизна пагорба чи відстань до іншого об’єкта в кімнаті, і вони менш охоче допомагають із фізичними завданнями - наприклад, із пересуванням книг.

"Таємниці обтяжують людей", – підсумували дослідники.

Приховування ключових рис вашої особистості також може зашкодити вашому соціальному життю. Стосунки розвиваються завдяки розкриттю наших найпотаємніших думок і почуттів, і великі секрети стануть головною перешкодою для цього.

Навіть якщо окремі люди переважно відкриті щодо своєї орієнтації, можуть виникнути ситуації, в яких вони вирішують її приховувати через страх перед небажаною ворожістю чи агресією.Наприклад, хтось може уникати згадки про свого одностатевого партнера у розмові з таксистом, якщо це може викликати негативну реакцію.

Речек наголошує, що люди, звісно, не повинні відчувати примусу робити камінг-аут, коли їм цього не хочеться.

"Цілком раціонально не ділитися усім з людьми, які можуть бути гомофобами чи трансфобами", - каже Речек.

Як би ми не хотіли постійно жити відкрито, ми повинні враховувати негатив, який може переважувати позитив.

Проте таке приховування створює іншу форму психічного напруження. Клейтон Крітчер, професор маркетингу, когнітивної науки та психології Каліфорнійського університету в Берклі, і Мелісса Фергюсон, тепер професорка психології Єльського університету, провели експеримент, який імітує досвід ЛГБТ+ особи, яка приховує ідентичність.

Вони попросили учасників із гетеросексуальною орієнтацією поговорити 10 хвилин про побачення та сімейне життя без жодних натяків на свою сексуальну орієнтацію. Наприклад, якщо вони говорили про свої вподобання на побаченнях, вони мали описати свого партнера гендерно нейтральними термінами.

Варто зазначити, що це була м’яка симуляція досвіду ЛГБТ+, оскільки реального ризику ворожнечі, якщо вони б таки обмовилися, не було, до того ж це була одноразова 10-хвилинна розмова у порівнянні з тривалим приховуванням у реальному житті.

Але при цьому гетеросексуальні учасники виявили таку когнітивну гімнастику виснажливою, що знизило їхні бали в наступних IQ-тестах невербального мислення.

Стрес меншини

Складнощі таких соціальних взаємодій та постійне усвідомлення прихованих чи явних упереджень створюють психічний тягар, відомий як "стрес меншини". Цей стрес, викликаний тиском дискримінації, може мати довгострокові наслідки для психічного добробуту, зокрема підвищений ризик депресії та самогубства порівняно з гетеросексуальними людьми.

Можна було б сподіватися, що стрес меншини зменшуватиметься разом зі зміною ставлення в суспільстві, але дослідження 2022 року не виявило доказів того, що його рівень зменшується у таких країнах, як Британія, США, Канада чи Нова Зеландія. (Натомість окреме дослідження, яке провели Рін Речек і Хуей Лю з Університету штату Мічиган, показує, що у молодого покоління такий стрес може навіть зростати).

В ідеалі рідні люди можуть служити буфером для наших тривог і полегшувати подолання труднощів, з якими ми стикаємося. На жаль, сімейні стосунки також можуть спричиняти ще більше стресу.

Найгіршою ситуацією є відверта ворожість і квірфобія, але є інші способи, якими родичі можуть збільшити тягар. Речек із колегою Еммою Бослі-Сміт з коледжу Алма в Мічигані досліджують це у своїй книзі "Сім’ї, які ми зберігаємо" (Families We Keep), соціологічному дослідженні зв’язків між дорослими людьми ЛГБТ+ та їхніми батьками.

Під час детальних інтерв’ю, які вони провели з понад 75 дорослими представниками ЛГБТ+-спільноти, неодноразово йшлося про те, що члени сім’ї не сприйняли їхній камінг-аут серйозно. Дехто з рідних називав це просто етапом у житті або казав, що вони просто заплуталися. Інші намагалися зам'яти тему та уникнути подальшого обговорення.

"Щодо деяких дорослих ЛГБТК-людей, з якими ми спілкувалися, батьки не виявляли жодної цікавості чи інтересу", - каже Бослі-Сміт.

У таких випадках дітям іноді доводилося повертатися до цієї теми, щоб з'ясувати, чи батьки справді почули та зрозуміли те, що вони сказали.

"Треба багато разів робити камінг-аут з одними й тими самими людьми", - додає Бослі-Сміт.

Діти цінували навіть невеликі ознаки цікавості з боку батьків, але часто батьки не докладали зусиль, щоб зрозуміти проблеми, з якими стикаються представники спільноти ЛГБТ+.

"Багато дорослих дітей мають виконувати цю просвітницьку роботу, і це може бути досить складним завданням", - каже Речек.

Шубхангі Кармакар, доктор психіатрії та письменник із Дубліна, Ірландія, який ідентифікує себе як квіра та поліаморну людину (використовують займенник "вони"), каже, що їм сумно через те, що вони не могли більше обговорювати процес свого самопізнання з родиною у молодшому віці.

"Особливо в ті роки становлення, коли ви вибудовуєте свою ідентичність, вам потрібна підтримка", - кажуть вони.

Бослі-Сміт і Речек виявили, що навіть деякі з більш "сприйнятливих" батьків були здивовані, коли чули, що вони видавалися дітям байдужими та незацікавленими. Багатьом ЛГБТ+ особам хотілося б бачити від близьких більше заохочення, щоб відкрито розповісти про свій досвід.

Щасливіші сім'ї

Кожна сім’я унікальна, тому немає жорстких правил щодо найкращих способів підтримки ЛГБТ+ членів, але на основі своїх досліджень Бослі-Сміт і Речек мають деякі пропозиції.

Для батьків та опікунів першим кроком є створення середовища, в якому можна вільно обговорювати стать і сексуальність без упередження - ще до того, як дитина може вирішити зробити камінг-аут. Те, що може виглядати як невинний жарт, може мати тривалі наслідки для людини, яка ще не говорила про свою сексуальність чи стать.

Якщо ви підозрюєте, що хтось із членів родини належить до ЛГБТ+, може виникнути спокуса почати розмову про це. Іноді це потрібно і вітається, каже мені Кріс Данн, який працює в сфері реклами у Лондоні.

Після багатьох років приховування своєї сексуальності та удавання того, ким він не є, він дійшов до "емоційного зламу". Коли його батько побачив страждання сина, то вирішив сам порушити цю тему.

"Ми знаємо, що ти гей, і тобі потрібно якось із цим упоратися, — пригадує Данн слова свого батька. - Бо той біль, якого ти зазнаєш, - це нездорово".

Данн каже, що для нього це стало "зеленим світлом", яке зрештою дозволило йому жити більш відкрито.

Речек радить батькам та іншим членам родини бути обережними. Хоча повна незацікавленість є шкідливою, деякі ЛГБТ+ люди кажуть, що їхні родичі з добрих намірів занадто тисли на них, щоб змусити їх говорити про свою ідентичність, і вони сприймали це як ущемлення їхніх особистих свобод. Краще створити безпечний простір для таких розмов, у якому ЛГБТ+ особа почуватиметься комфортно.

Коли член сім’ї готовий до розмови, Бослі-Сміт пропонує запитати людину, що б вона хотіла обговорити, і чітко сказати, що ви готові до подальшого обговорення щоразу, коли вона знову захоче обговорити цю тему. Це дозволить їй зробити камінг-аут у власному темпі.

Замість того, щоб очікувати, що ЛГБТ+ людина займатиметься їхнім просвітництвом, рідні самі можуть докласти свідомих зусиль, щоб зрозуміти досвід ЛГБТ+ особи з інших джерел. Вони можуть звернутися до інших, краще поінформованих з цього питання людей, або до онлайн-ресурсів та досліджень, або до спеціально навчених професіоналів із благодійних організацій, які надають послуги ЛГБТ+ особам та їхнім родинам.

"Самостійне виконання "домашнього завдання" - мабуть, найкорисніше, що можуть зробити батьки", - каже Речек.

Також ніколи не пізно показати позитивні зміни у своєму ставленні. Коли одна людина, з якою я спілкувався, яка попросила не називати її імені, вперше розповіла своїй матері, що є геєм, її реакція була холодною.

"Вона деякий час мовчала, а потім перше, що вона сказала, було: "Ну, мабуть, у мене не буде онуків", - розповів він.

З часом вона стала більш сприйнятливою, але ця тема залишалася важкою для обговорення. Однак нещодавно цей чоловік розпочав тривалі стосунки, і це спонукало її перепросити за те, як вона спочатку відреагувала.

За його словами, це вибачення означало більше, ніж він міг собі уявити.

"Підсвідомо мені було потрібно, щоб вона це сказала. І той факт, що вона сказала це сама, без того, щоб я сам підняв цю тему чи запитав, змусив мене відчути велике полегшення", - каже він.

Особисто мені важко звинувачувати батьків у тому, що вони тоді не заперечили моєму дядькові. Це був кінець 1990-х, коли обізнаність про проблеми ЛГБТ+ була набагато нижчою, ніж сьогодні, і коли я нарешті зробив камінг-аут, вони добре прийняли мого партнера. Але я сподіваюся, що якби я ріс сьогодні, я міг би відчути більше підтримки в ті роки становлення – і це зняло б тягар з моїх юних плечей.