Чому мирні угоди, укладені Трампом, так швидко розпадаються

Президент США застосовував тиск, аби забезпечити початкові умови для припинення вогню, але приділив менше уваги вирішенню першопричин, - так британська Telegraph коротко описує, чому вже укладені Дональдом Трампом мирні угоди, якими він так пишається, почали одразу розпадатися. І пише про небезпеки такого підходу до війни Росії проти України.

Дональд Трамп досконало опанував мистецтво мирних угод – принаймні на церемоніальному рівні. Він твердить, що завершив вісім воєн, і лише очевидна непохитність Володимира Зеленського завадила йому зробити дев'ятий і найбільший прорив.

"Але є різниця між проголошенням миру та його забезпеченням, як свого часу дізнався Невілл Чемберлен (британський прем'єр, який підписав Мюнхенські угоди з нацистською Німеччиною у 1938. - Ред.), і кілька угод президента США вже руйнуються", - пише Telegraph.

Миттєвий крах перемир'я, яке Трамп уклав між Таїландом і Камбоджею, є останнім прикладом того, що деякі критики називають тріумфом стилю над суттю у миротворчих зусиллях американського президента.

Така критика частково є несправедливою, зазначає видання. За допомогою залякування, тиску та особистого впливу він мобілізував сили США для заспокоєння ворожнечі та відродження мирних процесів, що певний час пробуксовували, - і це визнають багато учасників.

Однак примушувати ворогуючі сторони сісти за стіл переговорів лише тому, що ви більші та могутніші, працює лише до певної міри.

Як приклад Telegraph наводить Руанду та Демократичну Республіку Конго.

Минулого тижня лідери обох країн були у Вашингтоні, щоб підписати офіційну мирну угоду в Інституті миру Дональда Дж. Трампа, який президент США щойно перейменував на свою честь.

Стоячи між Феліксом Тшісекеді, президентом Конго, та Полом Кагаме, його руандійським суперником, Трамп проголосив "дивовижний день", стверджуючи, що він здійснив "велике диво".

"Але жоден з африканських лідерів не потиснув їм руки чи не зустрівся поглядом", - ділиться спостереженнями британське видання.

"Подивіться, як вони люблять одне одного", – тим часом жартував Трамп.

Але "навіть коли він проголошував мир, бої на похмурому сході Конго тривали, а підтримувані Руандою повстанці розпочали новий наступ, поглиблюючи кризу, яка цього року забрала життя тисяч людей і змусила понад мільйон тікати".

Без розуміння суті конфлікту

Аналітики вважають, пише Telegraph, що у своїх миротворчих ініціативах Трамп зосереджував весь свій вплив задля того, аби домогтися припинення вогню, але значно менше уваги приділяв розв'язанню першопричин конфліктів, а тому тривалий мир залишається недосяжним.

У деяких випадках насильство триває попри угоди про припинення вогню.

Сотні людей загинули в Газі з моменту оголошення президентом Трампом перемир'я в жовтні, причому кожна сторона звинувачує іншу в неодноразових порушеннях, хоча дипломати все ще сподіваються, що переговори можуть розпочатися незабаром.

Навіть, здавалося б, врегульовані конфлікти, такі як 30-річна війна між Азербайджаном та Вірменією, залишаються під питанням, оскільки основні суперечки не вирішені й мирна угода там і не підписана.

І, в принципі, це не дивно, - "навіть президент із самовпевненістю Трампа не може одночасно брати участь у восьми складних мирних процесах", пише Telegraph.

До того ж виглядає, що президент Трамп має проблеми зі стримуванням сильнішої сторони в кожному конфлікті - Руанду на Великих африканських озерах, Таїланд у Південно-Східній Азії.

Президент Трамп допоміг зупинити зіткнення на тайсько-камбоджійському кордоні в липні, погрожуючи призупинити торговельні переговори. Але якщо не звертати уваги на те, де має пролягати понад 800-кілометровий кордон, тарифні погрози втрачають свою силу, особливо у випадку з Бангкоком.

Коли у понеділок прем'єр-міністра Таїланду Анутін Чарнвіракул запитали про мирну угоду, він відповів: "Я вже цього не пам'ятаю".

Нездатність реагувати на зауваження є однією з ознак дипломатії Трампа. Іншою, кажуть критики, є те, що він створює у традиційних союзників США враження, що підтримує їхніх часто слабших у військовому плані суперників: Камбоджу замість Таїланду, Пакистан замість Індії, Конго замість Руанди.

Але так відбувається не завжди.

"Він також віддавав перевагу сильнішим державам – Ізраїлю замість Ірану та ХАМАС, і все частіше Росії замість України та Європи", - відзначає Telegraph.

Однак стиль, який культивує Вашингтон, несе певні ризики.

Ризики проти вигоди

Вигоди від мирних угод Трампа також невизначені.

Конго має вдосталь критично важливих корисних копалин і уклало угоди з їхнього видобутку, щоб завоювати прихильність США, але хронічна нестабільність і корупція в цій країні роблять малоймовірними надійні інвестиції США.

Виведення Росії з ізоляції може розблокувати для американських компаній її економіку вартістю у майже 2 трлн доларів - за рахунок усунення європейських конкурентів, але робити це з Володимиром Путіним є ризикованою перспективою.

Припинення воєн на Близькому Сході має сенс для Вашингтона: це усуває відволікаючі фактори та дозволяє зосередитися на регіонах, які безпосередньо кидають виклик інтересам США.

Існує навіть холодна логіка в залицяннях до Росії, допускає Telegraph, якщо зважати на фактор Пекіна.

Але багатьох дипломатів спантеличує логіка відчуження Індії та Таїланду – держав, які відіграють центральну роль у протистоянні Китаю, єдиній державі, здатній кинути виклик глобальному впливу Вашингтона.

Що ж робить Камбоджу та Пакистан такими привабливими для Трампа?

"Обидві країни хитро висунули його на Нобелівську премію миру", - дає частину відповіді британське видання.

Але якщо така гра Вашингтона підштовхне Індію та Таїланд ближче до Китаю, "важко зрозуміти, як переваги переважують втрати".

І це, на думку Telegraph, "посилює враження, що миротворча діяльність пана Трампа служить його власним інтересам більше, ніж інтересам його країни".