Чому люди ризикують життям заради екстриму

Попри ризики, вартість та проблеми для довкілля від екстремального туризму, людей досі приваблюють небезпечні подорожі. Чому так?

Рік тому увага світу була прикута до віддалених глибин Північної Атлантики, де підводний апарат "Титан" втратив зв’язок під час спуску до уламків "Титаніка". Його пасажири мали лише 96-годинний запас кисню, тож люди стежили за рятувальною місією, затамувавши подих.

За кілька днів влада підтвердила, що через вади конструкції на глибині 3800 метрів апарат зазнав "катастрофічного вибуху", який миттєво вбив двох членів екіпажу та трьох пасажирів, які заплатили 250 000 доларів за подорож.

Усі, хто цікавився, чи змусить жахлива доля "Титана" нас переглянути своє ставлення до екстремального туризму, отримали відповідь наприкінці минулого місяця, коли оголосили про плани побудувати ще один підводний апарат для відвідування місця катастрофи "Титаніка".

Ця новина з’явилася лише через дев’ять днів після того, як технологічна компанія Blue Origin, фінансована засновником Amazon Джеффом Безосом, здійснила свій перший політ з екіпажем після того, як одна з її ракет загорілася у 2022 році. Шість пасажирів заплатили по 1,25 мільйона доларів за суборбітальний політ тривалістю дев'ять хвилин і 53 секунди.

Проте, враховуючи ризики, величезну вартість та проблеми для довкілля, пов’язані з екстремальним туризмом, багато хто сумнівається, чи варто мандрівникам вирушати на край Землі - чи навіть далі.

"Сектор екстремального туризму пов’язаний з високими витратами, небезпекою", - каже Мелвін Марш, який представив свою дослідницьку статтю "Етичні та медичні дилеми екстремального туризму" на Міжнародній конференції з досліджень туризму в Кейптауні в березні. Попри інтерес до екстремальних подорожей, зазначає він, етичні та правові питання щодо деяких ризиків досі не вирішені.

Однак Марш - так само як і багато інших - не очікує, що щось зміниться.

"Ніхто не дивується тому, що такі смерті трапляються. Усі знають, що вони будуть, – каже він. - Дуже мало людей взагалі замислюються над цією проблемою".

Тим часом, попри величезне забруднення, спричинене запусками ракет, кількість приватних запусків з 2019 року зросла більш ніж удвічі - багато в чому завдяки боротьбі мільярдерів Джефа Безоса, Ілона Маска та Річарда Бренсона за те, чия комерційна ракетна компанія досягне домінування.

Прихильники цього кажуть, що нові космічні перегони нагадують еволюцію авіаперельотів. Спочатку на літаках летіли сміливці та диваки, а за ними - заможні пасажири. Зрештою промисловість розробила реактивні літаки великої місткості, які зробили авіаперельоти доступними, повсюдними - і тепер найбезпечнішим видом транспорту.

За словами Діани Вайбель, культурної антропологині, яка вивчає релігійні паломництва та космічний туризм, прагнення досліджувати далекі рубежі – чи то та Землі, чи в космосі – є частиною людського буття. І хоча дехто може вважати 10-хвилинні космічні подорожі безсоромними хвастощами багатіїв, Вайбель каже, що спостереження за Землею з темряви космічного простору має трансформаційний вплив на мандрівників – так званий ефект огляду.

Одна з найвідоміших фотографій в історії – знімок "Сходу Землі", який у 1968 році зробив американський астронавт Вільям Андерс, який помер цього місяця. Він не лише викликав почуття благоговіння, змусивши людство усвідомити своє місце у Всесвіті, але й продемонстрував, що при погляді з космосу Земля не має кордонів. Ми всі живемо на крихітній блакитній планеті, яка самотньо плаває в морі темряви.

Вайбель опитала астронавтів, які твердили, що їхнє життя змінилося, коли вони поглянули на нашу планету згори.

"Це змушує визнати, що ми знаходимося на планеті, яка обертається навколо Сонця, і що навколо нас - цілий Всесвіт, - каже вона. - Це робить те, що було уявним, надзвичайно реальним… Це усвідомлення того, наскільки крихкою є планета, і як усе інше навколо неї непридатне для життя".

Це справді надихає - але тут, на Землі, ми бачимо, що коли заможні мандрівники йдуть на ризик, розплачуються за це всі інші.

Порятунок підводного апарату "Титан" коштував уряду США мільйони доларів і викликав інтерес у всьому світі. Натомість кількома днями раніше грецька берегова охорона не прийшла на допомогу, коли в Середземному морі затонув рибальський човен з нелегальними мігрантами, внаслідок чого загинули понад 600 людей.

Колишній президент США Барак Обама став одним із багатьох, хто відзначив нерівномірну увагу ЗМІ до цих подій, яка, за його словами, ілюструє "непристойний" рівень нерівності.

Арун Упнеджа, декан Школи управління готельним бізнесом Бостонського університету, каже, що одним із способів подолання потенційних ризиків і витрат, пов’язаних з екстремальним туризмом, є вимога до компаній, які пропонують такі подорожі, страхувати свою діяльність, що покладає на них відповідальність за ризики та потенційне усунення аварії.

"Страхування пошуково-рятувальних робіт має бути певним чином обов'язковим... щоб суспільство не було на гачку", - каже він.

Але, як і Марш, Упнеджа не вірить, що потенційні небезпеки екстремального туризму є достатніми для того, щоб сповільнити його розвиток. Він вказує на те, що в контракті, який підписали пасажири "Титану", на першій сторінці тричі згадується слово "смерть". Ціна також навряд чи буде значною перешкодою у довгостроковій перспективі.

"Витрати обов’язково знизяться, і це стане доступним для більшої кількості людей, – каже він. - Люди робили це і продовжуватимуть це робити".

Проте одна помітна зміна минулого року таки відбулася - схоже, представники галузі стали серйозніше ставитися до ризиків, пов’язаних з потенційно небезпечними екскурсіями.

Двоє жертв аварії "Титана" були членами The Explorers Club, міжнародної організації, заснованої в 1904 році дослідниками Арктики для сприяння науковим відкриттям і дослідженням. Після інциденту з "Титаном" учасники сформували оперативну групу швидкого реагування для допомоги в порятунку тих, хто опинився в небезпечних умовах.

Оперативна група брала участь у різних рятувальних місіях - наприклад, допомогла туристу, який заблукав у віддаленому гірському районі Південної Америки. На початку цього місяця група мобілізувалася, щоб допомогти в пошуках Майкла Мослі, лікаря та телеведучого BBC, чиє тіло врешті-решт знайшли біля пішохідної стежки в Греції.

"Це значною мірою є частиною спадщини "Титана", - каже Синнове Стрьомсвог, голова норвезького відділення The Explorers Club і керівниця рятувальної групи. - Якщо є проблема, ми повідомляємо про це всій мережі. Ми не сприймаємо як належне те, що все, що можна зробити, уже зроблено".

Водночас Стрьомсвоґ каже, що такі інциденти, як аварія "Титана", не повинні перешкоджати екстремальним подорожам. Вона зазначає, що ніщо не може зупинити прагнення людей досліджувати та розширювати свої межі – і ніщо не повинно цього робити.

"Люди завжди досліджували. Так ми дізналися, як влаштований світ. Так ми навчилися науки. Ми недооцінюємо цінність приватного бізнесу та окремих людей для просування цієї технології вперед", - каже вона.

Проте інші стверджують, що людям не потрібно ризикувати життям, ширяючи у стратосфері чи спускаючись на морське дно, щоб отримати значущий досвід подорожі.

Полін Фроммер, редакторка туристичних путівників Frommer, каже, що самий лише факт того, що ви витратили непристойну суму грошей на подорож, не гарантує, що ви матимете значущу пригоду. Навпаки, це, швидше за все, позбавить вас контакту з різними людьми та культурами, які роблять світ таким дивовижним різноманітним, і, отже, обмежить значущий і потенційно трансформаційний досвід вашої подорожі.

"Коли ви ризикуєте своїм життям, ви відрізаєте себе від життя довкола. Іноді ці екстремальні пригоди ізолюють вас", – каже вона.

Фроммер каже, що її найбільш пам’ятні враження від подорожей – чи то несподівана зустріч із новими людьми, чи ранкова прогулянка містом, яке прокидається – можуть здатися дуже буденними й зовсім не екстремальними, але це не робить їх для неї менш незабутніми.

Вона згадує, як відвідала Тайвань і зустріла в парку ченця .

"У нас була довга-довга розмова. Ми почали балакати про життя, про його життя та про те, як це - бути в монастирі, - згадує вона. - І я думаю про це й досі. А це була лише розмова".