Історія сміливої жінки, яка кинула виклик гестапо і врятувала церкву

У старовинній англіканській церкві у німецькому місті Гамбург є табличка, присвячена невідомій жінці. Її історію ще донедавна не знали навіть її рідні онуки.

Ця жінка – це британка Мейбл Філліпс. Її сміливість і мужність врятували багатьох людей у Гамбурзі і навіть саму церкву.

Вона пережила роки переслідувань у нацистській Німеччині і відважно гасила пожежі, рятуючи церкву Святого Томаса Бекета.

"Мейбл є частиною історії – історії британського міста Ньюпорта та німецького Гамбурга," – говорить Едді Вульф, онук Мейбл. Останні кілька років він намагається дізнатися більше про життя своєї бабусі.

"На її Батьківщині у Вельсі дуже мало хто знає історію моєї бабусі, а вона була непереможною", - говорить Едді Вульф.

Роз’єднана війною родина

Ця історія починається у місті Ньюпорт, що на південному заході Великої Британії, у Вельсі у 1909 році. Тоді швачка на ім’я Мейбл Філліпс вийшла заміж за Макса Вульфа, німецького моряка.

Вони й уявити не могли, скільки випробувань чекає на них. Чоловік Мейбл Макс відкрив у місті ресторан. У сім’ї народилися двоє синів. Але під час Першої світової війни родину розлучили.

Німця Макса Вульфа британський уряд вважав ворогом. Його відправили до таборів, де він провів кілька років.

Життя для Мейбл і їхніх синів Едварда та Леонарда стало дуже складним.

"У Ньюпорті антинімецькі настрої були досить сильними. Люди питали у Мейбл, чи не розлучиться вона з Максом, тому що він був німцем - вона відмовилася зробити це", - згадує онук Мейбл.

Це ставлення місцевих Едді добре пам'ятає і сам. Коли він дитиною навчався в школі в Ньюпорті наприкінці 1940-х років, його дражнили "нацистом" та "гестапівцем".

"Моя бабуся і її сини, мабуть, пережили ще гірше", - говорить він.

Як тільки Перша світова війна закінчилася, Максу Вульфу не дозволили повернутися до Ньюпорта, а відправили назад до Німеччини.

Незабаром до нього приєдналася дружина і сини. Родина оселилася у Гамбурзі.

"Їм довелося багато пережити - кожен етап їхнього життя був складним," – розповідає нащадок родини.

Важкі часи настали у 30-х роках, коли у Німеччині до влади прийшли нацисти. Мейбл Філліпс працювала в англіканській церкві, яку заснували завдяки значним торгівельним зв’язкам між Гамбургом та Великою Британією.

Як тільки почалася Друга світова війна, англіканська церква та її працівниця з Британії привернула увагу гестапо. У церкві постійно проводили обшуки.

"Бабуся згадувала, що гестапівці були злі та пихаті", - згадує Едді Вульф, онук Мейбл. Вони шукали у церкві британський прапор. Жінка сховала його під вівтарем.

"Вони нишпорили навколо, питаючи, де ці речі - фактично, вони ходили просто по них", - розповідає чоловік.

Як важливе портове місто, Гамбург став ціллю для постійних бомбардувань союзників, особливо під час операції "Гоморра" у 1943 році.

Передбачаючи такі події, Мейбл сховала та зберегла деякі цінні картини та гравюри з церкви. Вона фактично їх урятувала.

Здавалося, що жінка була готова на все, щоб захистити будівлю під час обстрілів, ризикуючи своїм життям.

Безліч разів вона сама гасила пожежі після таких обстрілів.

"Вона обходила будівлю, приносила воду. Гасила пожежі. Моя бабуся врятувала церкву", - каже Едді Вульф.

Мейбл Вульф також дозволяла родинам, які втратили житло через бомбардування, ховатися в церкві. Це знову привернуло увагу гестапо.

"Вона була хорошою людиною. З Мейбл не варто було жартувати - вона була непереможною", - згадує Едді.

Наприкінці війни Мейбл дістала британський прапор, який вона заховала під вівтарем, і повісила на балконі церкви, коли британські війська увійшли до Гамбурга.

Сміливість Мейбл врешті відзначили. Представники Англіканської церкви в 1947 році подякували за її роботу і ту "велику особисту небезпеку", в якій вона перебувала.

Мейбл доглядала за церквою у Гамбурзі 40 років.

У 1956 році Мейбл Філліпс за її подвиги вручили Медаль Британської імперії.

Хоча наприкінці свого життя Мейбл повернулася до британського Ньюпорта і жила з родиною Едді, історію подвигів жінки не знали в родині.

"Ці спогади з неї потрібно було витягувати. Я дуже пишаюся нею. Значну частину свого життя я не знав цієї історії про свою бабусю. Мені зараз за 80, і я тільки зараз усвідомлюю, наскільки важливою вона була".