Головний провал розвідки Ізраїлю. Як це було 50 років тому на війні Судного дня

З перших годин нападу бойовиків ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня аналітики в усьому світі заговорили про те, що це найбільший провал ізраїльської розвідки.

Його багато разів порівняли з таким самим, що трапився рівно п'ятдесят років тому. Тоді, 6 жовтня 1973 року, Єгипет і Сирія атакували Ізраїль, розпочавши війну Судного дня, а розвідка до останнього не вірила, що такий напад можливий і ігнорувала повідомлення про нього.

Це закінчилося масовими вуличними демонстраціями та відставкою уряду.

Ейфорія та зарозумілість

Журналіст та історик ізраїльських спецслужб Ронен Бергман у своїй книзі "Повстань і убий першим" пише про те, що на початку 1970-х у настроях представників влади Ізраїлю переважали ейфорія та зарозумілість.

Після перемоги у шестиденній війні 1967 року Ізраїль був упевнений, що жодна арабська країна регіону просто не зможе на нього напасти. Уряд на чолі з легендарною Голдою Меїр не сумнівався у силі своїх армії та спецслужб.

"Моссад", який полював за нацистами і палестинськими радикалами, саме в ті роки набував репутації однієї з найсильніших спецслужб світу.

Проте у роботі "Моссаду" тих років були провали. Найжахливіший із них стався у 1972 році, коли розвідка, пише Бергман, отримувала повідомлення про те, що проти групи ізраїльтян в одній із країн Західної Європи готується гучний теракт, але проігнорувала їх у потоці інформації про можливі інші атаки. На Олімпіаді в Мюнхені загинули 11 членів збірної команди Ізраїлю та поліцейський із ФРН.

Але вже у квітні 1973 року ізраїльські спецслужби відповіли на той теракт операцією "Весна молодості", ліквідувавши в Бейруті палестинських командирів, причетних до тієї атаки та інших.

Командир того рейду, а пізніше прем'єр-міністр Ізраїлю Ехуд Барак сказав, що зарозумілість тих днів мала "катастрофічні наслідки для всієї країни".

"Якщо озирнутися назад, мені здається, що коли ми повернулися тієї ночі з Бейрута, керівництво країни зробило неправильні висновки з успіху операції. Це породило безпідставну самовпевненість. Неможливо екстраполювати підсумки хірургічної, вузькоцільової операції на боєздатність цілої армії", — цитує Ехуда Барака у своїй книзі Ронен Бергман.

Відкинута ініціатива

Провал 1973 року справді почався з зарозумілої поведінки ізраїльського керівництва.

Лідери США тих років виходили з того, що нова війна на Близькому Сході це питання часу. Єгипет обов'язково спробує повернути собі Синайський півострів разом із знаменитим курортом Шарм ель-Шейх, який Ізраїль забрав собі після війни 1967-го.

Миротворчу ініціативу взяв на себе держсекретар Генрі Кісінджер, який розпочав переговори зі сторонами. Їхня кульмінація припала на 25–26 лютого 1973-го, коли представники Єгипту та Ізраїлю зустрілися на конспіративній квартирі в Нью-Йорку, щоб передати один одному повідомлення керівників своїх країн.

Єгипет висунув пропозицію, яку сама ізраїльська влада назвуть вигідною, але вже після війни. Каїр пропонував повернути йому Синайський півострів, але із збереженням там ізраїльської армії з наступним поступовим її виведенням взамін на встановлення дипломатичних відносин між країнами. Але якщо ця ініціатива не буде реалізована до вересня 1973 року, Єгипет залишав за собою право на силове повернення території.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр відповіла відмовою. В автобіографії 1975 року "Моє життя" вона назве подальші події "жахливою катастрофою, яку я пережила і яка назавжди залишиться зі мною".

Код, якому не надали значення

Політичне та військове керівництво Ізраїлю продовжувало виходити з того, що жодна арабська держава фізично та технічно не здатна піти на Ізраїль війною.

Серію помилок зробили "Моссад" та військова розвідка. Наприклад, пересування збройних сил, що почалися влітку 1973-го в Єгипті, вони прийняли за військові навчання.

Частина інформації неправильно інтерпретувалася, ще частина просто не повідомлялась керівництву країни. У своєму інтерв'ю в серпні 1973-го міністр оборони Ізраїлю Моше Даян говорив: "Загальний баланс сил — на нашу користь, це переважає всі інші арабські міркування та мотиви та перешкоджає негайному поновленню бойових дій".

25 вересня 1973 року до Ізраїлю таємно прибув король Йорданії Хусейн. Він повідомив Голді Меїр, що за його достовірною інформацією, на Ізраїль готується напасти Сирія, напад Єгипту він також вважав за ймовірний.

Тут вже настав час помилитися військовому блоку ізраїльського уряду. Там вважали, що вступ Єгипту у війну малоймовірний, а напад однієї Сирії не становить для Ізраїля великої небезпеки.

5 жовтня 1973 року керівник "Моссаду" Цві Замир зустрівся в Лондоні з Ашрафом Марваном, радником президента Єгипту Анвара Садата. Марван, який працював на ізраїльську розвідку, передав Цві Заміру якийсь код, який означав, що війна скоро почнеться. Але Голда Меїр дізналася про це вже постфактум, крім того, вона ніколи не довіряла Марвану як цінному джерелу інформації.

Вже після війни начальник Генштабу Ізраїлю Давид Елазар давав свідчення. Він сказав, що був повністю впевнений: "Моссад" чи військова розвідка попередять його про війну за 48 годин, цього вистачило б для мобілізації військових із резерву. Але його ніхто не попередив.

Війна Судного дня

Як і під час сучасних подій, напад припав на свято Йом-Кіпур (Судний день), коли віруючі євреї постять, просять вибачення у Бога і згадують померлих.

На передовій була мінімальна кількість ізраїльських військових. Єгипет атакував на Синаї, Сирія - з боку Голанських висот.

Тут військові та розвідка допустили останню в цій історії помилку, неправильно оцінивши тактику нападу з боку Єгипту та Сирії.

Це призвело до залишення позицій і втрати 50 винищувачів у перші три дні. Ізраїль контратакував наступні 19 днів, під час яких загинули 2656 солдатів та офіцерів, зокрема високопоставлених.

За посередництва США та СРСР війну було зупинено 25 жовтня.

Розслідування та гнів

Розслідування подій наступні кілька місяців проводила комісія під керівництвом голови Верховного суду Шимона Аграната. Перші результати її роботи викликали гнів усієї країни та масові демонстрації. Комісія встановила провину у події високопоставлених військових та розвідників, але не політичного керівництва країни.

Визнані винними у помилках офіцери подали у відставку, але цього було замало — рейтинг підтримки Голди Меїр впав до 21% - рекордно низького показника за її час при владі. Демонстранти вимагали відставки та міністра оборони Моше Даяна.

Перші проміжні угоди про повернення Єгипту Синаю, а Сирії — частини Голанських висот Голда Меїр підписала вже на початку 1974-го.

У квітні 1974-го Меїр та Даян залишили свої посади. Журналіст Ронен Бергман пише, що їхня неминуча відставка вийшла ще й принизливою.

Комісія Агранату завершила свою роботу 1975 року, а більша частина її результатів була засекречена тоді і опублікована лише 2013-го.

Зокрема, з документів випливало, що "Моссад" і військова розвідка хоч і добре збирали інформацію, але мали проблеми з її інтерпретацією. Це призвело до переформатування роботи відомств та створення підрозділів для додаткової оцінки та повторної перевірки даних.

"І ніколи я навіть намагатися не буду розповідати, чим для мене були ті дні. Досить сказати, що я не могла плакати, навіть коли була одна", - пише Голда Меїр у своїх мемуарах.

* * *

Безумовно, ще рано говорити, які політичні наслідки будуть у нападу на Ізраїль, який стався 7 жовтня 2023 року. Але вже зараз в ізраїльських ЗМІ починається розмова про спроможності основних державних інститутів виконувати свою роботу.

Старший аналітик ізраїльської газети Haaretz Йоссі Мелман говорить у підкасті, який випускає видання, про шок серед його колишніх та діючих співрозмовників у спецслужбах.

"Для багатьох ізраїльтян те, що сталося у суботу, через 50 років та один день після початку війни Судного дня, нагадує той самий провал. Але є велика різниця: до війни 1973 року Ізраїль мав багато розвідданих, але не вмів їх читати чи не хотів правильно аналізувати. Цього разу просто нічого не було", — додає він.