Сергій Флеш про FPV-дрони на фронті, війну РЕБ, бої роботів та новітні російські розробки

Сергій Бескрестнов, мешканець київського передмістя, багатьом відомий як "Сергій Флеш". Він техно-блогер, військовий аналітик і радіолюбитель зі стажем.

Наприкінці 1990-х він навчався в Київському військовому інституті зв'язку, а згодом Флеш пішов у приватний бізнес, пов'язаний з телекомунікаціями. Працював в керівництві великих українських операторів мобільного зв'язку, займався популяризацією технічних новинок і розвивав власні ІТ-бізнеси.

З початку повномасштабного вторгнення допомагає українським військовим підрозділам і силовим структурам - проводить інструктажі та тренінги безпосередньо на фронті.

Робить це Флеш, як він сам каже, на "волонтерських засадах", жодної посади в Збройних силах він не має. Військове командування надає йому доступ до найгарячіших ділянок фронту, аби спеціаліст навчив бійців користуватися радіозв'язком, системами радіоелектронної боротьби і розвідки.

"Це моя власна ініціатива, я роблю це абсолютно безкоштовно", – пояснює він в інтерв'ю ВВС. – Командування всіх родів військ мені в цьому сприяє. Бо, скажімо так, якщо людина хоче допомагати армії і нічого за це не просить – всі дуже раді цьому".

Зі свого боку військові надсилають Флешу інформацію про технічні новинки на полі бою. Наприклад, саме він першим розповів про використання росіянами FPV-дронів з машинним зором і реактивних "Шахедів".

Станом на зараз на сторінки Сергія Флеша в різних соцмережах підписані майже 90 тисяч читачів.

Про FPV-дрони

ВВС: Сергію, почнемо нашу розмову з FPV-дронів. На початку січня ви одним із перших заявили про появу у росіян дронів із машинним зором. Що це було – поодинока акція, тестові польоти або ж вони реально налагодили масове виробництво таких дронів?

Сергій Флеш: Поява дронів з елементами штучного інтелекту – хоча машинний зір найбільш спрощений його варіант – може радикально змінити становище на фронтах у плані застосування FPV.

Ми зафіксували чотири випадки FPV на одній ділянці фронту з елементами машинного зору. Я віддав ці матеріали відеофахівцям, які чітко спеціалізуються на цій тематиці. Вони виявили, що дійсно включився елемент машинного зору, був супровід нашої цілі.

Наші піхотинці намагалися катером переправитися через Дніпро. Катер був прикритий РЕБом. Росіяни намагалися на нього зайти, але не виходило звичайними FPV-шками, і тоді вони відправили дрон із машинним зором.

Але з того часу ми такого не спостерігали. Тобто, можна сказати, що це були перші експерименти. Я певною мірою вдячний росіянам, бо це дало суспільний резонанс, мене почули – про те, що треба працювати в цьому напрямку. Надихнулося багато команд по країні, а у нас таких багато хлопців, які займалися цим – і у всіх цей продукт десь на виході. Ми теж рухаємось у цьому напрямі.

ВВС: Можете коротко пояснити – що взагалі мається на увазі під машинним зором? Тобто це певні зародки штучного інтелекту?

С.Ф.: Ні, це взагалі найпримітивніша частина. Якщо штучний інтелект здатний розпізнавати цілі, аналізувати цілі, класифікувати їх, то машинний зір реалізується досить просто: оператору дрона достатньо зверху виділити ціль, умовно скажімо квадратиком, натиснути кнопку супроводу і все. І далі дрон утримує ось цю сукупність, набір цих пікселів у кадрі, які він приймає за ціль, і веде туди безпілотник, щоб він вразив цю ціль.

ВВС: Якщо, як ви сказали, це не надто важко зробити – чому цього досі не зробили масово ні ми, ні росіяни? У чому тут проблема – вартість, матеріали, процесори?

С.Ф.: Найперше - це вартість, тому що, безумовно, здорожчує FPV-дрон удвічі. Вважалося, що дрон і так коштує 400-500 доларів, це для одноразового камікадзе висока ціна, і що обидві сторони не інвестуватимуть більше, тому що ще дорожчатимуть одноразові дрони.

Але різко все змінилося, коли росіяни поставили на дрони камери з нічним баченням – тепловізори. Тобто вони підняли ціну вдвічі. І тоді ми зрозуміли, що нашого противника збільшення ціни анітрохи не бентежить. Відповідно, ми теж маємо рухатися.

ВВС: Повернемося трохи до тієї ситуації з човном, який вони намагалися атакувати. Росіянам вдалось його уразити?

С.Ф.: Я не розповідатиму це.

ВВС: Добре. Ви сказали, що українські розробники теж вже майже готові випустити свої FPV-дрони із машинним зором.

С.Ф.: Так. Я думаю, що ми скоро побачимо і не одне рішення на фронтах, побачимо серійне рішення, яке допомагатиме нам.

ВВС: Тобто найближчим часом за українську і за російську сторону будуть у великій кількості воювати FPV-дрони з машинним зором?

С.Ф.: Так, технології не стоять на місці. Я хочу одразу зазначити, що той випадок, який ми фіксували у росіян, – це було застосування машинного зору на основі тепловізійної камери.

Фахівці кажуть, що це простіше реалізувати, бо ти маєш контрастну теплову картинку цілі для її захоплення. Ми ж працюємо над машинним зором у денний час із звичайним зображенням.

ВВС: Якщо ми передбачаємо, що найближчим часом на полі бою масово з'являться FPV-дрони з машинним зором, то як з ними боротися? Це ж ключове питання.

С.Ф.: От дивіться, коли я порушував питання створення в Україні “інженерної ставки” – саме ця тема стосується й вашого питання. Тому що має бути у нас зараз ініціативна команда геніальних інженерів, які мають на крок уперед противника думати, що ми робитимемо зараз.

Вони створюють машинний зір - а що ми зробимо, а яку вони дадуть відповідь? Якщо ми плестимемося за ними в кінці, наздоганяючи їх – ми не отримаємо цієї переваги, яку хочемо. Тому у мене на ваше запитання є відповіді, але я не можу публічно це озвучити, тому що я просто підкажу нашим супротивникам шляхи вирішення, які вже маю в голові.

ВВС: Наскільки я бачив, є два шляхи вирішення – або посилення, зміна РЕБ-куполів чи інших систем РЕБ, або звичайні дробовики, щоб просто збити дрон, який уже в тебе летить. Що ви можете сказати про ці два шляхи?

С.Ф.: Посилення РЕБ – це окремий напрямок. Я теж про це можу сказати, тому що схема, якою ми йдемо, захист куполами одиничних об'єктів – я вважаю, вона радикально неправильна. І про це треба глобально говорити із представниками Збройних сил.

ВВС: Чому?

С.Ф.: Тому що коли почалася війна FPV-шек, то спочатку наш противник мав FPV достатньо лише для того, щоб атакувати важливі об'єкти – наш РЕБ, нашу техніку, наші танки.

Потім у росіян з'явилося більше FPV. Вони вже атакують наші бліндажі, наші окопи, залітають у будинки. Тобто наступний крок – через два-три місяці росіяни матимуть стільки FPV, що вони зможуть атакувати кожного окремого солдата. І до того ж не одним дроном. Тобто на одного солдата на полі бою будуть направлені кілька FPV, і наш український солдат із ймовірністю 99% загине від цього.

Тому що це навіть не арта, це набагато точніше – можна чимось прирівняти до снайперської зброї, тільки за іншою технологією.

І який у нас вихід? На кожного солдата повісити РЕБ-купол позаду? Це маячня і абсурд. Інакше виходить, що наші військові на полі бою сидітимуть цілодобово під землею, бо вони не зможуть вийти. Тобто всі штурмові дії припиняються.

Ви розумієте, так, про що я говорю? Зараз ми хочемо закривати куполами якісь командні пункти, об'єкти, техніку. А далі? А що завтра? Ми весь фронт заставимо куполами? Куполи – це, звісно, класна річ. Але ніхто не говорить про другу проблему: коли ми безконтрольно розставляємо куполи РЕБ, ми заважаємо літати нашим власним пілотам, дуже заважаємо літати.

Ми заважаємо нашим засобам радіорозвідки моніторити за безпілотниками Росії - "Орланами", "Залами", "Ланцетами і "Суперкамами" - тому що вони всі літають у 900-му діапазоні, у тому самому, в якому ми глушимо FPV. Тобто, природно, цей безконтрольний хаос, навала куполів – він негативний, це не зовсім і не завжди правильно.

ВВС: Але який вихід ви бачите?

С.Ф.: Я не підказуватиму (противнику. – Ред.).

ВВС: Ви його бачите?

С.Ф.: Звичайно. Ну, слухайте, у нас просто абсолютно дзеркальна війна, часто люблю це повторювати. З двох боків працюють такі ж інженери з такою самою школою.

Я абсолютно не вважаю росіян ідіотами. Якщо в них, наприклад, армія не вміє воювати в плані на полі бою піхота – то я абсолютно адекватно ставлюся до їхнього інженерного потенціалу та можливостей їхньої розвідки, до можливостей OSINT збирати інформацію та все таке інше.

Тому тут у жодному разі їх не можна недооцінювати. Ви бачили, як вони атакують наші підприємства військової промисловості? На жаль, точно атакують. І я знаю, що вони мене моніторять 100%, буквально кожне слово моніторять – і потім розбиратимуть наше з вами інтерв'ю і думатимуть, як вони можуть у себе це застосувати. Тому я одразу перепрошую, що на деякі питання не можу відповідати.

ВВС: А як щодо дробовиків? Ви навіть писали на своїй сторінці в фейсбуці про один такий пристрій проти дронів.

С.Ф.: Так, я писав. Це ефективний засіб. Мисливці, які займаються полюванням на птахів, вони знають, як можна вміло це використовувати. Але просто сама ідея тягати із собою кожному військовому, окрім автомата, ще й дробовик – вона трішки утопічна, бо це дискомфортно та незручно. Тому я запропонував інший варіант. Ця зброя, як я її назвав, “шанс останньої надії”.

Це маленька, компактна, гладкоствольна, давайте її так назвемо, зброя, яка у нашого піхотинця на поясі завжди висітиме. Яку він зможе одним рухом руки висмикнути з пояса, зняти запобіжник і зробити постріл у бік FPV, що летить, створивши або хмару картечі, або створивши реактивний заряд, який вистрілить і розірветься в повітрі хмарою картечі. Або також ми можемо вистрілити навіть сіткою вперед. Це цілком реальні технології. І я попросив нашу промисловість – бо така зброя у нас навіть уже реалізована в Україні. Я думаю, що у кожного нашого солдата має бути така штука.

ВВС: Це вимагатиме певних навичок у піхотинця, щоб він швидко міг зреагувати?

С.Ф.: Ви знаєте, я вам скажу, коли хочеш жити – то ти впораєшся. І навчишся, і спробуєш, і розберешся, і зможеш. Я багато разів повторюю, що наші українські військові дуже тямущі, дуже розумні. Я скрізь, де веду заняття на фронтах, спілкуюся з нашими хлопцями, я в них бачу блиск в очах. Вони мають в очах інтелект.

Просто їм це потрібно цікаво подавати. Не у форматі монотонної лекції, а подавати якось цікаво, перемішуючи різні практичні поради. І вони просто ловлять кожне твоє слово. Тому хлопці у нас тямущі.

"Айтішники" в окопах

ВВС: Але ви також писали, що цих тямущих, технічно підкованих хлопців використовують як піхотинців, штурмовиків. Ви можете розповісти, це масове явище чи поодинокі випадки?

С.Ф.: Це пішла така погана тенденція останнім часом, швидше за все це залежить від командира підрозділу – наскільки він має проблему з особовим складом. Чому я бачу у цьому ризик? Бо піхотинців ми якось наберемо, мобілізуємо. Але якщо ми втратимо на війні, наприклад, начальника зв'язку…

Тобто це хлопці, які за два роки набули унікального досвіду. Програмування радіостанції – це складне заняття. Вони розібралися у всій системі військового зв'язку, набули досвіду. І ми коли таку людину втрачаємо, нам потрібен ще рік, щоб знову її підготувати – відправити її в навчальний центр заново, щоб вона там повчилася, знову її на практиці підтягнути. Це досить проблематично.

А найголовніше, що це не кожному дано. Розумієте, не можна відправити, наприклад, фермера займатися програмуванням радіостанції. У наш час це взагалі напів "айтішна" тема. Тож ми просто банально не знайдемо цих людей, цього ресурсу. Де його взяти?

І друга половина проблеми – це те, що від початку війни дуже багато хлопців – військових інженерів, грамотних, тямущих, – вони на ініціативі, на патріотизмі добровольцями залетіли до підрозділів, наприклад, ТРО. І тепер вони бачать, що вони там неефективні. Якась людина, образно кажучи, програміст, який має унікальні навички в галузі машинного зору, штучного інтелекту, але він на чернігівському напрямку копає окопи, якісь рубежі десь там.

І він звертається, каже: я хочу допомогти, візьміть мене кудись, переведіть, заберіть, я неефективний тут. Тут замість мене може бути інша людина. Тут немає ризику, наприклад, ми в тилу займаємося укріпленнями. Але командир підрозділу каже: я тебе відпущу, а хто мені дасть нового? Де я візьму тебе нового? І як?

Це тупикова ситуація, це треба якось радикально, глобально змінювати в Збройних силах. Непросте питання.

ВВС: Тобто має бути рішення політичного керівництва, військового командування? Або ж командування військ зв'язку може оголосити набір до себе найкращих фахівців, можливо?

С.Ф.: Це рішення потрібно провести, мабуть, законодавчо. Тому що якщо ми вже з вами торкнулися цієї теми, то мені також пишуть багато айтішників, програмістів. Я вам не брешу, буквально щодня пишуть: "я хочу служити, я хочу захищати свою країну, приносити користь, але я не маю здоров'я".

А інші пишуть: "я психічно розумію, що я "нуль" (передній край фронту, – Ред.) не потягну. Ну от не потягну я там. Мені страшно на кішку дивитися, яку машину переїхала. Допоможіть мені потрапити до військової частини, служити, де мене не відправлять на "нуль". Я хочу бути військовим, хочу брати участь у розробках. Я готовий бути в тилу, бо ну не всі ж таки військові на фронтах".

Але ці гарантії йому має дати держава, бо зараз ці гарантії дає особисто командир частини, який каже: "Сергію, йди до мене служити, я тобі обіцяю, що ти в мене займатимешся радіорозвідкою".

Ок, все чудово. Серьога до нього прийшов, а завтра цього командира частини замінили. Він пішов кудись у ротацію, чи демобілізувався чи ще щось. Приходить новий командир і каже: слухайте, мені ці всі ваші домовленості нецікаві. Ви у нас піхота? Піхота, і те, що ви тут сидите, паяєте щось – це все в минулому.

Розумієте? Тобто в людини немає впевненості, що її не обдурять.

Про реактивні "Шахеди"

ВВС: Ви також одним із перших повідомили про появу в Україні реактивного “Шахеду”. Цікава ваша думка – це було тестове використання, чи росіяни отримали партії або самі, можливо, вже виготовляють?

С.Ф.: Ми зафіксували лише один реактивний “Шахед”. Займаємось його дослідженням в цей час. Більше фактів не було застосування.

Він, звісно, був не таким красивим, як на картинці на виставці. Він був з іншим маркуванням, більш-менш зі стандартною начинкою. Швидше за все, йдеться про перші експерименти.

Приблизно за два-три тижні була інформація від джерел OSINT, що прилетів борт Іл-76 з Ірану до Росії. Можливо, він просто привіз якусь партію, бо росіяни постійно експериментують у цьому напрямі. Ви пам'ятаєте, я розповідав про дрони із SIM-картами на борту, які літають. На цей раз прилетів реактивний "Шахед".

ВВС: Його збили, наскільки я розумію. Що це довело? Що він неефективний, що його мобільні групи все-таки можуть збити?

С.Ф.: Так, тут вийшла дуже цікава історія, бо, наприклад, речник Ігнат (речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат. – Ред.) не підтвердив, що вони це збивали. Я просто хочу пояснити чому. Тому що це приблизно як Військово-морський флот зробив би пресреліз, що вони не збивали “Шахед”. Тобто вони не є всіма ЗСУ. Є підрозділи у нас, у тому числі й мобільні вогневі групи, які займаються збиттям.

ВВС: Це Сухопутні війська, так?

С.Ф.: Вони різні є у різних структурах. Тому це справді пройшло поза їхнім (Повітряних сил. – Ред.) відомством.

Цей "Шахед" був схожий на літаючу бочку з керосином. Я утрирую, бо зрозуміло, що більша частина його була заповнена паливом.

Плюси та мінуси ми його розбирали. Я зараз не бачу такої страшної, знаєте, панацеї, що це щось змінить. Так, вони долітатимуть до нас швидше. Так, вони будуть маневрувати швидше, але вони стануть, скажімо так, частково голоснішими.

Мобільні вогневі групи будуть марними, тому що вони не зможуть збивати “Шахед” стрілецькою зброєю чи зенітками. Він буде дуже швидким. Але стають ефективними комплекси ПЗРК (переносні зенітно-ракетні комплекси). Тобто "Ігла", "Стінгер".

Вони чудово захоплять його, на 100% підуть за його інверсійним слідом і його знищать. Тому ми, образно кажучи, можемо трохи перелаштуватись, змінити, переозброїти мобільні групи на системи ПЗРК.

Звичайно, я скажу відразу, це проблематичніше і дорожче, і складніше їх використати. Але це не так складно буде, бо “Шахед” – це не крилата ракета. Якщо наші хлопці примудряються крилаті ракети збивати, то реактивний "Шахед", що летить на швидкості 300-500 км/год - це, в принципі, реально.

ВВС: Головне питання у тому, скільки їх запустять.

С.Ф.: Я думаю, що перевага поточного "Шахеда" – у його ціні. В цьому сенс, бо їх можна робити багато, масово і запускати. А якщо реактивний “Шахед” коштуватиме дорожче…

До речі, реактивний двигун там був вироблений в Китаї. Тобто, якщо “Шахед” реактивний буде дорожчим, то це, звичайно, зменшує їхню кількість.

Але знову ж таки, я вам скажу, ні для кого не секрет, що зараз більшу частину “Шахедів” ми збиваємо засобами ППО. Не мобільними вогневими групами, а саме класичними ракетами. І що реактивний “Шахед”, що звичайний “Шахед” – це не вплине на результат.

Я вам скажу, що я не бачу якихось грандіозних ризиків для населення чи наших об'єктів критичної інфраструктури з появою реактивних "Шахедів". Це, знаєте, може бути дуже психологічний фактор з боку росіян – що у них чергова "вундервафля", нова зброя реактивна. І для простої людини це здається страшно.

ВВС: Ви кажете, що мобільні групи збивають менше “Шахедів”, ніж ППО.

С.Ф.: Звичайно.

ВВС: У вас є якась точна інформація, наприклад, 10 чи 20%?

С.Ф.: Я думаю, що може 20, а може, 15%.

ВВС: А тут не постає питання – нащо вони тоді потрібні? Можливо, їх треба якось переформатувати?

С.Ф.: Питання насправді досить непросте. Чому цей відсоток зменшився? Він раніше був більшим. Тому що наш супротивник, якщо він раніше більше літав по прямій, то останні атаки "Шахедів", які я бачив, вони літали і півколом, і колами, і зигзагами.

І ви розумієте, вони не керуються, їх уже так програмують. Тобто наш супротивник став розумнішим у цьому напрямі.

Ми дуже довго протягом року спостерігали прямий російський ідіотизм, коли 8 “Шахедів” журавлиним клином летять разом і їх збивають, наступного дня вони знову летять, їх збивають. І так кожного дня. У нас навіть деякі ППОшники думали, в чому сакральний сенс цього взагалі. Просто десь хтось на Росії зробив позначку - "випустили чотири групи"і вони полетіли.

Тепер усе стало, на жаль, гіршим. Тобто вони навчаються. Мобільні група прикривають те, що не завжди атакує “Шахед”. Ви ж розумієте, що мобільна група може його збити, якщо “Шахед” летить на її траєкторії.

Ми не можемо мобільні групи розставити по всій країні ланцюжками – це неможливо. Тому наші мобільні групи вони прикривають в основному важливі військові об'єкти, об'єкти критичної інфраструктури. Вони стоять там, де помічені традиційні польоти "Шахедів". Але наш супротивник навчається, це розуміє і теж їх оминає. Ось у цьому сенс.

Наприклад, стоїть мобільна група і захищає якусь важливу підстанцію з чотирьох сторін. І "Шахеди" можуть не атакувати цю підстанцію рік. Але якщо раптом вони її атакують – то ця мобільна група, яка рік нічого не робила, врятує цілий район чи область. Тобто тому так не можна говорити, навіщо вони потрібні. Вони потрібні.

ВВС: Цікава ваша думка щодо перспективних засобів боротьби – наприклад лазерної зброї, яку вже випробувала Британія. Чи є якісь перспективи тут?

С.Ф.: Ні, найближчим часом цього не бачу. Тому що розробки технології лазерної зброї, якщо ми її згадаємо, ведуться з 1970-х років, і ми постійно про це чуємо. Це, знаєте, з тієї ж сфери, що й електромагнітна зброя, про яку всі розповідають, що ось-ось буде, десь якісь випробування вже йдуть.

Якщо FPV, БПЛА – це нові технології, які дуже швидко розвиваються, то лазер – це стара технологія. Там фактично будь-який вчений скаже, що не дуже щось змінилося за останній період часу. Я, до речі, часто сміюсь, коли росіяни, буває, надивляться якихось роликів і починають лазерними указками світити в наші “мавіки” (квадрокоптер DJI Mavic. – Ред.), намагаючись їх збити чи підпалити. Звичайно, вони цим тільки видають себе і допомагають нашим пілотам.

Про РЕБ

ВВС: 13 січня командування Повітряних сил повідомило, що майже 20 російських крилатих ракет були нейтралізовані засобами РЕБ. Це перша така на моїй пам'яті заява з початку війни, коли ми визнаємо, що маємо такі засоби РЕБ, які можуть нейтралізувати російські ракети. Для вас ця заява була несподіваною, чи ви про це знали?

С.Ф.: З першого дня війни наша держава почала думати над програмами закриття нашого повітряного простору силами РЕБ. Це логічно, це очевидно. І це не становило жодної таємниці для нашого супротивника, тому що вони займаються так само і точно тими самими завданнями.

Ви чули, як уся Східна Європа скаржиться, що РЕБ у Калінінграді не дає літати, заважає системі навігації літаків. Тому що росіяни у себе в області Калінінграда проводять навчання, включають глушилки, закривають небо. Тобто ми закриваємо від ракет і ударних безпілотників, і вони закривають так само РЕБом.

ВВС: Питання тут в іншому – чому до 13 січня ми не могли так нейтралізувати ракети? Тобто щось змінилося?

С.Ф.: Ми працювали по них (ракетах. – Ред.) весь час, просто ми про це не говорили. Взагалі, ця державна програма секретна, і не хотілося про неї, природно, розповідати: що, як, чому і де. І зараз про неї нічого, крім загальних відомостей, ніхто не каже.

Вперше її озвучив наш головком, коли давав інтерв'ю журналу The Economist. Він назвав її як програму "Покрова". Ось і є ця програма. Тобто, знову ж таки ми не ділимося, що до неї входить. Це програма захисту повітряного простору сукупністю засобів, різних технологій від ракет та “Шахедів”.

Причому, я вам скажу, вона в першу чергу ефективніше проти ударних "Шахедів", а для ракет менш ефективна. І ви маєте це розуміти. Чому? Тому що у крилатої ракети кілька систем навігації, вона не літає лише по супутниках. Вона має основну систему інерційну, внутрішню.

Це набір датчиків: швидкості, зміщення, гіроскоп, висотомір, барометр. І ракета летить, орієнтуючись по них. Як це вона робить? Так само як вона робила до появи GPS. Просто багато хто забув, що з 1950-х років ракети, в тому числі з ядерним зарядом, літали в ціль і вражали її. І супутників не було, але якось вражали досить точно.

Ця інерційна система ракети є її серцем. Ракета слухає її. Плюс у неї є вторинна система – це система супутникової навігації, це головки самонаведення, це система навігації за оптичними зображеннями, по станціях радіолокації, коли ракета знімає рельєф і по ньому орієнтується.

Ось коли ми пригнічуємо або підміняємо або псуємо ракеті супутникову систему навігації – ми зменшуємо її точність. Ракета розуміє, що відбувається розбіжність, одна система каже одне, а друга система каже інше. Значить, хтось бреше. І крилата ракета ухвалює рішення, що внутрішня система правильніша. Але вона не може точно влучити. І тому, проводячи ці експерименти з відстанями, з висотами – ми можемо підміняти ракеті ці дані, і робимо це.

Я назвав би це вищим пілотажем РЕБу, як ввести ракету в оману. Тому що з того боку є інженери, які заклали в неї певний алгоритм, як поводитись на всі випадки життя, а наші РЕБівці-інженери думають, як цей алгоритм обдурити. І ось виходить, завдяки цьому ми можемо ці ракети відхиляти, зміщувати і таке інше, але вони не падають каменем, як багато хто думає.

ВВС: Чи може система “Покрова” або інші системи РЕБ захистити всю територію держави?

С.Ф.: Може. Але для цього, звісно, потрібні ресурси, трудовитрати. Наприклад, Росія закриває Московську область, закриває різні об'єкти. Ви розумієте, щоб така система була ефективна, вона має щільною сіткою покривати область чи всю країну.

Тоді ракета або "Шахед", потрапляючи до цієї області, втрачає сигнал супутникової навігації. Він летить, летить, летить прямо, а сигналів немає і немає, і немає. Ось він летить, летить, летить, поки не вилетить із цієї області. Далі він ловить сигнал, робить коригування, повертається і знову залітає в цю сферу і летить. І таким чином літатиме доти, доки його або не зіб'ють, або він не втратить пальне і впаде десь у поле.

Тому, якщо ми хочемо закрити нашу країну, ми повинні через кожні 30-100 кілометрів як мобільний зв'язок – ось такою ж сіткою – закрити всю країну РЕБом.

Ви самі розумієте масштаби капіталовкладень та все інше. Плюс ви повинні розуміти, що фізично побудувати цю систему - це одне. Потрібно десь її розмістити, зробити електроживлення, підписати якісь договори оренди. Тобто дуже багато такої паперової роботи.

Плюс ми маємо не забувати, що вони повинні всі керуватися як єдине ціле. Тобто має бути якийсь командний центр, який їх повинен вмикати та вимикати, вони мають між собою ще якось з'єднуватися. Тому поверхнево це здається легко, а в реальності це не так просто.

ВВС: А така система може захищати від балістичних і гіперзвукових ракет, чи це лише проти крилатих?

С.Ф.: Система може захищати від усього, де використовується система навігації по супутниках. Природно, що з балістичними ракетами це складніше. Наприклад, С-300 – вона літатиме й надалі. "Іскандер" - так, є якісь ракети, які використовують систему супутникової навігації. Ось, наприклад, HIMARS, ми ж часто зараз бачимо, і вже ми офіційно визнаємо, що росіяни нам трошки заважають атакувати своїм РЕБом. Тобто, бачите, HIMARS реактивний, але йому можна заважати орієнтуватися, бо він також літає системою GPS.

ВВС: Чому в Україні слабко чи взагалі не розвивається повітряний РЕБ – на літаках та безпілотниках? Може, ми чогось не знаємо?

С.Ф.: Ви знаєте, це просто не має сенсу. Дуже багато людей про це розмірковують: давайте підіймати РЕБ на дирижаблях. Це просто неефективно, насамперед, тому що засоби РЕБ досить енергоємні і їм потрібне електроживлення. Тобто це отримало ефективність дуже локально, там, де, наприклад, потрібно задавити щось на фронті супротивника чи перехопити сигнал. Це можна зробити з БПЛА, піднявши його на певний час. Так, там це працює.

Про майбутнє війни

ВВС: Яким ви бачите майбутнє війни? Це будуть рої дронів, лазерні бої чи бої роботів і штучного інтелекту?

С.Ф.: От дивіться, коли я побачив перше відео, опублікував його, де їде наземний робот, а його атакують FPV – це перший бій роботів, який я бачив на цій війні у своєму житті.

Фактично ними управляли люди, але це безпосередньо два роботи вступили в бій. Майбутнє я бачу 100% – це у роботах. Тому що ціна людського життя досить висока для того, щоб ним жертвувати. Це будуть наземні, морські та повітряні дрони – відповідно будуть актуальними засоби РЕБ. Будуть актуальними системи штучного інтелекту, машинного зору, розпізнавання всього.

І, на жаль, зараз Україна є польовим плацдармом для випробувань техніки для всього світу. Тому що я вам скажу відразу, я спілкувався з іноземцями – їхній рівень за цими всіма напрямками на крок нижче за нас. Вони просто дивляться з відкритим ротом, у тому числі з НАТО, на те, що тут відбувається.

Наша війна – вона повністю перевернула їхнє розуміння. Часто запитують, чому нам не допомагають засобами РЕБ партнери? Ну, у чому проблема? А проблема в тому, що вони самі були не готові до цього. Вони не мають стільки РЕБ, вони не були готові до того, що РЕБ знадобиться у кожному окопі.

ВВС: Тоді яка технологія могла б зупинити війну?

С.Ф.: Залужний сказав, що якби був якийсь радикальний (технологічний) прорив у чомусь, то ми могли б зупинити війну. Мені здається, що всі радикальні прориви, мабуть, уже зроблено на рівні ДНК, атомної бомби, водневої бомби.

Важко уявити настільки гігантський прорив у нас в Україні з нашого боку, який призвів би до переваги. Тому, швидше за все, це буде сукупність різних факторів та технологій, які працюватимуть разом. Штучний інтелект, розпізнавання дронів, спільна робота. Тобто це має все працювати у комплексі.

Ось я зараз, наприклад, бачив у хлопців на Херсонському напрямку, наскільки вміло вони збудували взаємодію, роботу всіх підрозділів на ділянці фронту в комплексі.

Я такого не бачив, скажу вам щиро, ніде. Тобто всі підрозділи працюють як одна згуртована команда з аеророзвідки, радіорозвідки, РЕБу, артилерія – всі пов'язані миттєво, миттєва координація. Звичайно, нам у всьому цьому дуже допомагає супутниковий інтернет. Росіяни у цьому відстають.

Про "інженерну ставку" і особистий досвід

ВВС: Тема, яку ви часто підіймаєте – це “Інженерна ставка”. Тобто фактично об'єднання всіх найкращих технічних умів України, які мають вигадати це проривне технологічне рішення, про яке казав Залужний. Вашу ідею десь почули в кабінетах або ніякого результату немає?

С.Ф.: Мене почули у Міністерстві оборони. Але я наголошую, що бачу таку ставку лише при президентові. Я вам поясню чому. Бо якщо ми подивимося на історію усіх війн, то завжди під час великої війни особисто президент курував роботою учених.

Чому я не бачу цю структуру під, наприклад, якимось відомством? Ось дивіться, щоб люди в цій структурі могли виробляти миттєві рішення проти російських технологій, вони повинні отримувати всю оперативну інформацію від нашої розвідки – Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки, СБУ.

Рівень президента дозволяє це робити. Причому це не забере багато в нього часу, він просто отримуватиме, даватиме можливість отримувати розвідінформацію, даватиме можливість залучати різні військові та невоєнні структури.

І йому рапортуватиме керівник цієї ставки раз на місяць коротко, про те, які питання пропрацьовано, що розглянуто. Я бачу, що цю ставку треба просто органічно вписати в нашу структуру.

У нас дуже багато військових НДІ, наукових центрів, академії, інститутів, трофейних центрів тощо. Там багато військових і просто треба розуміти, кому далі транслювати це завдання: щось військовому ВПК, щось Укроборонпрому, щось приватним компаніям.

ВВС: Якби вам запропонували ввійти до складу цієї ставки, ви б погодилися?

С.Ф.: Мені вже запропонували увійти до Міністерства оборони. Звісно, я згоден. Але тут теж питання складне, якщо ми хочемо зібрати найкращі умови країни.

Чому, наприклад, існуючі проєкти вони не зовсім вдалі? Тому що у нас намагаються створити такі підрозділи у штаті, мобілізувати людей, ввести до штату. А розумний інженер чи айтішник він по дефолту - багата людина, фінансово забезпечена. Багато людей, яких я бачу у цій ставці, вони взагалі входять до списку Forbes України. І, відповідно, мотивувати цих людей, запросити та залучити я можу лише ім'ям президента.

Тобто вони не поведуться на імена, на позиції дрібніші, тому що міністр сьогодні один, завтра інший. Вони хочуть якихось довгострокових прогнозів, стабільності і впевненості в тому, що їхня праця буде на певному високому рівні оцінена та сприйнята. І, звичайно, мені їх треба якось мотивувати.

ВВС: Ви сказали про Міністерство оборони. Тобто там ця інженерна ставка вже створюється як штатна структура?

С.Ф.: Запропоновано так. Звісно, міністр розуміє, що це гарна ідея, важлива. Чому йому бути проти? Ви запропонуєте будь-якому відомству зібрати людей розумних, які допомагатимуть ЗСУ – звісно, всі погодяться. Питання просто у мотивації цих людей.

ВВС: Наостанок, ви можете пояснити аудиторії, хто такий Сергій Флеш та чому йому довіряють військові?

С.Ф.: Я ніколи особливо не йшов до публічності. І це якось усе так раптово з'явилося. Мені навіть десь частково із цим складно. Військові мені довіряють лише тому, що я один із них.

Фактично я буваю на всіх фронтах і всіх ділянках. Я це роблю щомісяця, беру собі відрядження та виїжджаю на якийсь напрямок. І там з різними завданнями я працюю, зокрема і локально. Я збираю військових в укриттях та веду для них лекції, заняття.

Найпопулярніші питання до мене – це як уберегтися від радіорозвідки супротивника, що на фронті можна робити, що не можна робити, чи можна користуватися телефоном і як, а чи можна користуватися WiFi, а чи можна користуватися bluetooth?

Цей перелік питань – він дуже великий. А як зробити так, щоб на мене не прилетіло? Тому що росіяни знають та вираховують наших хлопців. Як правильно запускати FPV, як правильно запускати "мавіки", дрони? І ось ці питання вони не висвітлені взагалі ніде, в жодному підручнику, в жодному курсі їх немає.

Людей це цікавить, від цього залежить їхнє виживання. Ось це найчастіший мій предмет лекцій.