"Міссісіпі у вогні". Жорстоке потрійне вбивство, яке змінило США

Шістдесят один рік тому на півдні США знайшли тіла трьох убитих борців за громадянські права. Реакція суспільства на розслідування ФБР під кодовою назвою "Міссісіпі у вогні" стала поштовхом до ухвалення знакового законодавства.

Коли Джуліан Бонд, співзасновник Студентського ненасильницького координаційного комітету (SNCC), дав інтервʼю BBC у липні 1964 року, минуло трохи більше двох тижнів відтоді, як зникнення молодих активістів у Міссісіпі почало домінувати в заголовках американських новин.

Ці троє чоловіків були учасниками кампанії "Літо свободи" - тримісячної ініціативи, започаткованої SNCC, Конгресом расової рівності (CORE) та іншими правозахисними організаціями. Її метою було заохотити якомога більше темношкірих мешканців Міссісіпі зареєструватися для голосування.

У 1961 році, попри те, що близько 45% населення штату становили афроамериканці, лише менш ніж 7% з них мали право голосу. Метою "Літа свободи" було подолати закони та тактики залякування, які позбавляли темношкірих мешканців штату виборчих прав.

Сотні волонтерів, багато з яких були студентами з північних штатів, поїхали на Південь, щоб допомогти створити "Школи свободи". Ці центри не лише проводили заняття з історії афроамериканців і прав людини, а й допомагали потенційним виборцям скласти тести на грамотність і заповнити необхідні формуляри, щоб вони могли проголосувати.

24-річна Ненсі Стернс була однією з молодих волонтерів, які приїхали з Півночі, щоб долучитися до проєкту.

"Я вірю, що цю ситуацію в США необхідно змінити, - казала вона BBC у 1964 році. - У тому вигляді, в якому усе є зараз - це надзвичайно несправедливе суспільство. Воно не змінюється саме по собі - тільки через певну силу, через якесь збурення, якщо хочете. І я хочу долучитися до цієї спроби змін".

Але ініціатива "Літо свободи" викликала сильний - і часто жорстокий - спротив із боку білих расистів та місцевої влади Міссісіпі. Активісти й темношкірі виборці, які відвідували заняття, постійно стикалися з залякуванням і насильством. Церкви, куди ходили темношкірі, регулярно підпалювали, а учасникам кампанії погрожували й били їх.

21 червня 1964 року троє молодих співробітників CORE - 21-річний афроамериканець Джеймс Чейні, уродженець Міссісіпі, та двоє його білих колег, ньюйоркці єврейського походження Ендрю Гудман (20 років) і Майкл Швернер (24 роки) - вирушили розслідувати підпал церкви Mount Zion Methodist Church в окрузі Нешоба. Цю церкву обрав за мішень Ку-Клукс-Клан (KKK), оскільки вона слугувала організаційним центром для кампанії "Літо свободи".

Оглянувши обгорілі руїни церкви та поспілкувавшись із членами громади, які зазнали жорстоких побиттів від рук кланівців, троє чоловіків вирушили назад до офісу CORE. По дорозі їхній універсал зупинив за нібито порушення правил дорожнього руху заступник шерифа Сесіл Прайс. За кермом був Чейні, але Прайс заарештував усіх трьох і відвіз до в'язниці округу Нешоба в місті Філадельфія, штат Міссісіпі. Їм не дозволили нікому зателефонувати сплатити штраф на місці.

У зв'язку з напруженою ситуацією того часу, у разі, якщо співробітники CORE не повертались в очікуваний час, в організації було прийнято негайно обдзвонювати місцеві поліцейські дільниці та лікарні.

Але попри те, що телефонні записи CORE засвідчували дзвінок до поліцейського відділку близько 17:30, Мінні Геррінг, дружина наглядача, заперечувала, що хтось цікавився трьома чоловіками.

Близько 22:30 трьох борців за громадянські права нарешті звільнили після сплати штрафу. Прайс наказав їм покинути округ. Відтоді їх більше ніхто не бачив.

Реакція на зникнення

Джуліан Бонд вважав, що зникнення було сплановане, щоб посіяти страх серед учасників "Літа свободи". І хоча це справді змусило кількох волонтерів засумніватися, для багатьох активістів ця подія лише підкреслила важливість їхньої місії - забезпечити реєстрацію темношкірих виборців.

"Вони сповнені рішучості продовжувати те, що роблять… А зникнення цих трьох лише показує їм, із чим саме вони мають справу, - казав Бонд у липні 1964 року в інтерв'ю ВВС. - У цій країні є люди, які зроблять усе, щоб демократія не стала реальністю".

На відміну від попередніх жертв расистського насильства, зникнення трьох чоловіків викликало масштабну реакцію з боку міністерства юстиції США.

Генеральний прокурор Роберт Кеннеді класифікував справу як викрадення, що дало їй федеральну юрисдикцію, і наказав направити до району близько 150 агентів ФБР із відділу в Новому Орлеані.

До пошуків також приєдналися військові з розташованої неподалік військово-морської авіабази, і вже 23 липня спалений автомобіль активістів знайшли поблизу болота. Але жодного сліду їх самих не було.

Розслідування отримало кодову назву MIBURN - скорочено від Mississippi Burning, або "Міссісіпі у вогні". Зі зростанням масштабів операції воно привернуло широку увагу преси.

"Це було щось масштабне: перед нашим будинком стояли табори журналістів, - згадував Девід Гудман, молодший брат Ендрю Гудмана, в інтерв'ю BBC Witness History у 2014 році. - Поліція чергувала там цілодобово, щоб стримувати натовп. Було важко зосередитись на чомусь іншому".

Він вважав, що ключовою причиною активної реакції правоохоронців у справі стала наявність серед зниклих двох білих чоловіків.

"Це шокувало білу Америку середнього класу, і постало запитання: як таке могло трапитися з білими? Це частина історії, яку рідко згадують - коли більшість бачить, що страждають "їхні", вона нарешті замислюється: 'Боже, це ж могло статися з моїми дітьми чи зі мною'", - казав він.

Рита Швернер, дружина Майкла, яка також працювала в CORE, заявила тоді журналістам:

"Лише тому, що мій чоловік і Ендрю Гудман були білими, у країні здійнялася така тривога".

Масштабне висвітлення розслідування "Міссісіпі у вогні" привернуло увагу громадськості й політиків до расової дискримінації й насильства, які відбувалися у США, й сприяло підтримці ініціативи Демократичної партії щодо прийняття закону про громадянські права.

Брат Ендрю Гудмана розповів програмі Witness History, що ця ситуація створила "атмосферу змін", яка дозволила президентові Ліндону Джонсону підписати Акт про громадянські права 2 липня 1964 року.

"І президент це добре розумів. Він був досвідченим політиком і використав цей момент, щоб провести закон. І це було справжнє диво, що його вдалося ухвалити, але так і сталося - і це змінило нашу країну".

Цей знаковий закон заборонив дискримінацію та сегрегацію в громадських місцях, школах і на робочих місцях.

Проте, виступаючи на BBC лише через п'ять днів після ухвалення Акту, Джуліан Бонд розповів, що офіси SNCC досі отримували повідомлення про насильницький спротив з боку білих мешканців і поліції, коли темношкірі намагалися скористатися раніше сегрегованими громадськими місцями на Півдні.

Бонд навів приклад нападу, що стався в Алабамі кількома днями раніше: тамтешня поліція, за його словами, "перетворилася на натовп", напавши на 60–70 темношкірих людей, які намагалися потрапити до "білого" кінотеатру в місті Селма.

"Але навіть попри ці напади, ми вважаємо, що цей закон - це тепер закон країни, і федеральний уряд його підтримує, а ми маємо намір повною мірою скористатися нашими правами за цим новим законом", - казав Бонд в інтерв'ю BBC.

Протягом липня, поки агенти ФБР прочісували болота Міссісіпі в пошуках трьох зниклих правозахисників, вони неодноразово натрапляли на тіла інших темношкірих жертв убивств.

Одним із них був 14-річний Герберт Орсбі, якого знайшли в футболці CORE.

Чарлза Едді Мура, одного з 600 студентів, відрахованих з Університету штату Олкорн у квітні 1964 року за участь у протестах за громадянські права, знайшли поряд із тілом його друга дитинства - Генрі Гезекії Ді.

Обом юнакам було по 19 років. У травні 1964 року їх викрали члени Ку-клукс-клану, жорстоко побили палицями, а потім втопили в річці Міссісіпі.

У 2007 році 71-річного Джеймса Сіла, колишнього поліцейського, визнали винним у цих убивствах. Це стало можливим після того, як Чарльз Маркус Едвардс, диякон і самопроголошений кланівець, зізнався в участі у викраденні. Йому надали імунітет в обмін на свідчення.

П'ятеро інших темношкірих жертв насильства, тіла яких знайшло ФБР під час пошуків зниклих активістів, досі залишаються неідентифікованими.

4 серпня, після шести тижнів пошуків, агенти ФБР нарешті знайшли тіла Швернера, Чейні та Гудмана, поховані у глиняній дамбі поблизу міста Філадельфія, штат Міссісіпі. Про місце їхнього поховання повідомив інформатор, яким пізніше виявився офіцер дорожньої поліції Міссісіпі Мейнард Кінг.

Усіх трьох застрелили, а Джеймса Чейні перед смертю ще й катували.

Попри це, влада штату відмовилася висувати обвинувачення, пославшись на нібито недостатність доказів.

Міністерство юстиції не змогло висунути обвинувачення у вбивстві, оскільки це перебувало в юрисдикції штату, тому натомість висунуло обвинувачення проти 18 осіб у змові з метою порушення громадянських прав Швернера, Чейні та Гудмана.

Серед обвинувачених були баптистський проповідник і лідер Ку-клукс-клану Едгар Рей Кіллен, Самюел Бауерс, "Імперський Чарівник (Imperial Wizard) Білих Лицарів Ку-клукс-клану Міссісіпі", а також заступник шерифа Сесіл Прайс, який їх заарештував, і його начальник, шериф Лоренс Рейні.

Самого шерифа Рейні раніше вже звинувачували у вбивстві беззбройного темношкірого водія.

Спочатку суддя, який головував на процесі, намагався відхилити обвинувачення проти більшості підсудних. Він стверджував, що такі звинувачення можна висувати лише проти представників правоохоронних органів, але Верховний суд США скасував це рішення.

Каталізатор змін

Процес у справі "Міссісіпі у вогні" розпочався в жовтні 1967 року перед виключно білим журі, до якого входили семеро чоловіків і п'ятеро жінок.

Один з обвинувачених, член Ку-клукс-клану Джеймс Джордан, погодився дати свідчення обвинуваченню в обмін на угоду про визнання вини.

Він докладно описав присяжним змову щодо викрадення та вбивства борців за громадянські права.

Поки трьох активістів тримали у поліцейському відділку, заступник шерифа Прайс зв'язався з Кілленом, який зібрав самосудну групу кланівців у двох автомобілях, щоб перехопити трьох чоловіків після їхнього звільнення.

Коли Гудман, Швернер і Чейні їхали у бік кордону округу, Прайс, який їх переслідував, знову зупинив їхню машину і повіз їх на безлюдну сільську дорогу. Там він передав їх Ку-клукс-клану.

Джордан зізнався, що саме він застрелив Чейні, а ще один член Клану, Вейн Робертс, убив Швернера і Гудмана.

Після цього тіла закопали за допомогою бульдозера в дамбі з червоної глини.

21 жовтня 1967 року присяжні визнали вину семи з 18 підсудних, серед яких були Джордан, Робертс, Бауерс і заступник шерифа Прайс.

Однак жоден із них не відсидів більше шести років у в'язниці.

Шерифа Рейні виправдали. Як і Кіллена, який зібрав убивць, одна з присяжних заявила, що не може засудити священника.

1988 року вийшов художній фільм Алана Паркера "Міссісіпі у вогні", знятий за мотивами розслідування вбивств. У ньому Джин Гекмен і Віллем Дефо зіграли агентів ФБР, прообразами яких стали Джон Проктор і Джозеф Салліван, які очолювали пошуки зниклих.

Наступного року генеральний прокурор штату Міссісіпі Майкл Мур вирішив відновити справу, а ФБР передало понад 40 тисяч сторінок доказів зі свого початкового розслідування 1960-х років.

У січні 2005 року велике журі присяжних висунуло Кіллену обвинувачення у вбивстві, а через пів року колишнього лідера Ку-клукс-клану визнали винним за трьома пунктами менш тяжкого обвинувачення - ненавмисного вбивства.

Його засудили до 60 років ув'язнення - по 20 років за кожного з трьох убитих чоловіків. На той момент Кіллену було 80 років, і з часу злочину минув 41 рік.

Наступного року до суду потрапив і Бауерс.

Як голова Ку-клукс-клану, він, за версією слідства, відповідав за понад 300 нападів на темношкірих борців за громадянські права у 1950–60-х роках.

Бауерса судили вже чотири рази, але білі присяжні не змогли винести вирок.

Та у 2006 році, у віці 73 років, його нарешті засудили до довічного ув'язнення за організацію підпалу, внаслідок якого загинув активіст Вернон Деймер у 1966 році.

У тому ж 2006 році ФБР започаткувало ініціативу Cold Case - щоб переглянути понад 125 нерозкритих справ часів руху за громадянські права.

І Бауерс, і Кіллен померли у в'язниці.

У 2016 році справу про вбивство трьох правозахисників офіційно закрили - ФБР визнало, що через давність подій нові вироки малоймовірні.

Після закриття справи родини загиблих наголосили, що головне - вшанувати пам'ять усіх, хто постраждав або загинув, борючись за рівноправ'я.

"Період боротьби за громадянські права - не лише про трьох молодих людей, - сказала в інтерв'ю The Guardian у 2016 році сестра Джеймса Чейні, пасторка Джулія Чейні Мосс. - Йдеться про всі ті життя".