Гіперзвукові ракети. Хто і як у світі створює суперзброю, яка "перетворює цілі на пил"

Виблискуючи під осіннім сонцем на плацу в Пекіні, повз натовп на гігантських замаскованих вантажівках повільно проїжджали ракети Народно-визвольної армії Китаю.

Довжиною 11 метрів і вагою 15 тонн, кожна мала позначку з літерами й цифрами: "DF-17".

Китай щойно продемонстрував світу свій арсенал гіперзвукових ракет Dongfeng.

Це було 1 жовтня 2019 року на параді з нагоди Національного дня. США вже знали, що ці озброєння перебувають у розробці, але відтоді Китай значно просунувся у їхній модернізації.

Завдяки своїй швидкості та маневровості - вони рухаються у понад п'ять разів швидше за швидкість звуку - ці ракети є грізною зброєю, настільки потужною, що можуть змінити спосіб ведення воєн.

Саме тому глобальне суперництво у їхній розробці набирає обертів.

"Це лише один елемент ширшої картини дедалі більшого геополітичного суперництва, яке ми спостерігаємо між державами", - говорить Вільям Фрір, експерт із національної безпеки аналітичного центру Council on Geostrategy.

"Ми не бачили подібного з часів холодної війни", - додає він.

Росія, Китай, США: глобальне змагання

Церемонія в Пекіні породила припущення про можливу загрозу, пов'язану з успіхами Китаю в галузі гіперзвукових технологій. Сьогодні він є лідером у сфері гіперзвукових ракет, за ним іде Росія.

США тим часом намагаються надолужити, тоді як Велика Британія взагалі не має таких озброєнь.

Фрір вважає, що причина, чому Китай і Росія випередили інших, досить проста: "Вони вирішили інвестувати великі кошти в ці програми ще багато років тому".

Тим часом упродовж перших двох десятиліть цього століття багато західних країн зосереджувалися на боротьбі з тероризмом у себе вдома та на війнах проти повстанців за кордоном.

Тоді перспектива зіткнення у війні з рівним за силою, сучасним і технологічно розвиненим противником здавалася віддаленою.

"У підсумку ми пропустили стрімке зростання Китаю як військової потуги", - визнав сер Алекс Янгер невдовзі після виходу у відставку з посади керівника Секретної розвідувальної служби Великої Британії у 2020 році.

Інші країни також швидко просуваються: Ізраїль має гіперзвукову ракету Arrow 3, створену як перехоплювач.

Іран заявляв про наявність гіперзвукової зброї та стверджував, що випустив гіперзвукову ракету по Ізраїлю під час їхньої короткої, але жорстокої 12-денної війни в червні.

Ракета справді рухалася з надзвичайно високою швидкістю, але вважають, що вона не була достатньо маневровою в польоті, щоб вважатися дійсно гіперзвуковою.

Тим часом Північна Корея з 2021 року працює над власними версіями та заявляє, що вже має боєздатну зброю.

США та Велика Британія тепер також інвестують у технології гіперзвукових ракет, як і інші держави, зокрема Франція та Японія.

США, схоже, посилюють свій стримувальний потенціал і вже представили свою гіперзвукову зброю Dark Eagle.

За даними Міністерства оборони США, Dark Eagle "нагадує про силу й рішучість нашої країни та її армії, оскільки втілює дух і летальність зусиль армії та флоту у сфері гіперзвукової зброї".

Але зараз Китай і Росія значно попереду - і, за словами деяких експертів, це становить потенційну загрозу.

Гіпершвидкі та гіперхаотичні

Гіперзвуковим вважається те, що рухається зі швидкістю понад 5 Махів. (Це у п'ять разів швидше за швидкість звуку, тобто 6 200 км/год). Це ставить їх на зовсім інший рівень у порівнянні з надзвуковими об'єктами, що рухаються швидше за звук (1 235 км/год).

І саме швидкість є однією з причин, чому гіперзвукові ракети вважаються такою загрозою.

Найшвидшою на сьогодні є російська ракета "Авангард", яка, як стверджують, здатна досягати швидкості 27 Махів (приблизно 33 300 км/год), хоча частіше наводять цифру близько 12 Махів (приблизно 14 800 км/год).

З точки зору суто руйнівної сили, однак, гіперзвукові ракети не надто відрізняються від надзвукових чи дозвукових крилатих ракет, каже Фрір.

"Справжня різниця в тому, наскільки складно їх виявити, відстежити й перехопити", - пояснює він.

Фактично існує два основні типи гіперзвукових ракет: ракети типу "boost-glide" (прискорення й ковзання) покладаються на ракетний двигун (як, наприклад, DF-17 у Китаї), який виводить їх до або трохи вище атмосфери Землі, після чого вони стрімко падають униз з неймовірною швидкістю.

На відміну від більш звичних балістичних ракет, які рухаються за доволі передбачуваною траєкторією - по параболі, - гіперзвукові можуть рухатися хаотично, маневруючи на фінальній ділянці польоту до своєї цілі.

Існують також гіперзвукові крилаті ракети, які рухаються низько над поверхнею, намагаючись залишатися поза зоною дії радарів, щоб уникнути виявлення.

Вони запускаються й розганяються за допомогою ракетного прискорювача, а досягнувши гіперзвукової швидкості, вмикають систему, відому як "scramjet-двигун", яка захоплює повітря під час польоту й використовує його для подальшого прискорення ракети до цілі.

Це "зброя подвійного призначення", тобто її бойова частина може бути як ядерною, так і звичайною з великою вибуховою потужністю. Але справа не лише у швидкості.

Щоб ракету вважали справді "гіперзвуковою" у військовому сенсі, вона повинна бути маневровою під час польоту. Іншими словами, вона може раптово й непередбачувано змінювати курс, навіть коли вона мчить до цілі з величезною швидкістю.

Це робить її надзвичайно складною для перехоплення. Більшість наземних радарів не є надійними для виявлення гіперзвукових ракет до пізнього етапу їхнього польоту.

"Завдяки польоту нижче від радіуса дії радарів, вони можуть уникнути раннього виявлення й з'являються на сенсорах лише на фінальній фазі польоту, що зменшує можливості для перехоплення", - пояснює Патриція Базильчик, наукова співробітниця проєкту "Протиракетна оборона" Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні.

Вона вважає, що відповіддю на це є посилення космічних сенсорів Заходу, які зможуть подолати обмеження наземних радарів.

У реальному воєнному сценарії перед державою, що стала мішенню, постає ще й моторошне питання: чи це ядерна атака, чи звичайна?

"Гіперзвукові ракети не стільки змінили саму природу війни, скільки скоротили часові рамки, в яких можна діяти", - каже Том Шарп, колишній командор Королівського флоту та спеціаліст із протиповітряної оборони.

"Основи - необхідність відстежувати ворога, відкривати вогонь по ньому, а потім коригувати політ ракети на фінальній ділянці, щоб уразити рухому ціль (що є головною перевагою кораблів), - не відрізняються від попередніх ракет, чи то балістичних, надзвукових чи дозвукових", - пояснює він.

"Так само й необхідність відстежувати, глушити або знищувати вхідну гіперзвукову ракету залишилася тією ж - тільки часу стало менше", - додає Шарп.

Є ознаки, що ця технологія серйозно непокоїть Вашингтон. У лютому цього року Служба досліджень Конгресу США оприлюднила звіт, у якому попереджають: "Представники оборонного відомства США заявили, що як наземні, так і наявні космічні системи сенсорів є недостатніми для виявлення й відстеження гіперзвукової зброї".

Втім, деякі експерти вважають, що навколо гіперзвукової теми занадто багато ажіотажу.

Чи виправданий ажіотаж

Доктор Сідхарт Каушал із оборонного аналітичного центру Королівського інституту об'єднаних служб (RUSI) належить до тих, хто вважає, що це не обов'язково революційна зброя.

"Швидкість і маневровість роблять їх привабливими для ураження цілей високої цінності, а кінетична енергія під час удару також робить їх корисним засобом знищення укріплених або підземних об'єктів, які раніше було важко зруйнувати більшістю звичайних боєприпасів", - каже він.

Але попри те, що вони рухаються в п'ять разів швидше за звук або більше, проти них існують заходи оборони - і деякі з них ефективні, стверджує Шарп.

Перший полягає у тому, щоб ускладнити відстеження й виявлення цілі.

"Кораблі можуть багато чого зробити, щоб приховати своє місцеперебування", - додає він.

"Зерниста супутникова фотографія з комерційних супутників, якщо вона застаріла всього на кілька хвилин, уже не придатна для наведення, - пояснює Шарп. - Отримати супутникові дані для наведення, які були б достатньо актуальними й точними, щоб їх можна було використати для атаки, - і складно, і дорого".

Водночас він зазначає, що штучний інтелект та інші нові технології з часом, ймовірно, змінять цю ситуацію.

Побоювання щодо загрози з боку Росії

Залишається фактом, що Росія та Китай вирвалися уперед у розробці цієї зброї.

"Я вважаю китайські програми з гіперзвукової зброї... вражаючими й тривожними", - каже Фрір.

Але додає: "Що стосується росіян, то нам, мабуть, варто ставитися значно обережніше до їхніх заяв".

У листопаді 2024 року Росія запустила експериментальну балістичну ракету середньої дальності по промисловому об'єкту в Дніпрі, використавши Україну як полігон для випробувань у бойових умовах.

За словами України, ракета, якій дали назву "Орешник", рухалася з гіперзвуковою швидкістю 11 Махів (приблизно 13 600 км/год).

Президент Володимир Путін заявив, що швидкість цієї зброї становила 10 Махів.

За повідомленнями, її бойова частина під час фінального зниження розділилася на кілька інертних боєприпасів, які незалежно наводилися на окремі цілі, - метод, що бере початок ще з часів холодної війни.

Очевидець приземлення розповів ВВС, що звук не був особливо гучним, але відбулося кілька ударів: шість бойових частин впали на окремі цілі, але оскільки вони були інертними, шкода не перевищила ту, яку зазвичай завдають нічні обстріли українських міст Росією.

Приховану загрозу країнам НАТО в Європі становлять насамперед російські ракети, частина з яких розташована на Балтійському узбережжі, в російському ексклаві Калінінград. Що, якби Путін наказав завдати удар по Києву "Орешником", але цього разу з повним зарядом вибухівки?

Російський лідер заявив, що ця зброя йде у серійне виробництво і що Росія має можливість, як він сказав, перетворювати цілі "на пил".

У Росії є й інші ракети, які літають із гіперзвуковою швидкістю.

Путін особливо вихваляв свої ракети "Кинджал", стверджуючи, що вони настільки швидкі, що їх неможливо перехопити. Відтоді він запустив чимало таких по Україні - але з'ясувалося, що "Кинджал" може й не бути дійсно гіперзвуковим, і багато з них перехопили.

Захід найбільше непокоїть російський надшвидкий і високоманевровий "Авангард". На церемонії його презентації у 2018 році - разом із п'ятьма іншими так званими "суперзброями" - Путін заявив, що його неможливо зупинити.

Доктор Сідхарт Каушал вважає, що його головна задача може полягати у "подоланні систем протиракетної оборони США".

"Державні програми озброєнь Росії також свідчать, що її виробничі можливості для системи на кшталт 'Авангарду' обмежені", - зазначає він.

Тим часом, мірою того як суперництво за стратегічну перевагу в Західній частині Тихого океану загострюється між США та Китаєм, розширення китайського арсеналу балістичних ракет становить серйозну потенційну загрозу для американської військово-морської присутності у Південно-Китайському морі та за його межами.

Китай має найпотужніший у світі арсенал гіперзвукової зброї. Наприкінці 2024 року він представив свій новітній гіперзвуковий планер GDF-600. Із бойовим навантаженням 1 200 кг він може нести суббоєприпаси та розвивати швидкість 7 Махів (приблизно 8 600 км/год).

Британія має наздоганяти

Велика Британія відстає в цих перегонах, попри те що вона є однією з п'яти ядерних держав - постійних членів Ради Безпеки ООН. Але, хоч і запізно, вона намагається наздогнати інших, принаймні долучитися до перегонів.

У квітні Міністерство оборони Британії та Лабораторія оборонної науки і технологій оголосили, що британські науковці досягли "знакового моменту" після успішного завершення масштабної програми випробувань.

Британський тест двигуна став результатом тристоронньої співпраці між урядом Великої Британії, промисловістю та урядом США. Упродовж шести тижнів провели загалом 233 "успішних статичних випробування" на дослідницькому центрі NASA Langley у Вірджинії, США.

Міністр оборони Великої Британії Джон Гілі назвав це "переламним моментом".

Але минуть роки, перш ніж ця зброя буде готова.

Окрім власне створення гіперзвукових ракет, Захід має зосередитися і на створенні потужного захисту від них, наголошує Фрір.

"Коли мова йде про ракетну війну, все зводиться до двох сторін однієї медалі. Потрібно мати можливість обмежити шкоду і водночас знищувати пускові платформи противника", - каже він.

"Якщо у вас є обидві ці можливості - і ви здатні певною мірою себе захистити, і водночас завдати удару у відповідь - то супротивник набагато менше схильний наважитися на початок конфлікту", - додає експерт.

Втім, Том Шарп закликає не перебільшувати масштаби нинішньої загрози.

"Ключовий момент із гіперзвуковою зброєю у тому, що обидві сторони цього рівняння є однаково складними - і жодна ще не доведена до досконалості", - вважає він.