Ядерна угода між США та Іраном. Як це може бути і чи вплине на світ

Дональд Трамп оголосив, що його країна проведе "прямі переговори" з Іраном щодо його ядерної програми.

Він попередив про ймовірність військових дій, якщо дипломатичні зусилля не матимуть успіху, проте діалог знаменує зміну позиції. Особливо для президента, який вийшов із попередньої ядерної угоди з Іраном – Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA) 2015 року.

Попри багаторічне зростання економічного та стратегічного тиску, верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї довго опирався прямим переговорам зі Сполученими Штатами.

Його відмова повʼязана не лише з дипломатією, але й зі збереженням ідеологічних і політичних основ Ісламської Республіки.

Відкрита взаємодія зі США, історичним супротивником режиму, може підірвати десятиліття антиамериканської риторики та авторитет Хаменеї серед прихильників жорсткої лінії.

Міністр закордонних справ Ірану сказав, що переговори в Омані будуть "непрямими" і додав, що вірить, що Іран зможе досягти угоди зі Сполученими Штатами, якщо Вашингтон проявить добру волю.

Докторка Аніс Бассірі Табрізі, старша аналітикиня консалтингової компанії Control Risks, каже BBC, що, на її думку, обидві сторони хочуть угоди.

"Перша зустріч навряд чи призведе до негайної угоди, - каже вона, - але залежно від того, як вона піде, вона може закласти підвалини для неї".

Чи справді Іран хоче укласти угоду - чи це лише черговий розділ у довгій і небезпечній грі?

Іранський режим під тиском

Тиск на Іран зростає. Його економіка переживає кризу, інфляція перевищує 32%, безробіття збільшується, а національна валюта впала до історичного мінімуму.

Зростає суспільне розчарування, особливо серед молоді та середнього класу. Протести останніми роками відображають настрої суспільства, незадоволеного як економічними труднощами, так і політичними репресіями.

Водночас послабився регіональний вплив Ірану. Його ключові проксі-сили, такі як Хезболла, ХАМАС і хусити, зазнали невдач.

Падіння режиму Башара Асада в Сирії послабило вплив Ірану в регіоні, перервавши життєво важливий зв'язок із Хезболлою. Ізраїль завдає все більш сміливих і руйнівних ударів по іранській території та по пов'язаних з Іраном бойовиках. Здатність Ісламської Республіки демонструвати владу вже не та, якою вона була раніше.

Це поєднання внутрішніх проблем та регіональної вразливості збільшило ціну ізоляції.

Тепер Тегеран може бачити стратегічну цінність у поновленні співпраці зі США - хоча б для того, щоб пом'якшити санкції та отримати трохи передишки.

США - Іран: історична недовіра

Проте будь-які дипломатичні зусилля стикаються з глибокою прихованою недовірою.

Іранські чиновники пам'ятають долю угоди про JCPOA. Іран дотримувався угоди, підписаної за президента Обами, лише для того, щоб адміністрація Трампа розірвала її в 2018 році.

Результатом стало відновлення санкцій і зруйнована іранська економіка. Для Хаменеї це підтвердило переконання, що США є ненадійним партнером у переговорах.

Цей скептицизм підкріплюється історичними образами. Від підтриманого ЦРУ державного перевороту 1953 року проти прем'єр-міністра Мохаммада Мосаддика до підтримки США Саддама Хусейна під час ірансько-іракської війни та нещодавнього вбивства генерала Касема Сулеймані під час удару безпілотника США, іранське керівництво бачить приклад зради та ворожості. Ці події не забувають у Тегерані - і вони впливають на кожне рішення.

Ще більше ускладнюють ситуацію неоднозначні сигнали Вашингтона.

З одного боку, радник з питань нацбезпеки Майкл Волтц і держсекретар Марко Рубіо наполягали на демонтажі ядерної програми Ірану, включно зі збагаченням урану та ракетним потенціалом.

Це так звана "модель Лівії", що має на увазі угоду 2003 року, згідно з якою тодішній військовий правитель північноафриканської країни полковник Муаммар Каддафі погодився відмовитися від зброї масового знищення.

З іншого боку, посол США на Близькому Сході Стів Віткофф говорив про вирішення суперечки дипломатичним шляхом, закликаючи до програми перевірки та більш зваженого підходу.

Докторка Бассірі каже, що багато чого залежатиме від того, що запропонують Ірану з точки зору гарантій.

"Я думаю, що іранці не погодяться на демонтаж іранської програми", - вважає вона.

"Я вважаю цілком очевидним, що і Сполучені Штати, і, звичайно, Іран хотіли б уникнути війни, - каже Джон Міршаймер, політолог з Чиказького університету. - Чи це можливо, дуже важко сказати, оскільки ми не знаємо, що відбувається за зачиненими дверима".

Важелі впливу та побоювання Ірану

Для Ірану угода на зразок Лівії - повна денуклеаризація - не є прийнятною. Полковника Муаммара Каддафі, який відмовився від своїх ядерних амбіцій, скинули і вбили під час підтримуваного Заходом повстання в 2011 році. Верховний лідер Ірану вважає це застереженням, а не прикладом успіху.

Ядерна програма Ірану залишається його найпотужнішим козирем. З огляду на те, що його регіональні проксі-сили ослаблені, а економіка балансує на межі, єдиним, що залишиться, може бути, є ядерний вплив. Відмова від нього без залізних гарантій може наразити режим як на зовнішню агресію, так і на внутрішні заворушення.

Професор Міршаймер вважає, що існує достатня ймовірність того, що Сполучені Штати та Ізраїль атакуватимуть Іран, якщо від нього вимагатимуть слідувати "моделі Лівії", а він не погодиться.

"Якщо Іран не прийме ці вимоги, мені здається, що президент Трамп розігрів себе до такої міри, що йому доведеться завдати удару по Ірану", - каже він.

Крім того, прямі переговори зі США можуть спровокувати політичні потрясіння серед правлячої еліти Ірану.

Це ризикує посилити владу поміркованих, послабити Революційну гвардію та поставити під сумнів основоположний антизахідний наратив режиму. Якщо дипломатія досягне успіху та економічні умови покращаться, існує ймовірність того, що реформаторський імпульс може зрости, загрожуючи прихильникам жорсткої лінії.

Попереду ризикований шлях

Тепер обидві сторони стоять перед важким вибором.

США мають вирішити, чи прагнуть вони вузької угоди в стилі JCPOA, зосередженої на ядерних обмеженнях та інспекціях, чи ширшої угоди, яка вимагає від Ірану демонтувати більшу частину його стратегічної інфраструктури. Іран, своєю чергою, має зважити ідеологічну ціну співпраці та матеріальні наслідки продовження ізоляції.

Дехто у Вашингтоні, схоже, позиціонує дипломатію як тест - який Іран майже напевно провалить - щоб виправдати можливі військові дії. Інші щиро сподіваються на результат переговорів, який зменшить напруженість і стабілізує регіон.

Ставки, безсумнівно, високі. Прорив може означати початок нової ери у відносинах США та Ірану. Невдача може створити основу для подальшої нестабільності в і без того нестабільному регіоні.

Очевидним є те, що наступний етап цього протистояння може стати ключовим. На Іран тиск зростає як зсередини, так і ззовні. Можливо, Хаменеї все ще тримає свою позицію, але сили, які підштовхують його до співпраці - економічне виживання, соціальні заворушення та стратегічна необхідність - стає дедалі важче ігнорувати.

Незалежно від того, чи завершаться переговори зрештою успіхом чи провалом, їхній результат визначатиме не лише ядерну траєкторію Ірану, але й майбутнє близькосхідної безпеки на довгі роки.