Чому в нас є улюблені кольори і чому ваш - з великою ймовірністю буде блакитний

З дитинства нам пропонують обрати улюблений колір, але дивним чином, коли ми дорослішаємо, наші переваги часто змінюються. Часто на це впливають речі, які ми не контролюємо.

У 1993 році виробник олівців Crayola провів ненаукове, але цікаве опитування. Компанія попросила дітей у США назвати їхній улюблений колір олівців. Більшість вибрали досить стандартний блакитний, а ще три його відтінки увійшли у топ-10.

Через сім років фірма повторила свій експеримент. Знову блакитний посів перше місце, тоді як шість інших відтінків з’явилися у першій десятці, серед них і колір з гарною назвою - колір морської хвилі. До нього приєдналися фіолетовий, зелений і рожевий.

Домінування блакитного кольору не дивує Лорен Лабрек, доцентку Університету Род-Айленду, яка вивчає вплив кольору у маркетингу.

Вона часто просить своїх студентів назвати улюблений колір. Після того, як вони відповіли, вона клацає на свою презентацію.

"У мене вже є готовий слайд із написом "80% із вас назвали блакитний", - каже Лабрек. І, як правило, не помиляється.

"Тому що коли ми стаємо дорослими, нам усім подобається блакитний. Здається, це міжкультурне явище – люди просто люблять цей колір". (Цікаво, що Японія є однією з небагатьох країн, де до трьох найпопулярніших кольорів відносять білий).

Улюблений колір зʼявляється у нас у дитинстві. Спитайте будь-яку дитину, і вона не замислюючись відповість.

Як показують дослідження, немовлятам подобаються різноманітні кольори, але перевагу вони віддають світлішим відтінкам.

Але що більше часу діти проводять у світі, то більше вони починають розвивати прихильність до певних кольорів, з якими вони стикаються та які асоціацій вони викликають.

Яскраві кольори, як-от помаранчевий, жовтий, фіолетовий або рожевий, частіше повʼязують з позитивними емоціями, ніж із чимось неприємним.

Одне дослідження за участю 330 дітей від 4 до 11 років виявило, що вони використовували свої улюблені кольори, коли малювали "гарного" персонажа, і зазвичай обирали чорний, коли зображували "поганого".

Соціальний тиск, як-от рожевий - для дівчат, також сильно впливає на вибір кольору, коли діти стають старшими.

Зазвичай вважають, що коли діти вступають у підлітковий вік, їхній вибір кольорів набуває темніших і похмуріших відтінків, але академічних досліджень, які б це підтвердили, не так багато.

Наприклад, дослідники виявили, що британських дівчат-підлітків приваблюють фіолетові та червоні кольори, тоді як хлопчики віддають перевагу зеленим і жовто-зеленим.

Одне дослідження зʼясувало, що британські хлопчики-підлітки частіше обирали для спальні білий, тоді як улюбленими кольорами називали червоний і синій.

Здається, що кольорові палітри зближуються, коли люди дорослішають.

Цікаво, що дорослі не лише надають перевагу схожим кольорам, але й не люблять теж однакові відтінки. Найменш популярний зазвичай - темно-жовто-коричневий.

Але чому у нас зʼявляються улюблені кольори? І що впливає на їхній вибір?

Якщо коротко - у нас є улюблені кольори, тому що у нас є улюблені речі.

Принаймні це суть теорії екологічної валентності, ідеї, висунутої психологом із Університету Вісконсін-Медісон Карен Шлосс та її колегами.

Її експерименти показали, що кольори – навіть бежевий – далеко не нейтральні. Люди надають їм значення зі свого суб’єктивного досвіду і створюють важливі особисті причини, щоб вважати якийсь відтінок огидним або привабливим.

З появою нових асоціацій – через повсякденний вплив навколишнього світу - наші кольорові уподобання можуть змінитися.

Дослідження Шлосс також може пояснити і популярність блакитного кольору у дорослих.

Вона триває без змін з часів перших досліджень кольору ще у 1800-х роках.

Більшість нашого досвіду з цим кольором, вочевидь, є позитивною, як-от ідилічний океан чи чисте небо.

У тому ж ключі дослідження Шлосс дає підказку, чому брудно-коричневий викликає негативні емоції, асоціюючись з біологічними відходами чи зіпсованими продуктами.

Дослідники також намагались зʼясувати, чи є сталий звʼязок між улюбленими кольорами і характером людини.

Шлосс та її команда попросили учасників експерименту щотижня протягом року відстежувати кольори, які їм подобаються та не подобаються.

Здавалося, що на вибір респондентів безпосередньо впливала природа, а симпатії чи антипатії зростали й падали синхронно зі зміною її палітри.

Найбільший підйом припав на осінь, коли теплі кольори – темно-червоний і помаранчевий – були насамперед популярні.

Місце, де ми проводимо багато часу, здається, також має значення.

В іншому дослідженні Шлосс порівняла улюблені кольори студентів Каліфорнійського університету в Берклі та Стенфорді. Зʼясувалося, що на їхній вибір впливали символічні кольори коледжів. А ще - чим більше студент казав, що підтримує та приймає цінності своєї альма матер, то більше він був прихильним до її кольорів.

Легко припустити, що для того, щоб певний колір почав асоціюватися з досвідом, потрібно багато часу. Але психолог-експериментатор Доміцеле Йонаускайте каже, що це не так.

Вона вивчає когнітивні та афективні конотації кольору в Університеті Лозанни у Швейцарії. Вчена дослідила, що набуті із суспільства переваги до рожевого у дівчат і блакитного у хлопців кольорів зʼявляються у дітей у дуже ранньому віці.

Любов до рожевого у дівчаток набуває піку у молодшому шкільному віці – у п’ять-шість років, і зникає, коли вони стають підлітками.

"Хлопчики також уникають рожевого з раннього дитинства. Вони можуть думати: "Мені подобається будь-який колір - тільки не рожевий".

"Для хлопчика любити рожевий - це справжнє бунтарство", - каже Йонаускайте. Та й серед дорослих чоловіків важко знайти такого, що скаже, рожевий - мій улюблений, додає вона.

Деякі дослідники в минулому припускали, що гендерний вибір кольорів має еволюційне пояснення. Начебто жінки у первісних суспільствах займалися переважно збиранням, а тому вони надають перевагу кольорам, повʼязаним з ягодами.

Це цілковита нісенітниця, каже Йонаускайте. Цю теорію розвінчують дослідження, проведені у неглобалізованих культурах, наприклад, у селах перуанської Амазонки та суспільствах, що мешкають у північних районах Республіки Конго.

Жодна дівчинка у цих групах не надала перевагу рожевому.

"Щоб зʼявились така любов чи навпаки неприязнь до кольору, повинен бути код соціальної ідентичності", - каже дослідниця. Насправді рожевий вважали традиційно чоловічим кольором до 1920-х років, а з дівчатами він почав асоціюватися лише в середині XX століття.

Навіть найменші діти можуть сприймати та класифікувати кольори, вважає Еліс Скелтон з Університету Сассексу у Великій Британії.

Вона вивчає, як вибір кольору у ранньому дитинстві перетворюються на естетичні вподобання у подальшому житті.

"Це велика помилка вважати, що новонароджені діти не розрізняють кольори", - каже вона. Але додає, що розвиток ока відбувається нерівномірно.

Рецептори, які сприймають зелені та червоні відтінки, є більш зрілими при народженні, ніж ті, які обробляють сині та жовті кольори. Тому немовлята найкраще бачать інтенсивні червоні відтінки.

Ідея екологічної валентності актуальна навіть для наймолодших.

"Діти звертатимуть увагу на колір лише тоді, коли він виконує певну функцію. Вони не помітять колір, якщо не мали якогось досвіду, повʼязаного із ним", - каже Скелтон.

Уявіть, що є дві пляшки. Одна зелена - зі смачною рідиною, а друга рожева - із чимось кислим.

Діти запам’ятають ці кольори, тому що їхнє розпізнавання має важливий когнітивний бонус. "Це як стиглий банан – колір є корисною підказкою для певних властивостей предмета", - додає дослідниця.

Цей стиглий банан, однак, може бути жовтувато-коричневого відтінку, того самого, який відштовхує дорослих у багатьох тестах.

Скелтон заспокоює усіх, чиї кольорові переваги не відповідають мейнстримному блакитному. Якщо вас приваблюють непопулярні відтінки, це може бути повʼязано із приємними спогадами дитинства.

Але є і ще одне пояснення. Більшість людей приваблює візуальна гармонія, задоволення та легкі відчуття, які часто викликає приємний блакитний.

"Можливо, хтось навпаки шукає гострих відчуттів, так само як люди бувають жайворонками та совами", - каже дослідниця.

"Згадайте художників, які кидають виклик своїй візуальній системі чи естетичним уподобанням".

Такі особистості, безперечно, не потягнуться за блакитним олівцем.