Леніну - квіти, Путіну - червону доріжку: як В'єтнам приймає Путіна

Лідери Росії та В’єтнаму заявили, що хочуть покращувати і без того гарні відносини. Але це не заважає Ханою розвивати гарні відносини і з Заходом.

Під час візиту Володимира Путіна до Ханою президент В’єтнаму То Лам привітав його із черговим переобранням на посаду:

"Вітаємо нашого товариша із отриманням величезної підтримки на останніх президентських виборах, що свідчить про впевненість російського народу", - заявив в’єтнамський лідер, вітаючи російського на червоній доріжці.

А у відповідь отримав запевнення, що зміцнення партнерства з цією східно-азійською країною є серед пріоритетів Росії.

Попри те, що В’єтнам нині намагається налагодити відносини з Європою та США, історичні зв’язки з Росією там теж цінують.

У серці адміністративного кварталу Ханою височіє статуя Леніна в героїчній позі. Кожного року на день народження вождя російської революції в’єтнамські ветерани покладають квіти та схиляють голови перед пам’ятником, подарунком від Радянського Союзу.

Міцні зв’язки з СРСР вимірювалися десятиліттями, і розпочалися у 1950-х, коли радянська держава надала життєво важливу воєнну, економічну та дипломатичну допомогу молодій комуністичній державі, що утворилася у північному В’єтнамі. Там відносини з Росією описують як "сповнені відданості та вдячності".

Бамбукова дипломатія

Після того, як у 1978 В’єтнам вторгся у Камбоджу, щоб повалити режим червоних кхмерів, і Захід, і Китай запровадили санкції проти Ханоя. Під час цієї ізоляції від зовнішнього світу В’єтнам дуже залежав від радянської допомоги.

Багато в’єтнамців старшого віку, включно із генсеком комуністичної партії Нгуєном Фу Тронгом, навчалися в СРСР та знають російську.

В’єтнам і надалі використовує багато російської військової техніки, а також покладається на Росію при розробці нафти у Південно-китайському морі.

Але нині в’єтнамська економіка змінюється завдяки інтеграції у глобальні ринки. Як торговельний партнер Росія – з великим відривом – поступається Китаю, Азії, США та Європі.

Російське вторгнення в Україну стало для Ханоя дипломатичним викликом, із яким, утім, йому поки що вдавалося впоратися. Там вирішили утримуватися під час голосувань за резолюції на кшталт засудження російської агресії в ООН, і водночас підтримувати добрі відносини з Києвом, навіть надсилаючи певну допомогу. Власне, за радянських часів тисячі в’єтнамців навчалися та жили в Україні також.

Все це відповідає давнім принципам в’єтнамської зовнішньої політики: дружити з усіма, але уникати будь-яких формальних альянсів. Комуністичні лідери країни нині називають це "бамбуковою дипломатією", - коли дмуть вітри протиборства великих країн, можна схилятися в той чи інший бік, але не приставати до жодної зі сторін.

Саме тому В’єтнам із такою готовністю покращив свої відносини зі США, країни, проти якої батьки-засновники країни вели довгу і руйнівну війну. Тепер США - це платоспроможний ринок для в’єтнамського експорту, а також баланс тісних відносин із великим сусідом – Китаєм.

У США висловлювали невдоволення запланованим візитом Путіна до В’єтнаму, - там вважають, що це підриває зусилля Заходу з міжнародної ізоляції російського лідера.

Крім особливих історичних зав’язків з Росією, ставлення в’єтнамців до війни в Україні є не таким однозначним, як у європейців. Є певне захоплення Путіним як сильним лідером, який протистоїть Заходу. Але є й скептицизм щодо того, як США та ЄС захищають міжнародне право, що підживлюється коментарями у соцмережах.

Як довго протримається в’єтнамська дружба з Путіним, сказати важко. Країна вже шукає альтернатив російській зброї, але щоб повністю подолати нинішню залежність від Росії знадобиться багато років.

Серія нещодавніх відставок в комуністичній партії свідчить про серйозну внутрішню конкуренцію за нове покоління політичного лідерства в країні. І, потенційно, за курс, яким піде країна.

Втім, суперечок щодо принципу бути друзями з усіма, і ні з ким не ворогувати, немає.