"День, коли я побачив, як дихають стіни". Зворотний бік лікування психоделіками

Вчені ще з 60-х років минулого століття пропонували використовувати психоделіки для медичних досліджень. Зараз наукова спільнота вже практично не сумнівається: галюциногени допомагають впоратись з психічними розладами і, можливо, залежностями.

Деякі з психоделіків, як-от псилоцибін та екстазі, вже запропонували легалізувати для лікування депресії та ПТСР.

Журналіст ВВС Ед Придо через власний досвід спробував проаналізувати "ренесанс психоделіків" та наслідки такої терапії, які досі погано вивчені.

______________________________________________________________________

Я подивився на під’їзну доріжку й помітив, що бруківка рухається. Напередодні ввечері я вживав 1-P LSD - аналог ЛСД, потім всю ніч не спав, тож спочатку не здивувався.

Це було вісім років тому, і це був мій четвертий трип під 1-P LSD, який до 2016 року можна було легально купити через інтернет по всій Британії.

Тоді я вирішив, що психоделічного простору "трохи забагато" і "зав'язав". Потім усе увійшло в звичайний ритм, аж поки я не помітив дивні речі.

За кілька тижнів після трипу – абсолютно тверезий – я побачив, як шафи у моїй спальні "дихають" і змінюють форму. Килими й стільці вкрилися дрібними сіруватими частинками. Навколо голів друзів з'явилися фіолетові й зелені аури, а їхні обличчя мій зір сприймав як камера з високою роздільною здатністю.

Клавіші мого фортепіано мали веселкові смуги. Перед очима пливли щільні блакитні плями, а навколо світильників утворилися яскраві ореоли.

Провівши вечір, спостерігаючи за тим, як у моїй кімнаті "дихають" шпалери, я вирішив пошукати причину свого стану в інтернеті.

Досить швидко я зрозумів, що відбувається: психіатри називають це стійким галюциногенним розладом сприйняття (Hallucinogen persisting perception disorder (HPPD). Це непсихотичний розлад, при якому людина відчуває тривалі або постійні зорові галюцинації чи спотворення сприйняття після попереднього вживання наркотиків, включно з психоделіками.

Щоб краще зрозуміти свій стан, я вирішив глибше вивчити HPPD. Поговорив з людьми, які розповіли про ті самі симптоми, розпитав психіатрів і науковців, що досліджують причини HPPD, а також провів невелике власне опитування, щоб вивчити емоційні наслідки вживання психоделіків.

Але мій власний досвід — не єдина причина, яка спонукала мене дослідити HPPD. Оскільки лікування психоделічними препаратами стрімко наближається до схвалення, цілком можливо, що цей стан стане звичайним явищем. В останні роки психоделіки привертають увагу в усьому світі через їхні можливі позитивні терапевтичні ефекти.

Приміром, штат Орегон першим у США видав ліцензії на вирощування галюциногенних грибів. Там же з'явилися перші лабораторії для тестування цих речовин на ефективність та безпеку.

На цьому тлі в США зросла кількість молоді, що вживає психоделіки. За оцінками, близько 9% американців віком від 19 до 30 років спробували їх за останній рік, у порівнянні з 3% у 2011-му.

Отже, що саме відомо про HPPD?

Наразі дослідники точно не знають, наскільки поширеним є феномен HPPD, оскільки психіатри враховують лише тих пацієнтів, які до них звертаються.

У 2011 році медики провели онлайн-анкетування серед 2500 споживачів психоделіків та інших наркотичних препаратів. Близько чверті з них повідомили про щонайменше одну постійну зорову галюцинацію, а 4% – про те, що їм потрібна медична допомога.

Вчені також не знають, як HPPD працює в мозку. Є припущення, що психоделіки викликають "роз’єднання" зорових фільтрів: мозок втрачає здатність відсіювати зоровий шум. При цьому МРТ не фіксує жодних відхилень у людей, що повідомляли про HPPD.

Деякі припускають, що HPPD може виникати через те, що психоделіки роблять мозок більш нейропластичним, і після подорожі в зміненому стані він "переналаштовується". Однак HPPD вважають проблемою психічного здоров'я і не зводять до суто нейрохімічних процесів у мозку: необхідно аналізувати кожен окремий випадок, оточення й стосунки хворого.

Ми також не знаємо точно, як довго у людей тривають симптоми HPPD. У деяких наслідки можуть бути кілька тижнів або місяців. Інші живуть з ними кілька років чи навіть десятиліть. За попередньою оцінкою, 50% пацієнтів можуть одужати протягом п’яти років.

Я також дізнався, що психоделіки не завжди допомагають, а лише викликають звикання й мають побічні ефекти. Це мене дуже налякало, я зробив скриншот статті у Вікіпедії про HPPD й надіслав другові, з яким ми разом вживали препарат. "Що я наробив?" – думав тоді я.

На щастя, за кілька років інтенсивність моїх симптомів помітно зменшилась. Але слабкі галюцинації є досі, хоча минуло вже майже десять років.

Я спробував 1P-LSD під час перших сплесків "психоделічного ренесансу", коли відродився інтерес до лікування психічних розладів за допомогою психоделіків.

Відтоді заклики до їх легалізації лише посилилися. Цього року з'явилися додаткові широко розрекламовані докази, що за допомогою, приміром, МДМА (метамфетамін, широко відомий під сленговою назвою "екстазі") можна успішно лікувати важкі випадки посттравматичного стресового розладу. ЗМІ рясніли недвозначними заголовками на кшталт "Звільнити депресивний мозок" та "Стерти травму". Писали також про дослідницькі опитування, створюючи враження про відсутність зв'язку "між психоделіками та психозом" чи "проблемами психічного здоров'я" загалом.

Водночас попередні дані свідчать про те, що підлітки, які вживають психоделіки, частіше повідомляють про депресію та суїцидальні думки. Нещодавнє дослідження (співавтором якого був я), проведене Challenging Experiences Project, незалежною дослідницькою групою під керівництвом філософа Жюля Еванса, підтвердило, як психоделічні трипи можуть травмувати й пригнічувати навіть абсолютно здорових людей.

Що ж до HPPD, то деяким людям цей досвід навіть подобається – але психіатри, з якими я розмовляв, кажуть, що він може спричинити стрес та погіршити якість життя.

Томіслав Маїч, психіатр університетської клініки Шаріте в Берліні, який є керівником дослідницької групи з психоделічних речовин у своїй лікарні, каже, що регулярно бачить пацієнтів з HPPD. "Цікаво, що навіть ті, що активно вивчають й займаються психоделічною терапією, майже не знають про HPPD, - розповів мені Маїч. - Це те, про що люди воліють не знати".

За словами Маїча, "HPPD є найбільш специфічним з розладів, пов'язаних з психоделічними речовинами", але це - проблема, поширеність і причини якої ми ще не розуміємо: тривалі дисоціативні реакції, відчуття нереальності, тривога та, можливо, посттравматичний стресовий розлад від ефектів психоделічного трипу.

"Флешбеки"

Хоча HPPD - відносно новий діагноз, зв'язок між психоделіками й тривалими змінами сприйняття має досить довгу історію.

У 1898 році письменник Гевлок Елліс спробував природний галюциноген мескалін і помітив приємне підвищення чутливості до "світла, тіні й кольору".

У 1930-х роках французький філософ-екзистенціаліст Жан-Поль Сартр також спробував мескалін, після чого йому здавалося, ніби за ним женеться гігантський краб. Ці галюцинації переслідували його кілька років. Пізніше Сартр вставив частину своїх галюцинацій у роман "Нудота", в ті сцени, де головний герой відчуває, що "зливається з навколишнім простором".

У 1950-х роках дослідники першої хвилі ЛСД-терапії помітили деякі зрушення у сприйнятті своїх пацієнтів. Однак ці симптоми не вважали серйозною проблемою – або, можливо, їх було не так багато. Деякі пацієнти, навпаки, вважали тимчасові зміни сприйняття "розслаблювальними й корисними".

Наприкінці 1960-х років громадська думка змінилась, а стигма зросла. Психіатр Марді Горовіц, що мешкав в районі Хейт-Ешбері в Сан-Франциско – епіцентрі руху хіпі та ЛСД-культури на західному узбережжі Америки – вигадав термін "флешбек" (у перекладі з англійської "зворотний кадр"), що позначає раптове короткочасне повернення наркотичного ефекту за кілька днів чи навіть місяців після вживання. Це слово стало дуже популярним в контексті наркотичного ефекту.

Відомо, що дочка відомого американського телеведучого Даяна Лінклеттер наклала на себе руки під час імовірного ЛСД-флешбека.

Минуло багато років, перш ніж медики офіційно діагностували флешбеки. На початку 1970-х років бостонський психіатр Генрі Абрахам одним з перших діагностував HPPD.

"Постійний потік жертв ЛСД, як вони самі себе називали, привернув мою увагу", - згадував Абрахам, описуючи "перцептивні, когнітивні та афективні симптоми". Абрахам задокументував послідовний набір змін у сприйнятті пацієнтів, які зберігаються у звітах і сьогодні. Серед них – візуальна статика, зорові візерунки, світлові й кольорові спалахи.

Клінічні причини

Огляд випробувань психоделічних препаратів 2022 року виявив, що побічні ефекти (зокрема HPPD) іноді неправильно описують в дослідженнях і дані про них, ймовірно, занижені. А деякі учасники випробувань відчули тимчасові "флешбеки", які вони описали як неприємні.

Дженіс (ім'я змінене) брала участь у приватному канадському дослідженні псилоцибіну – активного інгредієнта галюциногенних грибів – для лікування резистентної депресії. Після кожної дози препарату вона помічала разом з антидепресивним ефектом значний сплеск тривоги і нові візуальні ефекти. Після випробування в Дженіс діагностували HPPD.

Однак вчені застерігають, що симптоми HPPD можуть проявлятися різним чином у різних людей. HPPD досі залишається маловивченим розладом – спрогнозувати його виникнення вкрай складно, а методи лікування не затверджені й спираються на результати досліджень надто малого масштабу, щоб робити фундаментальні висновки.

Софія Алькала, яка керує групами підтримки людей із цим захворюванням, радить не поспішати з висновками й не займатись самодіагностикою. За її словами, короткочасні візуальні ефекти, що виникають після вживання галюциногенних препаратів, є відносно нормальними.

Психоделіки, за словами вчених, можуть підвищувати навіювання протягом тривалого часу, тому люди можуть помилково думати, що мають розлади.

Досвід

Коли у мене з'явилися симптоми HPPD, я розповів про це кільком знайомим, але вони не зрозуміли цього і не запропонували підтримку.

Ділитися з родиною було незручно, і оскільки я тоді навчався в коледжі, то відкрито заявити про свою проблему я теж не міг, бо мене відрахували б.

Мені знадобилося п'ять років, щоб "відкритися" перед найближчими людьми. Але є ті, які цього ніколи не роблять.

Поки незрозуміло, чи призведе "відродження психоделіків" до сплеску HPPD. Але зниження стигми і визнання потенціалу цих препаратів може призвести до меншої ізоляції і страху.

Сьогодні, озираючись назад, я хотів би порадити собі молодому бути обережнішим. А тим, хто зараз страждає від HPPD, сказати, що одужання можливе.