Як Оззі Осборн відкусив голову кажану і став рок-принцем темряви

Оззі Осборн, який пішов з життя у 76 років, назавжди залишиться в історії як людина, що "кує метал" - у буквальному та музичному сенсі.

Він був не просто голосом хеві-металу - він став його душею і символом. Оззі сам створив міф про рок-зірку - шалену, похмуру, неприборкану.

З гуртом Black Sabbath він переписав музичні закони: важкі рифи, апокаліптичні тексти, голос, що ніби звучить з пекла, - все це стало основою нового жанру.

Його називали "принцом темряви", і він прийняв цю корону з іронією та викликом.

Шлях до слави був всіяний не лише оваціями, а й падіннями.

Руйнівна залежність призвела до вигнання з Black Sabbath, але це стало початком нової легенди. Оззі повстав з попелу, як чорний фенікс, і почав блискучу сольну кар'єру, довівши всім, що його сила у ньому самому.

А пізніше, вже у дорослому віці, він несподівано став героєм телебачення — реаліті-шоу "Сімейка Осборнів" відкрило світу нового Оззі: хаотичного, смішного, живого - але такого ж справжнього.

Від фабричних димарів Бірмінгема

Джон Майкл Осборн з'явився на світ 3 грудня 1948 року в індустріальному серці Англії, у кіптяві та гулі заводів Бірмінгема.

Батько Джек був слюсарем - скромною людиною. Мати, Ліліан, працювала на заводі, збирала автомобільні деталі. Все було просто і тяжко.

Прізвисько "Оззі" він отримав ще у початковій школі - і воно одразу прижилося.

Навчання було мукою: він мав дислексію, а поведінку - таку, що сьогодні назвали б РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності - Ред). У ті часи таких дітей не розуміли, їх просто вважали проблемними.

У 15 років він покинув школу і підробляв де доведеться. Однією з робіт стала скотобійня, де Оззі не лише звик до крові та запаху смерті, а й почав розвивати своє похмуре почуття гумору - одного разу він підклав бичаче око у чиюсь склянку в пабі - просто заради жарту.

Пробував він себе і в криміналі, але й там йому не щастило: під час однієї з крадіжок на нього впав телевізор.

Іншого разу його спіймали після пограбування магазину одягу, і він провів шість тижнів у в'язниці в Бірмінгемі.

Мелодія, що змінила долю

Порятунком стала музика.

Момент, коли зі старого транзисторного радіоприймача пролунав голос Beatles із піснею She Loves You, назавжди змінив його життя.

"Це було як вибух щастя і надії", - пізніше розповідав Оззі письменнику Браяну Аппліярду.

"Я мріяв: було б чудово, якби Пол Маккартні одружився з моєю сестрою".

Він вмовив батька купити йому мікрофон і підсилювач, і разом з другом Террі "Гізером" Батлером зібрав гурт під назвою Rare Breed.

Він протримався лише два концерти, але став першим кроком до чогось більшого.

Невдовзі разом з гітаристом Тоні Айоммі та барабанником Біллом Вордом вони влилися в блюзову команду Polka Tulk Blues - пізніше перейменовану в Earth.

Хлопці хотіли писати те, що самі називали "страшною музикою".

Репетиції проходили в тісній кімнаті навпроти кінотеатру, де тоді показували фільм жахів 1963 року - Black Sabbath.

Назва стрічки назавжди лягла в основу їхньої групи та майбутнього хіта.

"Я ніколи не вважав, що придумав цю музику, - згадував Оззі. - Коли я слухаю ту пісню Black Sabbath, я запитую себе: як взагалі мені спала на думку така мелодія?"

Полум'я успіху і тіні залежності

Пісня, народжена в дуеті Оззі й Батлера, відкривала їхній дебютний альбом 1970 року.

Попри жорстку критику музичних оглядачів, платівка злетіла у чартах — посівши восьме місце у Британії та 23 у США.

Далі був каскад успіхів: серія альбомів-бестселерів - Paranoid, Master of Reality, Volume 4 - кожен з яких розійшовся тиражем понад мільйон екземплярів.

До 1973 року, коли вийшов Sabbath Bloody Sabbath, навіть найзапекліші критики вже не могли заплющувати очі на успіх гурту. Один з них назвав альбом "шедевром" і помітив, що Black Sabbath здобули нову, несподівану вишуканість і зрілість.

Платівка 1975 року - Sabotage - теж отримала приємні відгуки, але гурт вже почав давати тріщину, а сила натхнення згасати.

Оззі поринав у прірву - алкоголь і наркотики ставали його постійними супутниками, з'їдаючи зсередини. Його ненадійність і безконтрольність стали легендарними, доводячи до відчаю навіть найтерплячіших товаришів по сцені.

Особисте життя теж не витримувало напруги: залежності, зради й постійні гастролі руйнували стосунки з дружиною Тельмою та двома дітьми. Невдовзі їхні шляхи розійшлися.

Соло з Шерон

Оззі завжди приховував свої страхи й невпевненість за маскою блазня гурту. Але згодом його витівки стали серйозною перешкодою для розвитку Sabbath.

Стосунки з Тоні Айоммі ніколи не були легкими. Оззі все більше почувався в тіні гітариста, який, здавалося, взяв кермо влади в свої руки.

1978 року він провів три місяці, працюючи над сольним проектом Blizzard of Ozz, але незабаром повернувся до Sabbath, щоб записати альбом Never Say Die.

Після невдалого турне 1979 року його звільнили з гурту, посилаючись на залежність від наркотиків і алкоголю. На його місце прийшов Ронні Джеймс Діо.

Так почався сольний шлях Оззі.

Він відродив свій проєкт Blizzard of Ozz за підтримки Шерон Арден – дочки менеджера Black Sabbath, Дона Ардена. Пізніше вони одружилися і народили трьох дітей - Емі, Келлі та Джека.

Шерон також намагалася допомогти Оззі здолати алкоголь і наркотики. Були періоди, коли здавалося, що він контролював демонів залежності, але часто знову зривався.

"Якби не Шерон, - пізніше зізнавався він Аппліярду, - я б давно помер".

Людина, яка відкусила голову кажану

Скандали переслідували його все життя, як невблаганний вихор.

Найбільший разючий епізод - ніч в Айові 1982 року, коли він, стоячи на сцені, відкусив голову кажану.

Під час туру Оззі кидав у публіку сирим м'ясом, провокуючи глядачів кидати у відповідь усе поспіль.

Він казав, що думав, ніби кажан - лише іграшка, але цей вчинок назавжди став легендою.

Ще раніше він відкусив голови двом голубам під час зустрічі з керівництвом звукозаписної компанії - і там уже не було виправдань.

Його життя було суцільним калейдоскопом диких і небезпечних витівок: від арешту за те, що він справляв нужду на пам'ятник війни в Техасі, до вигнання з концтабору Дахау за п'яну лайку під час туру Німеччиною.

Від загрози зброєю барабаннику Black Sabbath у стані важкого кислотного тріпу до пробудження посеред 12-смугової автомагістралі, де він ненароком опинився після провалу свідомості.

А ще - у халаті й гумових чоботях, з пістолетом, мечем і каністрою бензину в руках, він влаштував справжню різанину у своєму курнику.

То були не просто трюки. Оззі жив на межі, і нерідко за нею. 1989-го він прокинувся у в'язниці, дізнавшись, що намагався задушити Шерон. Він нічого не пам'ятав. Вона пробачила.

Тим часом його сольний альбом злетів до вершин, ставши платиновим. А за ним пішли Diary of a Madman і Bark at the Moon, які стали символами нової епохи.

80-90-ті - роки нескінченних турів, коли Оззі підкорював сцени по всьому світу.

Особливе місце посів Ozzfest - фестиваль, що об'єднав безліч рок-музикантів і приніс новий комерційний успіх.

Телезірка

А потім була реінкарнація у новому вигляді.

2002-го світ побачив реаліті-шоу "Сімейка Осборнів" - хаос, лайка, побутові абсурди, собаки, діти та Оззі, що блукає по хаті в халаті, мов привид.

Революція телебачення – і неймовірний успіх.

Поки глядачі сміялися, Оззі знову потрапив до лікарні - цього разу після аварії на квадроциклі.

У лікарняній палаті він несподівано став №1 у чартах, записавши дует із дочкою Келлі - нову версію Changes.

Знову у колі Sabbath

Black Sabbath возз'єдналися 2005 року і знову - 2013-го.

Їхній альбом очолив музичні чарти. І знову - тур, овації, живий Оззі, начебто й не було десятиліть.

2018-го він оголосив: "Я зав'язав з алкоголем і наркотиками. Мені 70. У мене онуки. Не хочу вмирати у готелі".

Але здоров'я не відпускало. Спочатку – синдром Паркінсона, потім – хвороба Паркінсона, травми, операції, біль.

І все-таки, лише кілька тижнів тому, він вийшов на сцену - у візку, з обмеженою рухливістю, але з тим самим вогнем в очах.

Прощальний концерт відбувся на Villa Park, стадіоні рідного Бірмінгема. Metallica, Guns N' Roses, Aerosmith - всі були там. У центрі – Оззі. Плескав, кричав, сміявся, дивився на світ, як у 1970-ті.

"Я пишаюся своїм життям. Таку історію не зміг би вигадати жоден письменник".