Викрадення коня Шергара: найзагадковіша крадіжка в історії спорту

Зимової ночі у двері кінного заводу в Ірландії постукали. Старший конюх пішов відчиняти - і події, що розгорнулися далі, згодом назвуть однією з найзагадковіших крадіжок ХХ століття, яку так і не вдалося розкрити.

Тієї ночі, 8 лютого 1983 року, перед ним стояли троє людей у масках.

Вони прийшли по Шергара — найдорожчого коня у світі.

"Шергар був найкращим скакуном планети й належав найбагатшій людині світу. Це був, без перебільшення, найгучніший інцидент в історії спорту, — згадує коментатор кінних перегонів Дерек Томпсон. — Ми були шоковані. Викрасти коня? Нічого подібного раніше не траплялося".

"Світ кінних перегонів звик до допінгових скандалів чи підозр у договірних забігах, але це — зовсім інша історія, — додавав кореспондент BBC Ніколас Вітчелл. — Люди були обурені: озброєна банда викрала одного з найвидатніших героїв спорту".

П'ятирічний чемпіон, власність принца-бізнесмена Каріма Ага Хана IV, оцінювався у 10 мільйонів фунтів — приблизно 49 мільйонів за сучасними мірками.

Тріумф, що зробив його безцінним

На момент викрадення Шергар уже завершив спортивну кар'єру й освоювався в новій ролі — племінного жеребця. У світі кінних перегонів усе просто: що гучніші перемоги коня на іподромі, то дорожче коштує його потомство — і тим вища ціна за право злучки.

Справжнім скарбом Шергар став після перемоги в Епсомському дербі 1981 року — одному з найяскравіших моментів за всю історію цих перегонів.

Він фінішував із рекордним відривом у десять корпусів.

Коментатор BBC Пітер Бромлі тоді вигукнув: "У цих перегонах біжить лише один кінь. Решту можна побачити хіба що в телескоп".

Власник коня, мільярдер Карім Ага Хан згадував: "Мене вразили дві речі: легкість його руху і те, як на фінішній прямій він усе збільшував і збільшував відрив. Це було неймовірно".

Перемоги в Ірландському дербі та королівських перегонах остаточно закріпили за Шергаром статус світової суперзірки.

Після тріумфального сезону його відправили на заслужений відпочинок до Ірландії — на племінний завод Ballymany Stud у графстві Кілдер.

Для ірландської індустрії чистокровних коней, що стрімко набирала обертів, це стало справжнім тріумфом: тут родовід означає все.

Як найдорожчий жеребець світу, у 1982 році Шергар покрив 44 кобили — по 80 тисяч фунтів за кожну злучку.

На початок 1983-го його другий сезон був повністю розписаний, власник очікував ще одного надзвичайно прибуткового року.

Ніч викрадення

Але 8 лютого 1983 року все змінилося.

Озброєні пістолетами люди в масках увірвалися на ферму. Попри захмарну ціну тварини, охорона була мінімальною.

Головного конюха Джеймса Фіцджеральда разом із родиною тримали під прицілом, змусивши завантажити жеребця в трейлер.

Самого Фіцджеральда посадили в інший фургон і кілька годин возили околицями, перш ніж висадити за кілька миль від дому.

Йому наказали мовчати й не звертатися до поліції.

Час для викрадення злочинці обрали ідеально: вже наступного дня мав відбутися ярмарок коней, тож дороги Ірландії були заповнені фургонами, ідентичними тому, в якому вивезли Шергара.

Заляканий погрозами, конюх не підняв тривогу одразу — і дорогоцінний час було втрачено.

Розслідування і хаос

Почалася плутанина. Дзвінки летіли один за одним, інформація змішувалася, ніхто не розумів, що відбувається.

Дивним чином двоє міністрів ірландського уряду дізналися про викрадення раніше за поліцію, яку сповістили лише через вісім годин. До того моменту слід уже втратився.

Обличчям розслідування став детектив Джеймф Мерфі. На пресконференції він зізнавався журналістам: "Докази? Ось саме їх у нас і немає".

З'являлися нові версії. Одні припускали, що викрадачі хочуть використати жеребця для розведення, але фахівці зазначали: сучасні методи ідентифікації роблять такий обман практично неможливим.

Лунали й екзотичні теорії — наприклад, що коня таємно вивезли до Лівії в обмін на зброю для ІРА (Ірландської республіканської армії, організації, яка боролася за незалежність Північної Ірландії). Насправді мотив виявився значно прозаїчнішим: гроші.

Менше ніж за добу після викрадення злочинці подзвонили на ферму і вимагали викуп — два мільйони фунтів.

Хоча господарем Шергара вважався Карім Ага Хан, офіційно кінь належав синдикату з 34 людей.

Акціонери розділилися в думках, платити викуп чи ні, і рішення так і не ухвалили.

Екстрасенси та теорії

Ситуація різко змінилася, коли наступного дня до редакції BBC у Белфасті зателефонував анонім.

Він заявив, що переговори відбуватимуться лише через трьох відомих британських журналістів-іпологів.

Одним із журналістів був телеведучий ITV Дерек Томпсон. У програмі Witness History він згадував, що майже одразу після їхнього прибуття пролунав дзвінок — нібито від викрадачів. Їх направили на віддалену ферму коняря Джеремі Максвелла.

Дорогою автомобіль зупинили п'ятеро чоловіків у масках із автоматами. Коли Томпсон опустив скло, один із них запитав:

— Ви Дерек Томпсон?

— Так.

— Ми поліція.

— Слава Богу! — з полегшенням видихнув журналіст.

Протягом восьми годин Томпсон отримав ще 10–12 дзвінків. Переговори так і не зрушили з мертвої точки: злочинці вимагали аванс у 40 тисяч фунтів, а журналіст — хоч найменший доказ, що кінь живий.

Нарешті о 6:55 ранку пролунав останній дзвінок:

— Із конем трапився нещасний випадок. Він мертвий.

Слухавку поклали.

Пізніше припускали, що ця історія могла бути лише відволікаючим маневром, поки справжні викрадачі вели прямі переговори з офісом Ага Хана.

Тим часом поліція продовжувала пошуки, а журналісти хотіли нових деталей.

Детектив Мерфі навіть жартував, що допомогу йому пропонують лише екстрасенси, ясновиди та медіуми — їх вже налічувалося близько п'ятдесяти.

Один з репортерів поїхав до графства Голвей, де медіуми стверджували, ніби бачили жеребця у руїнах абатства. Руїни знайшли — коня там не було.

Зникнення Шергара поступово перетворилося на одну з великих нерозгаданих таємниць — разом із Лохнеським чудовиськом та чутками, що "Елвіс живий".

Справу досі не закрито.

За кілька місяців після викрадення Ага Хан назвав свою нову швидкісну яхту іменем улюбленого коня — Шергар.

Через роки він зізнався, що сотні разів переглядав запис дербі 1981 року.

"Це спогад, який ніколи, ніколи не зникне", — сказав він.