"Правда померла". Вісім зображень, які змусять сумніватися у тому, що ми бачимо

"Найбільше мене лякає не те, що нас обдурять фальшиві фотографії, а те, що ми ігноруватимемо справжні", – кажуть фотографи про зміни у сприйнятті реальності.

Здавалося малоймовірним, що папа Римський одягне куртку-пуховик або що Найджел Фарадж гратиме у Minecraft, але фото Кеті Перрі у шикарній сукні на Met Gala або Ріші Сунака з келихом пива виглядали цілком правдоподібними. Насправді усі ці зображення були підробкою.

"Я думаю, що стає дедалі важче зрозуміти, що є правдою", - каже Джейго Купер, директор Центру візуальних мистецтв Сейнсбері в Норвічі, який бере участь у шестимісячній серії взаємопов’язаних виставок, присвячених питанню "Що таке правда?".

Це тема, яку підхоплюють багато музеїв. У Маастрихті у Fotomuseum aan het Vrijthof's на виставці Truth is Dead зараз демонструють кумедно оманливі фотографії знаменитостей фотографки Елісон Джексон. Тим часом Foam Amsterdam досліджує, як перетин мистецтва та технологій може змінити наше сприйняття реальності у виставці Photography Through the Lens of AI.

"Люди щиро хочуть зрозуміти, як їм знати, що є правдою в сучасному світі, - каже Купер. - Істину дуже важко знайти, і це справді цікаве питання".

Тож не дивно, що це стало поширеною темою для багатьох сучасних митців, які прагнуть розпочати дискусію про те, чи заслуговують візуальні медіа на довіру.

Одним із них є ірландський кінорежисер і фотограф Річард Мосс. Його фотографія Poison Glen (2012) із серії The Enclave представлена ​​на новітній виставці у Sainsbury's Centre.

Краєвид Східного Конго в кадрі мав би виглядати таким же зеленим, як долина Донегал, на честь якої названа робота. Але, використовуючи інфрачервону плівку, яка зазвичай призначена для розкриття інформації, Мосс натомість нас обдурив.

Пейзаж, населений озброєними повстанцями, які беруть участь у конфлікті, який забрав понад 5 мільйонів життів, став привабливо цукрово-рожевим: кошмар тепер виглядає як казка.

Також на виставці The Camera Never Lies - яка пропонує по-новому поглянути на найбільш знакові зображення останніх 100 років - представлена фотографія "Танкова людина" (також відома під назвою "Невідомий бунтар" Стюарта Франкліна (1989).

На фотографії самотній протестувальник на площі Тяньаньмень у Пекіні стоїть на шляху танків лише через кілька хвилин після того, як китайська влада розстріляла антикорупційних і прореформістських демонстрантів.

З часом це зображення отримувало різні конотації. Як казав сам Франклін у 2020 році, зафіксований момент був "дуже корисною подією з політичної точки зору... тому що, в певному сенсі, йшлося про стриманість. Вони [китайська влада] не вбили його... і цей знімок зміг вирізнитися серед усіх фотографій трупів".

Пізніше, коли колективна пам’ять про різанину зникла, стало доцільніше викреслити його з історії.

"У західному світі це знаковий образ протесту та небезпеки автократії та придушення свободи слова, - каже Купер. - Тоді як у Китаї ви не побачите це фото взагалі".

У Sainsbury Centre також демонструють відзначений премією "Еммі" фільм "У випадку катастрофи на Місяці" (2019), створений американською медіахудожницею Гелсі Бургунд і британською цифровою художницею Франческою Панеттою.

Фільм показують на екрані вінтажного телевізора як частину інсталяції, що зображує вітальню 1960-х років. Він обігрує численні теорії змови навколо першої висадки людей на Місяць, представляє альтернативну версію реальності та запитує, чи зможуть глядачі помітити дипфейк.

Деякі елементи є справжніми – наприклад, сценарій, підготовлений на випадок загибелі астронавтів місії NASA "Аполлон-11" у 1969 році. Тоді як інші, такі як дипфейк президента Річарда Ніксона, який зачитує сценарій, створений шляхом синтезу голосу актора за допомогою ШІ, є фейком.

"Усі кадри, які ми використали, - справжні архівні кадри з "Аполлона-11", - йдеться в кінці відео. - Однак ми використовували методи дезінформації, щоб розповісти історію, яка значно відрізняється від того, що сталося насправді".

"Найбільше мене лякає не те, що нас обдурять фальшиві фотографії, а те, що ми ігноруватимемо справжні або вибиратимемо, чому вірити, на основі наших припущень", - каже BBC фотографка з Афін Марія Мавропулу.

У 2023 році, зацікавившись тим, як нові інструменти створення зображень можуть змінити наше сприйняття реальності, вона попросила алгоритм ШІ створити свій автопортрет.

Портрети, які продукував штучний інтелект, - деякі з яких зараз демонструють на виставці у музеї Foam Museum в Амстердамі, - були різними щоразу, коли вона робила такий запит.

Ідентичність штучного інтелекту постійно змінювалася – і правду про те, якою вона була насправді, дізнатися виявилося неможливо.

"Мені здається, що правда - це ідея, яку інколи надто важко визначити, і що її не можна знайти на поверхні зображення", - каже вона.

Протягом багатьох років Мавропулу дуже рідко робила свої власні портрети - більша частина її раннього життя залишилася незадокументованою.

У серії Imagined Images (2023) вона використала те, що знала про свою сімейну історію, і попросила ШІ перетворити цей текст на зображення, щоб створити сімейний фотоальбом, у якого ніколи не було.

Спочатку фотографії здаються нічим не примітними, але, якщо придивитися уважніше до фото п’ятирічної дівчинки, яка задуває свічки на день народження, можна побачити, що обличчя дітей спотворені, миска "літає" над скатертиною, а святковий торт - гібрид солодощів та картоплі фрі.

Зображення в альбомі складаються з того, що вона називає "статистичними істинами", заснованими на таких поняттях, як "мама", "вечірка" та "свято", синтезованих із безлічі джерел даних.

Проте, хоча справжні фотоальбоми "не мають чіткого наміру брехати чи обманювати", історія, яку вони розповідають, водночас і не є цілком правдивою, каже Мавропулу.

"В альбом потрапляють лише щасливі моменти, святкування та важливі події, а труднощі, боротьба та втрати залишаються поза фотографіями", - пояснює вона.

Вбудовані у штучному інтелекті упередження також розглядає проєкт "Звідки я?" (2022) нью-йоркської художниці Нуф Альджовасір - короткометражний фільм та візуальний щоденник.

Ця робота є частиною дослідження генеалогічної подорожі художниці, що народилася в Саудівській Аравії, яку ведуть два оповідачі: художниця і ШІ.

"Через прекрасну історію моєї матері я відчула свою приналежність", - розповіла вона BBC.

"Однак, коли я обробила ці зображення за допомогою методів комп’ютерного бачення, це продемонструвало узагальнення і стереотипи, системно вбудовані упередження в комерційних інструментах ШІ", - додала вона.

Наприклад, сцени в пустелі штучний інтелект інтерпретував як військові операції, а також не міг визначити, чи є хіджаб "пончо", "костюмом" чи "наметом".

У проєкті є комічні та несподівані елементи, але загальний ефект викликає занепокоєння.

"Фільм показує, як штучний інтелект бачить мою культуру через спрощену та упереджену західну призму, применшуючи мою ідентичність, культуру та стираючи колективні спогади предків", - каже Альджовасір.

Тим часом проєкт Reclamation of the Exposition (2020) британсько-нігерійської художниці Тайо Адекунле розкриває колоніальний погляд 19-го століття на тіло темношкірих жінок, яскраво виражений в архівних зображеннях принца Роланда Наполеона Бонапарта.

"Зображення Бонапарта насправді були зроблені в ботанічних садах Парижа, і це були південноафриканські жінки, яких привезли та поставили на шкіри тварин, щоб відтворити екзотичне середовище", - розповідає Адекунле BBC.

Вони також зображували жінок без одягу та поширювалися як порнографічні листівки.

"Вони увічнили ідею, що чорні жінки більш сексуальні, а жителі Африки - дикуни, тому що вони не носять одягу", - каже Адекунле.

Її рішення помістити себе на зображення та імітувати їхню позу - жест солідарності та символ позачасовості цих помилок.

Водночас британська фотографка Елісон Джексон дивиться на обман у мистецтві крізь іншу призму. На її сольній виставці у музеї Vrijthof, Єлизавета II начебто робить сімейний знімок у роботі під назвою “Королівське селфі”, а фото “Трамп і гроші” демонструє двійника Дональда Трампа у розстібнутій сорочці, який обіймає двох жінок.

У музеї кажуть, що такі реалістичні зображення, які поміщають двійників відомих людей у кумедні чи компрометуючі ситуації, є нагадуванням: ми не можемо довіряти власним очам, коли йдеться про фотографію. Навіть найвідоміші обличчя у світі можуть нас обдурити.

"Правда померла, - каже Джексон. - Нічому, що нам показують, не можна довіряти, все можна підробити, і ніщо не є справжнім".