Гудбай, Америко. Що це було і що буде далі

Вранці після, мабуть, найнапруженішої ночі в історії українсько-американських стосунків (і найгарячої публічної сцени в історії Овального кабінету Білого дому) – саме час перевести подих і замислитися не стільки про те, що саме сталося на переговорах Дональда Трампа і Володимира Зеленського (це якраз ми чудово бачили), скільки про те, чому на цих перемовинах сталося те, що сталося, і як розвиватиметься ситуація далі.

Зізнаймося - чесна відповідь на більшість питань, які виникли вчора і продовжують виникати сьогодні, не дуже надихає: "ми не знаємо". Але, здається, у нинішній ситуації навіть тверезий розбір вхідних даних це краще, ніж нічого.

Про що насправді була суперечка

Формально делегація з Києва прибула до Білого дому для того, щоб підписати багатостраждальну угоду про українські ресурси. Цей документ, плід кількох тижнів переговорів української та американської команд, був рамковим договором, який мала далі розвинути наступна, детальніша угода, предметна робота над якою, слід розуміти, станом на вчора ще не розпочалася.

Тому українці – і Зеленський насамперед – явно розглядали підписання цього спільного меморандуму як нагоду для переговорів з Дональдом Трампом до того, як з ним зустрінеться Володимир Путін.

Специфіка ситуації полягає в тому, що величезною тінню за "ресурсною" угодою стоїть не озвучений досі "мирний план" Трампа – шлях, який, на думку американського президента, має привести до закінчення українсько-російської війни.

І є величезна підозра, що фраза, що її знічев'я кинув Дональд Трамп: "Або ми підписуємо угоду, або ми йдемо" - стосувалася зовсім не "ресурсної" угоди, адже ймовірність того, що вона не буде підписана, станом на вчорашній вечір була практично нульовою. Американський президент, дуже ймовірно, мав на увазі: погодьтеся на мій алгоритм завершення конфлікту або ми припиняємо ним займатися.

А те, як Київ та Вашингтон бачать спосіб закінчення війни, відрізняється кардинально. Дональд Трамп – і він цього не приховував учора – виступає за негайне встановлення "сізфайру", режиму припинення вогню, після якого можна вести подальші переговори щодо організації мирного співіснування України та Росії. Володимир Зеленський – і він так само не робив із цього секрету – виступає проти того, щоб "просто перестати стріляти". Український досвід укладання подібних "сізфайрів" з Росією невтішний – Москва весь час їх зривала.

Трамп каже, що цього разу буде інакше, бо Росія його "поважає". Зеленський заперечує: ви, звичайно, великий президент, але нам би хотілося перед будь-яким перемир'ям мати суттєвіші гарантії його дотримання. Трампа заяви про те, що його авторитет - це недостатній захід стримування Путіна від початку нової війни, схоже, ображають, а розмови про будь-які гарантії безпеки для України, в яких до того ж будуть залучені американські війська, - просто дратують. І це було чітко видно під час вчорашньої суперечки в Овальному кабінеті.

Вже постфактум, коли Трамп говорив, що готовий прийняти Зеленського, коли той буде готовий до миру, - він же саме це мав на увазі: приходь, мовляв, коли згоден будеш на "сізфайр" без гарантій безпеки, іншої пропозиції не буде.

І це не збігається з тональністю Зеленського, який продовжує стверджувати, що він, звичайно, ​​готовий до миру, але цей мир має бути "справедливим і тривалим", чого сценарій Трампа, на його думку, не передбачає.

Вчорашні події – це "спланована пастка" на Зеленського чи "просто так вийшло"

Вже вчора низка журналістів і просто користувачів соцмереж припустили, що катастрофічний результат зустрічі Трампа з Зеленським був визначений наперед, а події в Овальному кабінеті розвивалися за ретельно спланованим сценарієм.

Прихильники цієї теорії звертали увагу на дрібниці. Зеленського, мовляв, спочатку емоційно "розхитали" питанням про те, чому він прийшов на зустріч з президентом США не в костюмі, потім у розмову лідерів держав раптом вклинився Джей Ді Венс, а далі вони на пару з Трампом просто риторично розстріляли Володимира Зеленського, який на додачу відчував явний дискомфорт через те, що інтенсивна словесна перепалка велася нерідною для нього англійською мовою.

Додавало підозр і те, що пресу не вивели з Овального кабінету після того, як ситуація почала виходити з-під контролю, а Дональд Трамп, здавалося, демонстрував явну зацікавленість у тому, щоб ця сутичка негайно з'явилася в ефірах телеканалів усього світу.

Сенс провокації – максимально простий, говорили адепти цієї теорії. Трамп уже за перший місяць на посаді президента переконався, що швидкого миру між Україною та Росією досягти йому не вдасться, бо Володимир Путін не збирається припиняти війну до повної капітуляції Києва.

Київ капітулювати не збирається. Натиснути на Путіна у Трампа немає ані можливості, ані, чесно кажучи, бажання. Тому найкращий спосіб "зістрибнути" з української теми – звинуватити українського президента у недоговороздатності, продемонструвавши її на камери.

З іншого боку, варто визнати, що найгарячіший етап у досить напруженому спілкуванні українського та американського лідерів почався з, за ​​великим рахунком, необов'язкової ремарки Володимира Зеленського на адресу Джей Ді Венса про те, що дипломатія у вирішенні українсько-російського конфлікту може не увінчатися успіхом.

Для американців це зауваження цілком могло виглядати як камінь у їхній город: мовляв, я вже зараз бачу, що ваші зусилля ні до чого не призведуть. Темперамент нинішніх мешканців Білого дому явно не дозволив би їм витерпіти таку шпильку на свою адресу. Ескалація була гарантована.

Так, Зеленського "діставали" словесними випадами. Так, деякі з них йому було чути вкрай неприємно, і кожен українець відчув би на його місці схожі емоції. Але Зеленський – не перший політик (зокрема, і не перший лідер іноземної держави), який стикнувся зі стилем спілкування представників нинішньої американської адміністрації. Президента Франції Еммануеля Макрона цього тижня Трамп навіть не вийшов зустрічати на ганок Білого дому. Але інші співрозмовники Трампа зуміли знайти спосіб приборкати свої емоції або висловити їх у закритій частині переговорів.

Знову ж таки, судячи з повідомлень кореспондентів, запрошених до Білого дому, американці були всерйоз налаштовані на підписання з українцями угоди про мінерали, і скасування урочистої церемонії виглядало як явний відхід від базового сценарію.

Що зробить Європа

За гарячими слідами сутички в Овальному кабінеті підтримку Володимиру Зеленському висловили чимало європейських лідерів, і це дає українському президенту обережну надію на те, що Київ не залишиться сам у боротьбі, яку він – хоч і в різному сенсі цього слова – веде, виходить, уже на два фронти.

Слова глави дипломатії ЄС Каї Каллас про те, що вільний світ потребує нового лідера, - це заявка на початок справжнього геополітичного протистояння між двома берегами Атлантичного океану, в якому Європа обіцяє "вписатися" за Україну і не залишити її сам-на-сам з Росією, у якій вчора розпочалося повномасштабне святкування.

Інша річ, що де, як не в Києві, найкраще знають, що гучні слова підтримки та солідарності мало чого вартують, якщо вони не підкріплені "матчастиною" - політичними діями (приміром, запровадженням чи посиленням санкцій, заморожуванням чи конфіскацією активів), фінансовою та військовою допомогою.

Адже насправді після Мюнхенської конференції, яка сьогодні вже здається далеким минулим, і приголомшливого спічу Джей Ді Венса, який сповіщав про початок нової епохи взаємин між США і Європою, Старий світ вже видав на гора серію пафосних заяв. Та тільки "вихлоп" з поспіхом організованої з цього приводу зустрічі європейських лідерів у Парижі був мінімальним.

Отож, зараз Європа повинна або стрепенутися і продемонструвати свою суб'єктність у вирішенні питань, які безпосередньо стосуються безпеки на континенті, або констатувати, що виробити та реалізувати єдину сильну позицію з цього приводу вона не може, а тому змушена погодитися з тим, що Вашингтон і Москва домовлятимуться про майбутнє європейців без їхньої участі, над їхніми головами. Почнуть з українського питання, а далі буде видно.

І в цьому розумінні критично важливим обіцяє стати саміт, що його на 2 березня скликає британський прем'єр Кір Стармер. Його заявлена мета – демонстрація непохитної підтримки Європи у пошуку мирного рішення, яке забезпечить майбутнє суверенітету та безпеки України. Для участі у цьому заході до Лондона вже прибув Зеленський. Повного списку учасників саміту ще не опублікували, однак, судячи з повідомлень ЗМІ, на нього приїдуть представники лише тих країн, які вже зараз чітко розуміють необхідність активніше включитись у вирішення українського питання.

Зрештою, варто згадати про ініціативу керманички італійського уряду Джорджі Мелоні, яка має непогані стосунки і з Дональдом Трампом, і з Володимиром Зеленським. Вона негайно після закінчення скандальної зустрічі в Овальному кабінеті закликала найближчим часом провести саміт між "США, європейськими державами та союзниками", щоб "обговорити виклики сьогодення" та українську кризу насамперед. Про реакцію потенційних учасників такого саміту - зокрема, Вашингтона, - на цю пропозицію поки що не повідомляли.

Чи загрожує щось політичному майбутньому Зеленського

Вчорашня сцена в Овальному кабінеті і наступні коментарі представників американської адміністрації наводять на думку про те, що стосунки між Україною і США втратили статус "просто" міждержавних. В них, принаймні з американського боку, зараз дуже багато особистого: у баченні низки представників Вашингтона Володимир Зеленський з його нинішньою позицією перетворюється з частини вирішення проблеми на частину проблеми.

Найвідвертіше з цього приводу висловився сенатор-республіканець Ліндсі Грем, який кілька разів з початку великої війни був у Києві та якого вважають великим другом України. Вчора, вже після суперечки в Овальному кабінеті, він заявив, що Володимир Зеленський має або кардинально змінитися, або піти у відставку.

Остаточно ввели цю тему в політичний мейнстрим питання, чи не збирається Зеленський залишити свою посаду, задане президентові України в ефірі Fox News (той відповів, що таке рішення може прийняти тільки український народ), і повідомлення CBS News з посиланням на джерело в Білому домі про те, що "президент Трамп не прагне до зміни режиму в Україні, а дискусія про те, який український лідер міг би бути кращим за Зеленського, не ведеться".

У будь-якому разі, після вчорашніх подій доводиться констатувати, що "хімія" між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським, м'яко кажучи, не сприяє плідній співпраці. І це дуже важливо, якщо йдеться про політичних лідерів саме такого типу – обидвох президентів вважають людьми емоційними, які надають величезного значення особистим стосункам з візаві.

Це зовсім не означає, що сварка в Овальному кабінеті ставить хрест на будь-яких відносинах між Україною та США. Той же держсекретар Марко Рубіо не виключив, що сторони повернуться до перемовин, якщо Володимир Зеленський вибачиться за цей інцидент. А експерт з питань Росії та Євразії з Фонду Карнегі Ерік Чіарамелла заявив Washington Post, що врятувати ситуацію могло б призначення Зеленським посланця для переговорів із Вашингтоном – ним мала б стати людина, яку поважали б у столиці США і яка не була б частиною нинішньої української владної команди.

Однак всі ці міркування разюче контрастують з настроями в українських соцмережах (і навіть розмовах у кав'ярнях): чимало українців, які часто геть не є прихильниками чинного президента, висловлюють йому підтримку та солідарність і дякують за те, що він зумів відстояти честь своєї обпаленої війною держави перед лицем лідерів наймогутнішої держави світу.

Попри те, що в мережі вистачає і скептичних оцінок - мовляв, Зеленський міг би стримати емоції під час, можливо, найголовніших переговорів у своїй політичній кар'єрі, - дуже ймовірно, що, принаймні, в короткостроковій перспективі ми спостерігатимемо в Україні ефект "згуртування навколо прапора", і рівень підтримки президента, що відстоює справедливий мир в діалозі з американцями, які фактично "перейшли на бік росіян", зростатиме.

Чи зможе Україна воювати без допомоги США

І це приводить нас до наступного питання. Відповіддю Вашингтона на сварку американського лідера з українським колегою цілком може стати різке обмеження, а то й повне припинення фінансової та воєнної підтримки усієї України. Зрештою, про таку можливість вже зараз відкрито пишуть американські ЗМІ.

А оскільки США є найбільшим партнером України – за словами того ж Зеленського, на Америку припадає приблизно третина постачань зброї, яку зараз використовують ЗСУ на полі бою, - то логічним видається питання про те, чи зможе Київ "потягнути" війну за допомогою тільки своїх європейських союзників?

ВВС нещодавно писала, що насправді Київ критично залежить від США лише у кількох видах озброєнь. Насамперед, йдеться про системи протиповітряної оборони і ракети для них (в першу чергу так говорять про комплекси Patriot), реактивні системи залпового вогню (ті ж Himars) і боєприпаси для них. Критичною називають експерти і залежність Києва від розвідувальних даних, якими на регулярній основі ділиться з ним Вашингтон.

Потреба ж у дронах, які останнім часом стали основним засобом ураження на фронті, Україна закриває власними силами. Українські військові кажуть, що інтенсивно працюють над технічним рішенням, яке могло б ефективно замінити термінали супутникового зв'язку Starlink у разі, якщо їхній виробник (і власник цієї компанії Ілон Маск) вирішать заблокувати роботу цих пристроїв на території України. Зокрема, один з таких способів випробували у контрольованій Києвом частині Курської області, де "старлінки" не працювали.

"(У разі припинення американської військової допомоги) ми можемо протриматися, можливо, пів року чи рік, щоб дати Європі рік на нарощування виробництва боєприпасів… Ми можемо зазнати втрат, можливо, втратити частину території. Але у нас немає іншого вибору, окрім як боротися, незважаючи на труднощі", - заявив у коментарі Wall Street Journal старший аналітик українського благодійного фонду "Повернись живим" Микола Бєлесков.

Фактично такими самими словами відповів на запитання журналіста Fox News про те, чи зможе Україна вести бойові дії без підтримки США – вже після зірваних переговорів в Овальному кабінеті – і Володимир Зеленський.

"Без вашої підтримки буде складно. Але ми не можемо втратити наші цінності, наших людей, ми не можемо втратити нашої свободи", - сказав президент України.