Як Європа та Китай посварилися через Путіна і Трампа, і чому їм знову не вдалося помиритися

Стосунки між Європейським Союзом та Китаєм сягнули свого мінімуму в рік їхнього 50-річчя. Чергова спроба примирення зазнала очікуваного фіаско на ювілейному саміті в Пекіні цього тижня. Дві найбільші економіки світу після США, замість зближення, розійшлися ще далі, і майбутнє обіцяє Європі нові проблеми.

ЄС та Китай посварилися ще під час пандемії COVID-19, але їхні стосунки остаточно зіпсував Володимир Путін, напавши на Україну у 2022 році. Лише цього року з'явилася надія на відлигу перед обличчям спільного ворога — до Білого дому повернувся Дональд Трамп і розв'язав торговельну війну як з Китаєм, так і з ЄС.

Однак сталося навпаки. Прірва тільки збільшилася. Чому?

Експерти кажуть, що Китай сприймає Європу як васала США, пропускає її претензії повз вуха і з кожним днем вимагає все більших поступок. Європі це набридло, і вона намагається твердіше стояти на своєму перед обличчям зростаючої загрози її економіці та безпеці з боку Китаю.

"Хтось, можливо, й сподівався, що європейсько-китайський саміт відкриє шлях до розв'язання спірних питань. Пекін навіть пішов на незначні поступки", — зазначила китаїстка Іларія Маццокко з американського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS).

"Однак, видається, Китай не готовий розбиратися з більш серйозними проблемами, тож відносини залишаються напруженими".

Які це проблеми?

"Китай Європу не поважає"

П'ять головних претензій ЄС до Китаю: дисбаланс у торгівлі, недобросовісна конкуренція та відмова Китаю пускати європейців на свій ринок, китайські хакери, безпека китайських технологій і – далеко не в останню чергу – "безмежна дружба" з Росією.

"Підтримка Китаєм агресивної війни Росії проти України безпосередньо загрожує безпеці Європи", — сказала голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на пресконференції в Пекіні після зустрічі з китайським керівництвом. — "Позиція Китаю щодо путінської війни буде визначальним фактором для наших відносин у майбутньому".

Позицію Китаю яскраво демонструвала відсутність китайських представників на цій пресконференції, як і будь-яких китайських заяв на цю тему за підсумками саміту. Єдиний документ, який вдалося підписати спільно, — заява про боротьбу зі зміною клімату. А сам саміт китайці скоротили до одного дня замість запланованих двох.

Проте Європа і не розраховувала на більше. Цього разу ЄС відкинув марні надії та надіслав делегацію, аби продемонструвати єдність перед обличчям китайського тиску, а не намагатися вдавати гарний вигляд за поганої гри заради декларативного "прогресу" у відносинах..

"У європейців є велика проблема — Пекін їх не поважає, — описувала завдання ЄС перед самітом Аліція Бахульська, експертка з питань Китаю з Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR). — Щоб розв'язати цю проблему, потрібно виступати з сильною колективною позицією".

"Саміт ЄС-Китай — чудова можливість для цього. Європейці повинні розвіяти думку китайців про те, що вони не більше ніж слухняні поплічники Америки".

Європа змінила тактику

Ще до саміту Європа почала посилювати свою позицію щодо Китаю.

ЄС обмежив доступ китайських компаній на свій ринок і запровадив санкції проти китайських банків за те, що ті допомагали Росії в обхід західних санкцій. Голова Єврокомісії фон дер Ляєн у програмній промові прямо заявила: годі це терпіти.

"Ризики для Європи гранично реальні. Наша безпека та конкурентоспроможність під загрозою. Китайська система відрізняється від нашої, і вона дає їм унікальні можливості грати не за правилами", — сказала вона та попередила, що настав час для серйозних відповідей Китаю на європейські запитання.

"Щоб наші відносини просунулися далі, необхідно досягти реального прогресу та знайти справедливі виходи з глухих кутів, з яких ми не можемо вийти вже занадто довго".

"ЄС зумів надіслати єдиний меседж, зберегти самовладання та винести правильні політичні уроки для майбутнього. Це найкраще, що він міг зробити в нинішніх обставинах, — зазначає Ендрю Смолл, китаєзнавець з американського German Marshall Fund (GMF). — Це — успіх, хоча, звичайно, ніхто його так не сприймає".

З тим, що безрезультатний саміт — це досягнення, погоджується і Бред Сетсер, експерт американської Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations). Оскільки Китай не виявляє бажання вирішувати важливі для Європи питання, то їй і не варто розмінюватися на дрібниці.

"Особисто я думаю, що це і є справжній прогрес. Єврокомісія, сподіваюся, нарешті визнала, що годі підписувати порожні угоди, якщо вони лише створюють ілюзію прогресу, але не вирішують при цьому реальної проблеми", — написав він.

А головна реальна проблема навіть не Росія. Головна проблема — торговельний дисбаланс.

"Я вітаю осяяння, що нещодавно відвідало Європу, — що в її прямих інтересах — ребалансування торгівлі з Китаєм. А воно, своєю чергою, вимагатиме ребалансування самої китайської економіки", — вказує Сетсер на головну претензію Заходу до Китаю та головну перешкоду до її усунення.

«Так нечесно»

Торговельна проблема у відносинах Китаю та ЄС стрімко поглиблюється. Європа дедалі більше купує в Китаї, а Китай — дедалі менше в Європі.

"Торговельний дефіцит ЄС з Китаєм за останнє десятиліття подвоївся і сягнув понад 300 млрд євро. Ми досягли переломного моменту. І ми донесли до китайського керівництва: щоб торгівля залишалася взаємовигідною, вона має стати більш збалансованою", — сказала фон дер Ляєн на пресконференції після саміту.

Не вперше Китай загрожує європейській промисловості. На початку століття він завалив європейський ринок дешевими товарами. Тепер настав другий шок — Китай став лідером у цілій низці галузей нової економіки та завалює Європу вже дорогими товарами — від сонячних батарей та електроніки до електромобілів.

Китай не просто нарощує експорт, він дедалі більше самостверджується як торговельний гегемон і вимагає, щоб ЄС не чинив перешкод для доступу китайських компаній і товарів до 450 млн забезпечених європейських споживачів, тоді як сам обмежує доступ на свій півторамільярдний ринок.

"Так нечесно, — сказала фон дер Ляєн. — Система навмисно викривлена".

Європа продає до Китаю товарів приблизно на 200 млрд євро на рік, а купує на понад 500 млрд. Понад половину китайського імпорту до ЄС припадає на телекомунікаційне обладнання та продукцію машинобудування. Китайський автопром поступово завойовує Європу, хоча поки що європейці купують у Китаї більше дитячих візочків, ніж електромобілів.

Китай — найбільший постачальник товарів до ЄС (21,3%), решта — далеко позаду: зі США надходить 13,7% імпорту, з близької Великої Британії 6,8%, і ще ближчої Швейцарії — 5,6%.

Європейці вважають, що Китай не просто виграє конкуренцію, а робить це недобросовісно — субсидує цілі галузі для завоювання домінантних позицій на світовому ринку, після чого використовує їх для тиску.

ЄС це вже проходив. За рік до вторгнення в Україну Володимир Путін розв'язав проти Європи газову війну, прикрутивши кран. На той момент ЄС серйозно підсів на дешевий російський газ, і енергетична війна Кремля проти Європи призвела до кризи, наслідки якої відчуваються досі.

Так само Китай використовував сировинну зброю проти Європи буквально нещодавно, коли перекрив експорт рідкісноземельних металів і магнітів з них.

Європа зробила висновки.

"Урок ми засвоїли, — сказала фон дер Ляєн. — Ми зрозуміли, що залежність означає вразливість. Ми зрозуміли, що технології, торгівля та безпека тісно взаємопов'язані. Ми будемо знижувати ці ризики заради незалежності Європи".

У запасі в ЄС залишилася "торговельна базука" — новий механізм, який дозволить їй грати не за правилами СОТ, як це вже роблять Китай та США. Він дозволяє запроваджувати асиметричні заходи у відповідь — обмежувати не лише торгівлю, а й сектор послуг, доступ до держзакупівель та охорону інтелектуальної власності.

Поки що ЄС "базуку" не застосовував, а тепер, можливо, доведеться відстрілюватися одразу на двох фронтах — проти Китаю та проти США.

При Трампі стало тільки гірше

Ще один урок минулого саміту — торговельна війна Трампа з ЄС та Китаєм не налякала, а підбадьорила китайську компартію та її лідера Сі Цзіньпіна. Вона ані на сантиметр не зблизила його з ЄС перед обличчям спільного ворога, як деякі того очікували.

У власному протистоянні зі США китайці перетерпіли Трампа, і він здався. Підбадьорений перемогою над Америкою, Китай пішов в атаку на європейців. У підсумку Трамп загнав ЄС у кут, з якого вмовляннями не вибратися, і тим самим вселив у європейців рішучість, зазначає Ендрю Смолл з German Marshall Fund.

"Китай, очевидно, розцінив успіх на торговельних переговорах зі США як новий важіль впливу на Європу. Якщо навіть США так швидко здалися, чому б не натиснути на всіх інших?", — пише він.

Наїзд Китаю мобілізував Європу. Ще пару місяців тому європейці заїкалися про розворот до Китаю від агресивної Америки Дональда Трампа, але після того, як китайці перекрили постачання рідкісноземельних магнітів і почали висувати нові вимоги та умови, при цьому ніяк не реагуючи на європейські скарги, ЄС наїжачився.

"Нові вимоги Пекіна до ЄС загрожували паралізувати його здатність захищати економічні інтереси та безпеку Європи і одночасно заганяли Європу в порочне коло примусу та тиску, — пише Ендрю Смолл. — Тому замість примиряючих кроків ЄС вирішив дати відсіч".

Часу в ЄС обмаль. Торговельна війна завдає шкоди європейській економіці, яка й без того зростає повільніше за американську, і тим паче китайську. Оскільки Трамп закриває американський ринок від китайських товарів, вони спрямовуються до Європи, на найбільший та найбагатший ринок збуту промислової продукції, експорт якої — головний мотор китайської економіки.

Щобільше, європейський бізнес страждає не лише від нового припливу дешевого імпорту, а й від обмежень на експорт до США, оскільки Трамп запроваджує проти європейських товарів майже такі ж мита, як і проти китайських.

Болю додає девальвація долара під тиском дій Трампа: оскільки китайський юань фактично прив'язаний до американської валюти, зміцнення євро робить імпортні товари в Європі дешевшими, а її експорт до інших країн — дорожчим.

"Розділяй і володарюй". Чому Китай не чує ЄС

Як показав пекінський саміт, Китай не злякався європейської рішучості. Йому все одно.

Сі Цзіньпін сказав європейській делегації, що не Китай винен у їхніх проблемах. Керівництво ЄС не дочекалося і жодних обіцянок щодо вирішення неодноразово озвучених проблем дисбалансів у відносинах. Навіть навпаки, Китай вимагав зняти санкції за підтримку російської агресії та скасувати європейські обмеження на імпорт китайських товарів і технологій.

"Китай упевнений, що розбіжності всередині ЄС не дозволять йому виступити єдиним фронтом, — зазначає китаєзнавиця Аліція Бахульська з ECFR. — У Китаї Європу вважають слабкою та роздробленою, позбавленою політичного лідерства та рішучості. Тому Пекін діє за схемою "розділяй і володарюй" і воліє вести справи з державами-членами ЄС на двосторонній основі".

Навіть якщо Китай прислухається до європейських вимог, виправити несправедливість він не зможе, вважає американський економіст Майкл Петтіс із Центру Карнегі в Пекіні.

Коренем проблеми, на його думку, є не економіка і не торгівля. Питання — політичне, а тому нерозв'язне за нинішньої комуністичної влади Сі Цзіньпіна.

Китайська економіка зростає коштом промисловості, а промисловість — внаслідок експорту. Китай виробляє набагато більше, ніж споживає. Для виправлення цього дисбалансу китайська влада вже багато років обіцяє стимулювати споживання: зробити так, щоб китайські громадяни більше отримували і більше витрачали, зокрема на купівлю імпортних товарів та надлишків вітчизняної промисловості.

"Перерозподілити ресурси на користь населення можна двома способами: або від бізнесу, або від держави", — пише Петтіс.

"Неминуча проблема полягає в тому, що перше призведе до сповільнення економічного зростання в короткостроковій перспективі, а друге майже напевно вимагатиме змін у політичних інститутах".