Хто такий Микола Статкевич — політв'язень Лукашенка, який відмовився залишати Білорусь

Микола Статкевич – ветеран білоруської опозиції та один із політв'язнів Лукашенка, яких звільнили 11 вересня. Після виходу на свободу він відмовився їхати з Білорусі. За словами соратника, коли стало ясно, що він не перетне кордон Білорусі, люди в масках забрали його і кудись відвезли.

Статкевич – соціал-демократ, який упродовж 1990-х та 2000-х боровся за інший шлях Білорусі. Він був засуджений режимом Лукашенка тричі та провів в ув'язненні понад 10 років.

Микола Статкевич народився у селі Лядно Мінської області у сім'ї вчителів. Обидвох його дідів, як розповідав сам Статкевич, розстріляли: одного – нацисти за зв'язок із партизанами, іншого – НКВС.

В одному з інтерв'ю Статкевич зазначав, що радянська шкільна програма з історії справляла на нього "якийсь гнітючий вплив, мовляв, ми, білоруси – якась неповноцінна нація, яка нічого не має".

Майбутній опозиціонер будував військову кар'єру: закінчив Мінське вище військове інженерне училище, служив у Росії в Мурманській області.

У той час він почав читати книги білоруською мовою, а згодом і вивчати історію білоруського народу. Статкевич спілкувався білоруською з однодумцями та дружиною – за радянських часів це було "страшною таємницею".

У Мінську він захистив кандидатську дисертацію, викладав в училищі та думав про створення білоруської національної армії, яка має стати опорою незалежності країни.

Статті про це він публікував під псевдонімом ще до розпаду СРСР, а у серпні 1991 року, у дні путчу в Москві, Статкевич із соратниками заснував Білоруське об'єднання військових і закликав їх не виконувати накази Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР.

За національну армію Статкевич та Білоруське об'єднання військових боролися і після розпаду Союзу: у Москві хотіли зберегти збройні сили незалежних країн під єдиним командуванням.

Білоруська армія в результаті утворилася у 1992 році, але вже у 1993-му Статкевича звільнили зі служби – "за дискредитацію високого звання офіцера".

За його словами, причиною було те, що він виступив проти вступу Білорусі до Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) – військово-політичного блоку, який передбачав військову взаємодопомогу.

У 1990-х Статкевич остаточно пішов у політику, очоливши Білоруську соціал-демократичну партію "Народна Грамада".

Як і багато інших, невдовзі після перемоги на президентських виборах Олександра Лукашенка, Статкевич намагався зрозуміти, чого чекати від нього.

Журналіст Олександр Федута (він і сам зараз відбуває термін за звинуваченням у спробі захоплення влади) у своїй книзі "Лукашенко. Політична біографія" згадував, як у приймальні Лукашенко Статкевич запитав його:

– Лукашенко здасть суверенітет?

– Ні, не роздумуючи, відповів йому я.

– Тоді ми його підтримуватимемо.

Підтримка виявилася недовгою: швидко стало зрозуміло, що яскраві соратники Лукашенку взагалі не потрібні.

І вже невдовзі Федута описував Статкевича як "одного із небагатьох білоруських публічних політиків, які не лише беруть участь у масових опозиційних мітингах, а й до кінця залишаються на чолі колони".

У 1999-му Микола Статкевич знову став на захист білоруського суверенітету – вже як один з організаторів "Маршу свободи" – багатотисячної акції протесту проти планів об'єднати Білорусь з Росією.

За організацію ще одного опозиційного мітингу – на знак протесту проти результатів парламентських виборів 2004 року та референдуму, який дозволив Лукашенку балотуватися на третій термін, – Статкевичу присудили три роки обмеження волі.

У 2010-му він намагався балотуватися в президенти, знову протестував проти результатів виборів і отримав шість років позбавлення волі. Через чотири роки він вийшов за амністією, оголошеною Лукашенком перед черговими виборами.

У президентській кампанії 2020 року Микола Статкевич не зміг взяти участі, бо хоч і оголосив про свої президентські амбіції, однак непогашена судимість не дозволила йому стати кандидатом.

Тоді він вирішив підтримати Світлану Тихановську. Дорогою на передвиборчий пікет у травні 2020-го його знову затримали.

Статкевич був фігурантом тієї самої справи, що і Сергій Тихановський та творець спільноти "Білорусь головного мозку" Ігор Лосик, якого також звільнили 11 вересня 2025 року.

Правозахисники з Amnesty International тричі визнавали Статкевича "в'язнем совісті".

Про його звільнення оголосили за підсумками зустрічі Лукашенка із представниками адміністрації Дональда Трампа.

Звільнених політв'язнів одразу ж повезли до Литви, але Микола Статкевич їхати відмовився. Як пише видання "Дзеркало", він "практично вибив двері, вилетів з автобуса і побіг на територію Білорусі".

Що з ним зараз, невідомо.

"Після нашого референдуму та революцій в Україні та Грузії я зрозумів, що в нинішній Білорусі на мене могли чекати чотири варіанти розвитку подій: еміграція, "хімія", "зона" та куля", – говорив Статкевич після першого вироку ще у 2005 році. – Еміграція одразу ж відкидається, бо я не зраджу своїх ідеалів. Мій ідеал – це демократична та вільна Білорусь".