Чому деякі частини нашого тіла не мають сенсу, а пряма хода шкідлива

Важко знайти тварину без рудиментарних або непотрібних частин тіла: атрофованих очей, відпалих крил чи молочних залоз у самців.

Це – "подарунок" далеких родичів, які еволюція певний час терпітиме або у разі потреби повторно використає, - як-от очі кротів, що ховаються за складками шкіри, крила пінгвінів, які вони застосовують замість плавців, чи крила комах, що перетворилися на так звані жужальця - органи рівноваги.

Однак вчені знаходять дедалі більше "зайвих органів" і в людини.

Приміром, часто постає питання - навіщо людям підборіддя? Яке призначення цього, здавалося б, не надто важливого елемента нашого обличчя?

Або чому сечовипускальний канал (уретра) в чоловіків проходить через центр простати, функція якої ніяк не пов'язана із сечовипусканням? Через своє анатомічне розташування, простата з роками схильна до запальних процесів. У цьому немає жодного сенсу, крім того, що донедавна чоловіки просто не доживали до такої недуги.

Ще один приклад - апендикс.

Як свідчать недавні дослідження, він може мати певні переваги, пов'язані з імунною системою, або слугувати резервуаром хороших бактерій у разі появи інфекцій. Але існувало безліч потенційних анатомічних рішень, які були б більш ефективними і менш болючими, ніж цей червоподібний відросток у животі, який зараз лише створює проблеми.

"Ваше тіло - це, по суті, музей природознавства!" - сказав еволюційний антрополог Дорса Амір.

Візьмімо, приміром, мошонку. Вона є у самців багатьох ссавців, включно з людиною, і відіграє важливу роль в охолодженні яєчок для оптимального виробництва сперматозоїдів. Однак у багатьох ссавців, зокрема, слонів, даманів, мурахоїдів, дюгонів, слонових землерийок та златокротів, яєчка розташовані всередині тіла, де вони значно менш уразливі. Тож мошонка потрібна, але не обов'язкова.

Ще одна ексцентрична особливість – прихована овуляція. Вважають, що день овуляції – найкращий період для зачаття. Однак у людському світі самці не помічають цього моменту на відміну від розумних бабуїнів, мандрилів, шимпанзе і бонобо, чиї самиці під час овуляції виділяють специфічні запахи, а їхні геніталії набухають і змінюють колір.

Тобто навіть найтупіший самець тварини рано чи пізно зрозуміє, коли потрібно виконувати свій обов'язок, тоді як людям це не притаманне.

Для нас і деяких інших видів, як-от сріблястий лангур з Південно-Східної Азії, овуляція відбувається приховано. Все це викликає почуття невпевненості у самців, які не знають, чи був статевий акт успішним.

Список еволюційних дивацтв можна продовжувати.

Якщо ви можете ворушити вушними раковинами, як слони, це означає, що у вас є непотрібні м'язи у вухах.

Як правило, всі ми маємо куприк - залишок хвоста, який передали нам наші предки-примати.

А біль у нижній частині спини - своєрідна розплата людства за прямоходіння, оскільки найбільше навантаження лягає на поперековий відділ хребта, що несе основний тягар маси людського тіла.

Перехід людини до прямоходіння почався від чотирьох до семи мільйонів років тому. Він призвів до морфологічних змін у скелеті.

Вага тіла тепер спирається на одну вісь й розвантажує обидві ноги. В результаті хребет викривляється, а хребці зазнають надмірного тиску. Нерви і м'язи перебудувалися, але недостатньо для того, щоб запобігти радикуліту, грижам і плоскостопості.

І після всіх цих зусиль люди більшість часу проводять, сидячи за столом або в машині.

То навіщо це було потрібно?

Це запитання насправді складніше, ніж здається. Кажуть, вертикальне положення тіла покращило гнучкість й дозволило нам бігати на довгі дистанції.

Ми можемо ходити, бігати, лазити й переходити річку вбрід. Це цілком може бути правдою, але факт залишається фактом: на просторах савани решта тварин - майже всі чотирилапі і поки що цілком непогано справлялися.

Дехто скаже, вертикальне положення звільнило наші руки, щоб ми могли створювати складні інструменти та переносити їжу і дітей. Але чи стали ми двоногими, щоб звільнити руки, чи, можливо, наші руки звільнились, бо ми стали двоногими?

Раніше вважали, що ранніми знаряддями праці вміли користуватися тільки наші предки - представники роду Homo. Але знайдені у 2011 році на півночі Кенії грубі кам'яні знаряддя, датовані 3,3 мільйона років тому, похитнули цю теорію.

Ці інструменти з'явилися раніше за Homo - в найраніших членів нашої еволюційної гілки - гомінінів, які відокремились від інших приматів приблизно сім мільйонів років тому.

Це були тварини, які мали небагато спільного з нами, окрім, мабуть, того факту, що вже за тих далеких часів вони, як і ми, ходили на двох ногах.

Тоді постає інше питання: чому спочатку з’явилися технології, а потім двоногість? Що є причиною і що наслідком?

За вертикальну ходу ми заплатили високу ціну власним здоров'ям, тож вона, мабуть, того вартувала, інакше наші предки її б не обрали.

Найбільш поширена гіпотеза стверджує, що прямоходіння забезпечує кращу терморегуляцію.

Коли види, що мешкали між лісами й пасовищами, освоювали відкриті сонячні місця, вони мали серйозну проблему з підтримкою температури тіла у певних фізіологічних межах. І це особливо стосувалося мозку, який погано переносить перегрівання.

Щоб тримати температуру тіла під контролем, наші предки, ймовірно, вирішили зменшити площу впливу сонця.

Паралельно з цим вони втратили хутро й отримали більшу кількість потових залоз. Так виникла ефективна система охолодження, яка не дозволяла температурі тіла дуже підвищуватись навіть під час тривалого бігу.

Однак, попри безперечні переваги, перехід до прямоходіння тривав чотири мільйони років і був дуже непростим.

Одним з прикладів, який це доводить, є ардипітек – двонога мавпа, яка жила на північному сході Ефіопії 4,4 млн років тому.

Нові дані дозволяють впевнено інтерпретувати ардипітека як перехідну ланку між спільним предком людини і шимпанзе (жили близько 7 млн років тому) та австралопітеками, що з'явилися близько 4 млн років тому.

Ардипітек жив у лісистій місцевості (але не в непролазному лісі), був всеїдним і пересувався по гілках на чотирьох кінцівках, спираючись на долоні, а по землі — ногами.

На той час це була найрозумніша стратегія для тих, хто ще не став відважним мисливцем, але залишався ласою здобиччю хижаків.

Сучасні бабуїни та багато інших приматів роблять те саме.

Тож забудьмо історію людської еволюції, яка починається з героїчного "спуску з дерев" для підкорення савани.

Лише на початку існування роду Homo ми стали повноцінними двоногими.

Прямоходіння також вважають причиною важких пологів у жінок.

Проблеми з дітонародженням почалися ще в найраніших членів нашої еволюційної гілки – гомінінів.

Вертикальна постава змусила їхній скелет змінитися - він витягнувся, і це позначилося на формі тазу.

У більшості приматів родові шляхи є відносно прямими. У гомінінів вони незабаром доволі помітно змінилися. Стегна стали вужчими, а родовий канал викривився.

Таким чином, уже на світанку нашої історії немовлятам гомінінів доводилося крутитися і обертатися, щоб протиснутись крізь родові шляхи. Це надзвичайно ускладнило процес народження.

Але незабаром ситуація погіршилася ще більше.

Близько двох мільйонів років тому наші предки гомініни знову почали змінюватися. Вони втратили мавпоподібні риси і стали більш схожими на сучасних людей. Їхнє тіло ще трохи витягнулося, руки покоротшали, а мозок помітно збільшився. І ця остання риса стала насамперед поганою новиною для жінок.

Здається, еволюція почала суперечити самій собі. З одного боку, таз жінок мав звузитися, щоб вони могли пересуватися на двох ногах, з іншого - у немовлят, яких вони виношували, збільшилася голова, ускладнюючи процес проходження крізь й без того вузькі родові шляхи.

Пологи перетворилися на неймовірно болючу і потенційно небезпечну справу, якою вони й залишилися дотепер.

Однак перехід до прямоходіння негативно вплинув на майже всі частини тіла.

Оскільки люди мають носити всю свою вагу на ногах, ступні, коліна й суглоби зазнають сильних навантажень, які можуть призвести до стирання й подальшого руйнування хрящових тканин.

Живіт під дією сили тяжіння відтісняється вниз, провокуючи схильність до гриж і зміщень.

Еволюція призвела до того, що щелепи людини стали значно коротшими і слабшими, ніж у людиноподібних мавп. Ми вже зараз страждаємо від цього: зубам тісно, між ними забивається їжа.

Мімічні м'язи досягли свого апогею у розвитку у людиноподібних мавп. В людей вони менш розвинені, оскільки вони можуть передавати емоції словами. Цілком очевидно, що в майбутньому переможе саме вербальна, а не мімічна інформація.

Археолог Андре Леруа-Гуран мав рацію, кажучи, що історія людства почалася з чудових ніг, а не з великих розумів. З цими ногами ми стали мігруючими приматами, з сильним почуттям цікавості та без меж, які нас стримують.