Чи ж дождемося нового Андрія Баля?! - риторичне запитання майже перефразовуючи класика
|2010-10-12, 15:24
Ще напередодні епохально-історичного двобою Бразилія - Україна, принаймні за той нетривалий час відколи стало відомо, що Україна таки цілком неочікувано зіграє свій найперший матч проти «пентакампеао» як кличуть дружину Бразилії за її п'ятиразове чемпіонство світу, у середовищі українських фанів зі стажем доволі часто лунало ім'я колишнього півзахисника львівських Карпат, київського Динамо а також збірної СРСР Андрія Баля.
Річ у тім, що українець з містечка Розділ, що на Львівщині, Андрій Баль увійшов до історії, і не лише українського футболу, саме тим, що став єдиним гравцем на просторах колишнього Радянського Союзу і я навіть не здивуюсь, що цілої Східної Європи який забив гол в офіційному матчі чемпіонату світу збірній Бразилії. Скажу особисто, що я просто на ціле життя запам'ятав 14 червня 1982 року, коли на 14 хвилині матчу іспанського мундіалю українець з Роздола метрів з 20 забив доволі кумедний але цілком законний гол кіперові бразилійської диво-команди Валдірові Пересу. Ба більше я навіть навіщось таки пам'ятаю, або радше також не можу забути, назву того стадіону у Севільї - Рамон Санчес Пісхуан!
Українець Баль таким чином забив єдиний гол у своїй кар'єрі гравця збірної СРСР і цей один єдиний гол і був отим 20 метровим пострілом до брами багаторазових чемпіонів світу і загальновизнаних так званих чаклунів м'яча. Багато хто тоді жартував, що той гол був суто випадковим бо ж Андрій бив з усієї сили із заплющеними очима. Для тих хто бажає освіжити цей історичний момент для себе (так саме як і висунути свою власну теорію чи ж бив Андрій із заплющеними очима) клікніть на цей лінк і дивіться відео сюжет з 1-ої хвилини 20 секунд.
Але повернімося до сьогодення, до провінційного містечка у центральній Англії, яке втім зветься доволі знайомим як на уболівальника іменем - Дербі. Так саме назва цього міста і дала отой спортивний термін дербі. Як до речі і назва сусіднього містечка Реґбі. Але це вже на дещо іншу тему.
Україно-бразилійський двобій на дербійському стадіоні Прайд Парк таким чином, бодай для утаємниченого українського уболівальника мав і свій підтекст. Чи ж постане в українському футболі новітній Андрій Баль? І чи ж раптом найперший матч українців з п'ятиразовими чемпіонами світу не подарує неочікуваного і непередбачуваного рештою світу розвитку подій?!
Звісно, що це запитання було також дещо риторичним бо ж того розвитку не сталося. Вочевидь і статися, у принципі, на даному етапі не могло б. І навіть тут не йдеться про те, що перші чи не 10 хвилин гри на Прайд Парку українців як контузило від вибуху, бо ж вони навіть жодного разу не перейшли на бразилійський бік, натомість якось гарячково і відчайдушно відбиваючи артистичну навалу «пентакампеао». І навіть той доволі дотепний і майстерний гол Алієва, який цілком слушно не було зараховано за рахунку 1-0 не змінював геть нічого, що відбувалося на галявині Прайд парку.
Виникало просто таке враження, що тренер синьо-жовтих Калитвинцев просто не знає, що йому за цих обставин робити. Як власне і переважна більшість тих, що перебували на полі у формі збірної України.
Дехто каже, що результат 2-0 це вже саме по собі досягнення у матчі проти бразилійців. Бо ж, якщо чесно, реальний рахунок за гольовими моментами мав би наближатися до цілковитого розгрому України. Та й варто бачити позитив бодай як не на футбольному полі то вже навколо нього. Так зокрема привезена, вочевидь, з України майже переважно гола по пояс синьо-жовта група підтримки, що розташувалась за брамою на Прайд Парку цілком складала конкуренцію легендарній бразилійській торсиді з батукадою! Складала конкуренцію доти заки підтяглися додаткові сили тієї таки торсиди і не заглушили укр-фанів гучним і супер-гарячим пульсом самби! У певний момент гри, коли вже якось не було особливого бажання дивитися на відсутність ідеї в українців (що гравців то й тренерів), що саме робити з м'ячем - отой двобій на трибунах виходив на перший план. Також треба віддати належне українцям, що стяглися до дербійського Прайд Парку з усіх усюд Британії. Ще довго їдучи більш ніж три години автострадою на південь назад до Лондона нас обганяли авта сигналячи на той синьо-жовтий прапорець, що тріпотів на нашому авті.
Отож не все так зле зрештою. Майже навчилися уболівати - може колись і навчимося добре грати! Проте головним підсумком найпершого матчу Україна - Бразилія серед мальовничих полів центральної Англії для мене стало те, що до Андрія Баля так і досі ніхто і близько не підійшов. А чи ж колись підійде?
Перебуваючи у групі українських уболівальників на трибунах дербійського Прайд Парку я навіть почув, геніальне як на мене перефразування, - "Чи діждемось нового Баля, З його новим прекрасним голом, А діждемось-таки колись". Сказано влучно і доволі оптимістично. У стилі Великого Кобзаря.
От на цій несумній ноті, як хтось колись казав, я й підведу риску під всім тим, що відбулось у той, безперечно епохальний але доволі прохолодний вечір на стадіоні Прайд Парк і місті Дербі, що на неозорих просторах центральної Англії.
