День Незалежності України. Московська версія
|2010-09-02, 14:31
День Незалежності 24 серпня святкували як в Україні, так і у різних країнах світу. Святкували по-різному.
В Україні напередодні святкової дати вітчизняні ЗМІ більше переймались проблемою: чи дійсно це свято? Чи варто його святкувати? Чи стала Україна таки незалежною? Від кого? А вже після свята дати склалось враження, що про нього нічого, крім додаткових вихідних, не нагадувало. І що цією датою переймались більше за кордоном.
У Європі «пісяючого хлопчика» наряджали у козачка, у США - пройшли українські тижні; у Москві традиційно покладали квіти до пам'ятника Т.Шевченку і слухали капелу бандуристів ім.Майбороди (яка до речі у Москві не була 20 років) в Культурному центрі на Арбаті.
А ще в цей день у Москві відбувся захід, якого точно не було за час мого майже п'ятирічного перебування в російській столиці. Не змогли пригадати такого факту і «старожили» української діаспори.
Дуже весело виглядало, коли проводилось опитування москвичів на тему розуміння української мови:
- Что означает украинское слово «вродлива»?
- Родная?... Знаете, когда на украинском говорят, то, в принципе, все понятно, но по отдельности...
- Можна ще сказати «вродлива дівчина», - «підказують» екзаменатори; дівчата підморгують.
- Красивая!
- «Парасолька»?
- Ну, это что-то такое родное. Это, кажется, Эдита Пьеха что-то такое пела.
- В таку погоду її використовують, - дівчата, які стоять саме під парасольками, дивляться вгору.
- Зонтик! 
- А «сукня»?
- Сухое... Сукно... А, может быть, крыша?, - висловлюють хлопці несподівану версію. - Нет? Что-то из одежды, говорите... Венок? Ленточка? Сарафан? Обувь? Белье? Подъюбок? Жилетка? Пояс? Юбка? Платье? Платье!!!
Особисто мене більш за все вразило те, що бажання відсвяткувати українське державне свято виникло не у функціонерів (чи то посольства, чи то організацій діаспори, яким дбати про відзначення таких дат визначено їх статусом), а саме у молоді, яка нічим, якщо розібратись, цій державі і не зобов'язана.
І ось ця молодь займається (причому - зовсім безкоштовно) тим, чим повинні, по ідеї, займатись культурні місії, центри, бібліотеки і інші відповідальні чиновники: переконує людей, що українці - це не «оранжоїди», «бандерлоги» чи фанатики, інтереси яких обмежуються лише любов'ю до сала з горілкою та гопаку.
Як людина, що мала змогу побувати на кількох засіданнях У.М.К., можу побитись об заклад, що учасники клубу знають про Україну більше, ніж самі мешканці України. І охоче розповідають про це оточуючим. Не дивно, що люди часто і з радістю відвідують їх засідання і потім знову повертаються.
До речі, незважаючи на те, що клуб є українським, зустрічі відвідують також росіяни, поляки, білоруси і татари; люди, які мають українські коріння; люди, які колись просто подорожували Україною. А також ті, хто цікавиться українською мовою - саме тут є хороша можливість не забувати її і навіть вивчити (чи поліпшити свій рівень) - адже найкращим способом вивчити мову є «занурення в мовне середовище» (чого і не у всій Україні знайдеш).
Хочеться лише побажати молоді з У.М.К успіху в їх освітній та культурологічній роботі. І на всяк випадок - застерегти від втягування в участі у акціях політичних. Будь якого спрямування - бо все одно політики «кинуть».
Щоб зрозуміти мою увагу до цієї акції і захоплення У.М.К. необхідно розуміти специфіку українця у Росії.
Українцями себе в Росії вважає (і не соромиться про це говорити вголос) невелика частина людей і то - переважно старшого віку. Ще одна частина свого українського походження не дуже приховує, проте називає себе «хохлами» і зверхньо відгукується про Україну як державу (тому мабуть і популярна думка, що «хохлами» українців в Росії називають власне не росіяни, а саме колишні українці).
Молодь же намагається «розчинитись» у середовищі і про українське коріння згадує лише тоді, коли іноді їздить до родичів в Україну. Решту часу їм вигідніше про це просто промовчати. І українською (хто її знає) не говорити. Експериментально доведено, що таджики на вулицях Москви між собою говоритимуть таджицькою, азербайджанці - азербайджанською, вірмени - вірменською і т.п., а ось українці, які дома говорять українською, на публіці все одно говоритимуть російською. Щоб не виділятись.
Про причини цього можна розмірковувати довго. Згадати хоча б недавню «п'ятирічку ненависті». Не вдаючись до розбору політичних уподобань і переваг того чи іншого кандидата останніх президентських виборів, скажу, що зараз напруга в російському суспільстві щодо українців спала. Взяти хоча б проведення вищезгаданої акції - ще рік тому це було б просто неможливим. І все тому, що у Росії команда «зверху» «мочити хохлів» тимчасово зникла. Чи надовго - покаже час.
КоментаріЗалиште допис
Ігоре, дуже гарно показаний контраст.
Єдине, я б ще додав українофобність частини українців, що виїхали. Але то таке..)
Так, і таке є. Це українофобство сформувалось в великій мірі також під впливом інформкампанії, яка була в ЗМІ - в результаті був створений негативний образ українця. І слабаки звісно піддались. Ось тепер, коли насупило затишшя, є шанс щось змінити ))
Влучно відображено поділ російських українців на групи і їх ставлення до України. У кожній країні серед місцевих українців є своєрідні поділи, але у різних країнах вони мають свої характерні особливості.