Російськомовність, надбання і колоніальна спадщина України.
|2010-10-01, 18:40
У проекті нового закону про мови в Україні, який зараз поданий на розгляд Верховної ради, є чимало тверджень та пропозицій, що вже викликали багато дискусій.
Але є також і твердження, оцінка якого може дати відповідь на запитання: що буде з Україною та українською тотожністю у найближчі часи?
Я маю на увазі параграф 2 у статті 7, який проголошує: «Українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням Українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства.»
Зараз ще не відомо, чи буде це твердження в остаточній версії законопроекту і чи буде він ухвалений, проте сама його поява в документі засвідчує світоглядні розночитання.
Для одних українців поширеність, а подекуди панування російської мови в сучасній Україні є наслідком століть насильницької русифікації, яку жорстоко втілював російський царизм і наполегливо провадила далі комуністична влада з Кремля, використовуючи покірних виконавців в Україні.
А для авторів нового закону і тих, кого вони репрезентують, російськомовність - це «надбання», синонімом якого українські словники подають слово здобуток, досягнення.
Отже: мовна ситуація це сумний наслідок жорстокої несправедливості, яку треба виправити, чи здобуток, яким треба пишатися?
Залежно від того до якої оцінки пристане більшість українців і буде розвиватися українська культура та українська тотожність взагалі.
Мовні історії
Такі як вища як насадження, втрата, відродження, боротьба мов та мовний вибір не є унікальною для українців проблемою.
У Фінляндії з часів середньовіччя офіційною мовою державних органів влади, високої культури та освіти була шведська. Фінська мова залишалася рідною мовою і мовою спілкування селян та простолюду.
Упродовж майже ста років (кінець дев'ятнадцятого і початок двадцятого сторіччя мовні) суперечки були у Фінляндії дуже гарячі.
Мовне питання у Фінляндії втратило гостроту лише після 1930-х років по тому, як фінська поступово здобула панівний статус в усіх галузях життя Фінляндії. Але і досі, наприклад, спалахують дискусії стосовно того, чи варто у Фінляндії залишати шведську як обов'язкову для вивчення мову в усіх школах.
Мова Іврит була відроджена по тому, як сотнями років не використовувалася у якості розмовної, але в наш час стала головною мовою - символом новоствореної держави Ізраїль і зараз нею послуговуються близько 7 мільйонів людей. Чималих зусиль докладали і докладають у вивченні івриту російськомовні ізраїльтяни, які приїхали з України та з Росії. Хоча офіційних мов в Ізраїлі кілька (включно з арабською), іврит є панівною мовою.
Цілком можливо собі уявити, що для багатьох чехів на межі сторіч стояло питання: чи поширеність німецької мови внаслідок Австро-угорської імперії була надбанням чи колоніальною спадщиною, яку треба було залишити у минулому і відроджувати чеську мову та культуру.
Є і інший приклад: Ірландія, проголосивши внаслідок кривавої боротьби незалежність від Британської імперії, також проголошувала і наміри відродити свою самобутню ірландську культуру та мову, яка цілеспрямовано витіснялася англійською.
Але, попри проголошення державною, ірландська мова не отримала справжньої підтримки і тепер перебуває під загрозою зникнення.
Як сказав мені професор вимираючої ірландської мови одного з університетів Ірландії: «ірландці дуже люблять свою мову і пишаються своєю культурою, але вони не змогли докласти справжніх зусиль для їх збереження, а добрих намірів та гасел виявилося недостатньо.»
КоментаріЗалиште допис
На мій погляд, цікавим є запитання в контексті цієї дійсно справедливої статті: "А хто ж насаджує цю так звану українсько-російську двомовність в "городах и весях"?" Щодо Кривого Рогу у мене є відповідь, яка випливає з фактів. А факти - ось вони, трохи нижче.
Відповідно до перепису населення 2001 року), у місті 79,9 відсотка вважають себе жителями української національності. Але при всьому цьому в майже мільйонному за кількістю населення місті виключно українською мовою ось уже п'ятий рік поспіль виходить друком лише одна (!) газета (та й та - на громадських засадах), в місті навряд чи знайти книжковий магазин, де було б бодай дві полиці книжок українських авторів, у міському театрі репертуар - майже виключно п'єси російською... Більше того, у 2006-му лише завдяки протестним акціям громадських та деяких партійних організацій з наступним рішенням суду вдалося скасувати протизаконне рішення Криворізької міської ради (!) про те, щоб надати російській мові статус регіональної. При цьому зазначимо, що містом правлять (голова) Юрій Любоненко, колишній 2-й секретар Довгинцівського райкому КПУ (в Кривому Розі), (заступник голови) Георгій Гончарук, колишній перший секретар Саксаганського райкому КПУ (...), нещодавній керівник місцевої (на рівні парламенту) опозиції (БЮТ) - Микола Трайдук, колишній голова Інгулецького райкому КПУ (...), голова Жовтневої районної у місті ради - Володимир Хісний, колишній заввіділом пропаганди Саксаганського райкому КПУ (...). Теж саме - і у місцевих банківських структурах. Тобто, "городом правят советские") - і це на двадцятому році незалежної України. Жах, чи не правда? Тут навіть не двосовеість. - "Русское".
Дякую, пане Зінченко, за ваш допис. Прошу зауважити, що я зосереджувався не на двомовності (це окрема тема, про яку я писав трохи раніше). Питанням, яке заслуговує на окрему тему є саме російськомовність певної частини українців. У дуже багатьох випадках в результаті русифікації такі українці навіть не є двомовними. Більше того, мені не раз доводилося мати справу з українцями, яким привили ворожість до україномовності, як прояву "українського буржуазного націоналізму".
Зауважте, що в часи СРСР словосполучення "російський націоналізм" було табу.
Зауважте, що в часи СРСР словосполучення "російський націоналізм" було табу.
..."російського націоналізму" не існує тому що немає такої нації...є "російський шовінізм"...