Архіви 2010-10

Про українських олігархів та (не-) євроінтеграцію

Yanukovych, Komarowski and Kwasniewski in Yalta, UNIAN

Низка публікацій у Британії поставили європейський вибір України під знак питання. Ніл Баклі написав у Financial Times, що "Україна має обрати між спокусами Росії та Євросоюзу".


На думку автора, ЄС пропонує Україні потенційно більше ніж Росія, навіть, якщо питання членства України у ЄС не стоїть на порядку денному. В залежності від політичної волі Києва реформуватися, ЄС готовий підписати угоди про Зону вільної торгівлі та безвізовий режим для українців. Росія ж може запропонувати лише дешевші енергоносії, але зате не ставить вимог щодо дотримання прав людини і демократії. Західні економісти вважають, що пропозиція Україні отримати доступ до європейського ринку з пів мільярдом заможних споживачів є набагато вигідніша.

ФТ також вмістив цього тижня листа колишнього президента Польщі Алєксандра Кваснєвського на підтримку європейських устремлінь України. Кваснєвський вважає, що було б грубою помилкою вважати президента Януковича лялькою в руках Росії і вказує, що українські олігархи прагнуть інтеграції з Євросоюзом."Україна воліє європейського економічного майбутнього" - стверджує президент Кваснєвський, який регулярно відвідує Ялтинську конференцію, спонсоровану одним з провідних "про європейських" українських бізнесменів Віктором Пінчуком.

Проте, як зазначає Ніл Баклі у своїй статті українські олігархи далеко не так зацікавлені у європейські інтеграції України як вони про це заявляють. На думку західних аналітиків,"каламутна вода" українського політикуму та судової системи дозволяє олігархам заробляти швидкі і великі гроші, тоді як угода про Зону вільної торгівлі з ЄС вимагатиме прозорих і конкурентних правил для всіх.

Провідний аналітик базованого у Лондоні центру Європейських реформ Томаш Валашек оприлюднив доповідь під заголовоком: "Україна відвертається від демократії та ЄС", у якій твердить, що "країна замикається у собі та дедалі більше стає авторитарною". Автор зазначає, що з приходом до влади президента Януковича переговори про Зону вільної торгівлі з ЄС загальмувалися, і у Євросокмісії схильні вважати, що це зумовлене позицією "українських олігархів, які практично керують українським урядом". При цьому цитується один з урядовців Єврокомісії, який каже, що "попередній уряд України не підготував олігархів до тієї ціни, яку вони мають заплатити за долучення до зони вільної торгівлі".

Попри усю риторику нової влади про пріоритетність європейської інтеграції дії президента Януковича з обмеження вільних ЗМІ в Україні радше нагадують російську модель як європейську: "Хоча президент розпочав низку серйозних економічних реформ, він мало що зробив у плані інших вимог ЄС, як от в боротбі з корупцією. Попри його риторику щодо членства у ЄС, не виглядає, що Янукович серйозно розглядає таку мету".

Томаш Валашек закликає ЄС допомагати Україні здійснювати реформи в економіці і енергетиці, але відмовляти Януковича від створення однопартійної системи управління.

Автор передбачає, що діалог з Україною буде складним для ЄС і непередбачуваним: "Загалом, немає жодних ознак, що Київ має якусь послідовну зовнішню політику, чи то проросійську, чи то "балансуючу". Янукович як виглядає вважає, що головне завдання уряду полягає у консолідації влади в країні, а не у зовнішній дипломатії. Такий порядок пріоритетів вводитиме в оману західних оглядачів і зробить Україну важким і непередбачуваним партнером".

Global Witness про "РосУкрЕнерго" та "прокляття ресурсів"


Міжнародний аудит, проведений проти уряду Тимошенко, засвідчив численні зловживання у використанні державних ресурсів попереднім урядом, на думку уряду Миколи Азарова. Опозиція звертає увагу, що аудит було оприлюднено після того, як БЮТ звинуватив уряд у здачі національних інтересів на користь РосУкрЕнерго - посередника Газпрому в Україні. В українських судах триває легалізація рішення Стокгольмського арбітражу з повернення НАК «Нафтогаз» 12,1 млрд. кубометрів газу компанії РосУкрЕнерго. Мова йде в обох випадках про звинувачення у зловживаннях багатомільярдними сумами.

Тим часом Україна за рівнем добробуту громадян посіла передостаннє місце серед 40 європейських держав. Про це йдеться у звіті Global Wealth 2010 дослідним центром швейцарського банку Credit Suisse. Феномен зубожіння населення країни, яка має величезні природні ресурси, не є новим серед країн, які розвиваються, і відомий як «прокляття ресурсів», або «парадокс природного багатства».

На таке прокляття страждають переважно країни- експортери природних копалин, які недостатньо розвинуті. Просвітництвом у цьому питанні займається неурядова організація - Global Witness, яка твердить, що приклад Ботсвани доводить, що «прокляття» можна уникнути, якщо подолати корупцію і запровадити прозорість аудиту. Лідером так званої Ініціативи щодо забезпечення прозорості у видобувних галузях є Норвегія - також значний експортер природних копалин.

Нещодавно Global Witness оприлюднила чергову публікацію у цьому контексті щодо України та ситуації, яка склалася довкола експорту та імпорту газу Києвом.
Таким чином Україні та Росії пропонується реалістичний і вже випробуваний шлях щодо того, як вивести з малозрозумілих і, можливо, корумпованих схем доходи від торгівлі газом. Для цього слід лише мати політичну волю керівництва держав і запозичити досвід Норвегії. Свого часу вікінги принесли державотворчий імпульс до створення потужної країни східних слов'ян - Київської Русі. Чи допоможе сучасний скандинавський досвід порятувати Київ від зубожіння населення? Уряд Тимошенко зробив перший крок у цьому напрямку. Чи наважиться уряд Азарова поставити крапку усім звинуваченянм у корупції і долучитися до ініціативи?

«Запорожець за Йорданом» Потьомкіна презентували у Лондоні

У Лондоні авторську зустріч у бібліотеці імені Шевченка провів єрусалимський поет родом з України Іван Потьомкін. Лауреат літературних премій імені Урі Цві Грінберга та Івана Кошелівця мешкає вже 20 років в Ізраїлі, а до Лондона привіз, окрім останніх поезій, свою книгу "Запорожець за Йорданом" - збірку народних приказок на івриті з українським відповідником. Олександр Гриб розпитував Івана Потьомкіна про складнощі перекладу з івриту на українську та українське поетичне життя на Святій землі.

«Керована демократія» по-українськи, або Путін-Light

Резолюція ПАРЄ стала символічним підсумком піврічного перебування при владі нового керівництва України. Реакція західних країн досі була більш стриманою до політичних перетворень в Україні, ніж резолюція ПАРЄ під назвою «Функціонування демократичних інститутів в Україні», оскільки в західних столицях достатньо клопотів з міжнародною фінансовою кризою і без ускладнення відносин з Києвом, а відтепер, цілком можливо, і з Москвою.

Проте це не значить, що в тих столицях не поділяють занепокоєння. Бі-Бі-Сі опитала американських експертів у Вашингтоні, які схильні вважати, що в Україні йдуть за російською моделлю керованої демократії.

У британському Королівському Інституті міжнародних відносин цього тижня відбулася представницька конференція, присвячена вивченню «Систем і мереж влади в Україні». Провідні британські і запрошені українські фахівці детально обговорили економічні і політичні складові нової системи влади в Україні і прийшли до подібного висновку - Київ будує владну вертикаль за аналогією Кремля, але у полегшеній формі - такий собі Путін-Light.


Putin, Ukraine


Як пояснити такий цивілізаційний вибір України на даний момент? Відповідь на це запитання намагається дати у журналі World Affairs професор Ратгерського Університету Олександр Мотиль у статті «Відкидання Голодомору: Україна розкладає себе». Американський політолог приходить до висновку, що символічний перший крок адміністрації Януковича - зняти з вебсайту розділ про Голодомор, а потім заявити у ПАРЄ, що Голодомор не був геноцидом українського народу, - є вибором на користь російської моделі бачення світу.

На думку автора, сучасна Україна історично є продуктом кривавої політики СРСР та нацистської Німеччини, яка не лише знищила мільйони українців, але випродукувала за десятиліття радянського панування «нову радянську людину» - типового виборця Партії регіонів та КПУ.

Україна Ющенка від часу Помаранчевої революції будувала свою ідентичність на відкиданні радянського минулого і мала можливість орієнтуватися на західні демократичні цінності. Програш Ющенка на виборах привів до влади опозицію, яка обрала російську версію ідентичності, що асоціюється з авторитаризмом та імперією.

Відтак не дивно, пише Мотиль, що відразу почалася атака на українську освіту, мову, культуру та історію: «Режим Януковича заявив, що вважає дискурс про геноцид політичним актом. Голодомор перетворився на підставу політичної лояльності і кодом щодо меж дозволеності для цього режиму. Твердити, що Голодомор був геноцидом, є декларацією дисидентської позиції і переходом в опозицію до Януковича. А в Україні Януковича, як і в Росії Путіна, бути дисидентом - ризикована справа».

Про неоcталінізм та як побороти Росію у «Великій Грі»

Кілька останніх англомовних публікацій поновили дискусію про те, чому не слід забувати злочини Сталіна і не закривати очі на відродження неорадянських політичних режимів на території колишнього СРСР.

Stalin's genocides

Але хочеться почати зі статті, яка є на диво відмінною від того, що доводиться читати в британській пресі. Журналіст британського таблоїдного видання "Дейлі Мейл" побував у Севастополі і дійшов висновку, що Захід дарма «спонсорував огидні міні-країни довкола Росії», такі як «дивакувата нова країна на ім'я Україна, яка переживає труднощі, а багато її мешканців воліють бути росіянами». Автор виступає проти «дурнуватої зовнішньої політики» Заходу, яка призвела до того, що «чудовий кримський порт Севастополь, колись гордість Росії, абсурдно став частиною буцім-то незалежної України».

При цьому автор цитує обуреного колишнього керівника розвідки Чорноморського флоту віце-адмірала Владіміра Соловйова, який нарікає, що в українських документах його записали «Володимиром» і через це він відмовився від українського громадянства. У заголовку статті автор приходить до висновку, що «Севастополь - найбільш абсурдне місто у світі, де українці змушують росіян відмовлятися від своєї мови і змінювати свої імена». Автор цитує офіцера російського флоту про те, що його дітей учать в українських школах про те, якою негативною була історія Росії. Автора влаштовує радянська версія української історії, з якою погоджується, на його думку, більшість сучасних росіян. Пітер Гітчінс не потурбувався поцікавитися думкою українських офіцерів флоту, представників освітніх українських закладів, але він побіжно визнає, що більшість британських оглядачів не поділяють його позиції.

Якби автор, перш ніж публікувати статтю, прочитав рецензію на нову книгу Стенфордського професора історії Нормана Неймарка, то можливо він зрозумів би, чому його погляд не поділяють решта оглядачів. Нова книга називається Геноциди Сталіна і розповідає про те, чому Радянський Союз зробив так, що при ухваленні «Конвенції ООН щодо запобігання і покарання злочинів геноциду» у 1948 році визначення поняття «геноцид» було звужене, щоб не включати масові репресії Сталіна над власним населенням.

Професор Неймарк згадує масові розстріли початку тридцятих років, знищення заможних селян і Голодомор Українців і запитує, чому Сталіна, який убив мільйони, не засуджують офіційно, так як Гітлера. Чому росіяни досі вважають Сталіна одним із видатних російських лідерів на рівні з царями? Відповідь Неймарка проста: у кожній російській родині були не лише жертви сталінського злочину, але і його виконавці. Вбити мільйони жертв неможливо без мобілізації десятків тисяч службовців.

«Чи можливо це забути? Як формувалася національна свідомість, якщо в її основі лежить злочин?», - задається питанням історик. На думку професора Неймарка, німці пішли правильним шляхом, коли засудили злочини Гітлера і були лідерами у розслідуванні нацистських злочинів і зокрема Голокосту. Навпаки, турки досі заперечують геноцид вірменів, а росіяни не змирилися зі своєю історією і злочинами Сталіна. Відтак ці злочини слід переоцінити і у випадку із СРСР визнати злочини Сталіна геноцидом на міжнародному рівні, вважає американський історик.

Щодо політики Заходу щодо колишнього СРСР загалом, яку так критикує Пітер Хітчінс, варто згадати статтю Семюеля Чарапа та Александроса Петерсена у Foreign Affairs, яку опубліковано під заголовком Перегляд Євразії. Автори доходять висновку, що боротьба США та Росії за зони впливів серед колишніх радянських республік виявилася контр-продуктивною і вилилася у війну Росії в Грузії у 2008 році. На відміну від Пітера Хітчінса, який вважає, що позбутися Росії зі степів України неможливо, бо та тут «домінує, як Гімалаї», автори пишуть, що протистояння шкодить самим країнам регіону.

На думку Чарапа та Петерсена, протистояння у стилі зуб-за-зуб Москви і Вашингтона призвело до того, що Захід закривав очі на корупцію місцевих еліт, які отримали козир у вигляді шантажу з погрозою «Віддатися Росії». Аналітики пропонують відмовитися від «Великої гри» з Москвою, яку неможливо виграти через особливості історії та географії, і розвивати двосторонні взаємовигідні відносини з країнами колишнього СРСР, включно з Москвою. За іронією, автори приходять до висновку, що єдиний спосіб Заходу «виграти» у Росії в регіоні - це відмовитись грати в її улюблену гру.

BBC © 2014Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS